Чернецький Лев Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чернецький Лев Ісаакович
Народився 21 серпня (2 вересня) 1875
Ананьїв, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 1940-ві
Франція
Країна  Російська імперія
Діяльність диригент, композитор
Заклад Conservatoire Rachmaninoffd
Учасник Російсько-японська війна
Батько Чернецький Ісаак Ісайович

Чернецький Лев Ісаакович (21 серпня 1875, Ананьїв, Херсонська губернія — 1945) — український композитор юдейського походження.

Військовий капельмейстер 8-го Донського козачого полку (1906) і 15-го стрілецького Його Величності короля Чорногірського Миколи I полку (1910), диригент Оркестру військових інвалідів[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

На грамплатівках і в нотних виданнях звичайно вказувався як «Л. Чернецький (син)». Його батько, Ісаак Чернецький (12 квітня 1852, Ананьїв, Херсонська губернія — 15 січня 1908, Кишинів, Бессарабська губернія), був автором маршів «Блакитна даль» і «Старовинний марш»[2] . Двоюрідний брат — композитор Семен Чернецький, під керуванням якого Духовий оркестр Військового міністерства записав деякі пісні Левка Чернецького, в тому числі вальс «Угорка», а також вальс «Блакитна даль» Сака Чернецького (1944)[3]. Мати — Лея (Єлизавета) Чернецька, брати Нухим (2 серпня 1873, Кишинів) і Хаїм (12 листопада 1877, Кишинів), молодша сестра — Анна (8 лютого 1882)[4].

З дванадцяти років ріс в Кишиневі, де його батько з 1887 служив капельмейстером 24-го Лубенського драгунського (згодом гусарського) полку і грав на альті в квартеті кишинівського відділення Російського музичного товариства (1899)[5][6][7]. У 1903 році «начальник музикантської команди» Сак Чернецький став одним з організаторів самооборони під час єврейського погрому в Кишиневі[8][9].

Закінчив музичне училище Товариства витончених мистецтв при Імператорському російською музичному товаристві в Одесі. Баритоніст. З 1903 — капельмейстер 57-го Модлінського піхотного полку в Одесі.

У 1906–1910 — капельмейстер 8-го Донського козачого генерала Іловайського полку, з 1910 — 15-го стрілецького Його Величності короля Чорногорського Миколи I полку. Колезький реєстратор. Жив в Одесі на Великій Арнаутській, будинок 14.

Оркестр дислокованого в Одесі 15-го стрілецького Його Величності короля Чорногорського полку під керуванням Льва Чернецького записав кілька грамплатівок (1912).[10][11]

У 1910-ті мелодія маршу Чернецького «Дні нашого життя» послужила основою для популярної пісеньки «По вулиці ходила велика крокодила…».[12]

Останнім місцем служби в якості капельмейстера в 1918 був 14-й стрілецький імені фельдмаршала Гурка полк. Емігрував з родиною до Франції.

Низка грамзаписів була виконана в 1930-ті Оркестром військових інвалідів під керуванням Льва Чернецького (Orchestre Militaire des Invalides Russes Mutilés de Guerre), організованим ним же в 1930 в Парижі.[13][14][15][16].

З 1926 вів клас ансамблю духових інструментів в Російській консерваторії в Парижі.[17]

Родина[ред. | ред. код]

  • Дядько — Лейб Чернецький (1 лютого 1866 — ?), З 1 вересня 1892 — капельмейстер 16-го стрілецького Його Величності Імператора Олександра III полку (в 1893–1894, дислокованого в Лівадії), в 1905 в складі полку взяв участь в битві під Мукденом, керував оркестром і працював на перев'язувальних пунктах (нагороджений срібною медаллю на Георгіївській стрічці з написом «За хоробрість»).
  • Дядько — капельмейстер Селенгінського 41-го піхотного полку і композитор Абрам Рейдерман, автор вальсів «Осінні мрії», «Білі троянди», «На зорі», «Зацілують мене до смерті», «Сни життя», «На щастя», «Відкриття балу», «Без любові», марша для духового оркестру «Варяг», попурі «Гай-да трійка»[18].
  • Двоюрідні сестри — музичні педагоги та концертуючі піаністки Есфір Чернецька (у шлюбі Гешелін; ? — 1922) і Віра Чернецька (1884 — ?, у шлюбі Меєрович)[19].
  • Двоюрідний брат — Олександр Чернецький (1895 — не раніше 1947), був друкарем і видавцем, брав участь у випуску емігрантських періодичних видань, в тому числі газет «Вечернее время», «Возрождение», «Дни», «Последние новости», журналів «Звено», «Современные записки»; співробітник редакції газети «Русские новости»[20].

Твори[ред. | ред. код]

Марш «Дні нашого життя», 1910
  • «Долой печаль, долой тоска» (марш). СПб: Музыкальное издательство «Октава», 1904.
  • «Дни нашей жизни» (марш). Одесса: Прогрессивные новости, 1910. С посвящением Николаю Васильевичу Пташникову.[21][22]
  • «Юнаки» (марш). Одесса: Типолитография Эдуарда Островского, 1909. С посвящением «братьям болгарам в память пребывания в Одессе».
  • «Венгерка» (вальс)[23]
  • «Последняя рублёвка»
  • «Весёлые ночи в Шантане» (на мотивы новых любимых шансонеток)[24]
  • «Одесская выставка» (марш). Одесса: Нотный магазин А. Иозефера, 1910. С посвящением купцу 1-й гильдии Самуилу Ароновичу Кальфе (?—1919, розстріляний).[25]
  • «Железный стрелок» (марш)
  • «Ключи счастья» (вальс)
  • «Любовь всё» (вальс)
  • «Мазурка» (бальний танець)
  • «За Отчизну» (марш). С посвящением Ивану Васильевичу Пташникову.[26] Одесса: Издательство нотного магазина Э. Островского.
  • «Скейтинг-ринг» (марш). Симферополь: Нотное издательство Я. И. Богорада.
  • «Банх-танец» (єврейський cake-walk)
  • «Стрелок», полька
  • «Ночка в „Северной“» (попуррі із найновіших романсів и шансонеток). Одесса: Издательство нотного магазина Антона Густавсона на Дерибасовской, 20. С посвящением Александру Сирагановичу Асвадурову.
  • «Морской король», марш (op. 56)
  • «Потешные», марш;
  • «В любви только счастье», вальс (op. 2)
  • «В уединении» (Un solitude), вальс (op. 3)
  • «Проказы амура», вальс (op. 4)
  • «Привет Ялте», вальс («Привет Евпатории», op. 5)
  • «Сновидение» (Un songe), вальс (op. 6)
  • «Флирт», вальс (op. 15)
  • «Пожалей ты меня», вальс (op. 33)
  • «Грёзы счастья», вальс (Мечта о счастье, op. 44)
  • «Весенний сон», вальс (op. 54)
  • «Последняя надежда», вальс (op. 55)
  • «Тоска», вальс
  • «Увядшие розы» (улюблений циганський романс, op. 57)

Див. також[ред. | ред. код]

  • Рейдерман А. Зацілують мене до смерті: вальс для фортепіано. Київ — Варшава: Леон Ідзиковський, 1917. На звороті: Улюблені твори Л. Чернецького (сина).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Боже царя храни. Марш Преображенского полка (Orchestre Militaire des Invalides Russes Mutilés de Guerre). Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 9 квітня 2022.
  2. ↑ В. Цицанкин «Две главы из книги по музыкальному творчеству семьи Чернецких». Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 11 вересня 2020.
  3. ↑ Семён Александрович Чернецкий. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.
  4. ↑ В. С. Цицанкин «Судьба музыканта» (глава первая). Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 6 лютого 2016.
  5. ↑ М. Д. Черток. Центральный военный оркестр (1921—1949). М.: РТС-Комфорт, 2015.
  6. ↑ Сергей Пожар «В. И. Ребиков и Кишинёв». Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.
  7. ↑ По материалам РГВИА. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.
  8. ↑ С. Пожар «Если бы все могли так повсюду устраивать музыкальное дело» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2014. Процитовано 6 березня 2014.
  9. ↑ В. С. Цицанкин. Судьба музыканта. М.: Композитор, 2015.
  10. ↑ Дискография оркестра п/у Л. Чернецкого. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 6 березня 2014.
  11. ↑ Александр Розенбойм «На Молдаванке музыка играла». Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.
  12. ↑ По улицам ходила большая крокодила
  13. ↑ Среди записей 1931 года: «Боже Царя храни», «Коль славен», «Украинский марш», Вальс из оперетты «Цыган-премьер» Имре Кальмана, «Дни нашей жизни» (Л. И. Чернецкий)
  14. ↑ Объявление в газете «Возрождение» от 2 марта 1933 года. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 11 вересня 2020.
  15. ↑ Оркестр русских военных инвалидов под управлением Л. Чернецкого. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 11 вересня 2020.
  16. ↑ Газета «Возрождение» (Париж) от 17 декабря 1937 года. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 11 вересня 2020.
  17. ↑ Дом-музей Марины Цветаевой
  18. ↑ Граммофонные записи произведений Абрама Рейдермана. Архів оригіналу за 16 червня 2019. Процитовано 11 вересня 2020.
  19. ↑ Грамзаписи Веры Чернецкой и Эсфирь Чернецкой-Гешелиной на фирмах Граммофонъ и Сирена Рекордъ. Архів оригіналу за 6 лютого 2016. Процитовано 11 вересня 2020.
  20. ↑ А. Л. Чернецкий. Архів оригіналу за 22 травня 2016. Процитовано 11 вересня 2020.
  21. ↑ Переиздания Музпреда/Госпросснаба. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 11 вересня 2020.
  22. ↑ Марш «Дни нашей жизни». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 вересня 2020.
  23. ↑ Composers on Record: An Index to Biographical Information
  24. ↑ Е. Краснова, А. Дроздовский «Музыкальные магазины старой Одессы». Архів оригіналу за 8 червня 2017. Процитовано 11 вересня 2020.
  25. ↑ Марш Л. И. Чернецкого для Одесской выставки 1910 года. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.
  26. ↑ По улицам ходила большая крокодила…. Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 11 вересня 2020.

Література[ред. | ред. код]

  • В. С. Цицанкин. Судьба музыканта. М.: Композитор, 2015. — 340 с.[1]
  1. ↑ С посвящением «семье выдающегося музыканта С. А. Чернецкого».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чернецький_Лев_Ісаакович&oldid=41711356