Шифрін Володимир Мусійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Мусійович Шифрін
Народився 13 травня 1935(1935-05-13)
Дніпропетровськ
Помер 14 жовтня 2004(2004-10-14) (69 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна СРСР, Україна
Національність єврей
Діяльність науковець
Alma mater Дніпропетровський металургійний інститут
Галузь металургія
Заклад Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки

Володимир Мусійович Шифрін (13 травня 1935, Дніпропетровськ — 14 жовтня 2004) — український науковець-металург, доктор технічних наук, лауреат Державної премії у галузі науки і техніки, професор кафедри фізико-хімічних основ технології металів інженерно-фізичного факультету Київського політехнічного інституту.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 13 травня 1935 року у Дніпропетровську. У 1958 році закінчив Дніпропетровський металургійний інститут з фахом «Металургія чорних металів», одержав диплом з відзнакою.

Розподілений на Дніпропетровський завод металургійного устаткування, де працював в ливарному цеху до 1970 року на посадах — шихтовик-завальник, майстер та старший майстер електропечі, заступник начальника цеху. З 1970 до 2002 рік працював у Дніпропетровському металургійному інституті старшим науковим співробітником, доцентом та професором кафедри електрометалургії. У 1977 році захистив кандидатську дисертацію, у 1990 — докторську. Отримує атестати старшого наукового співробітника, доцента та професора.

Могила Володимира Шифріна

На кафедрі ФХОТМ НТУУ «КПІ» працював з 2002 року професором. В останні роки життя Володимир Мусійович поряд з викладацькою діяльністю керував на суспільних засадах технічним переозброєнням металургійного комбінату «Запоріжсталь», Кременчуцького сталеливарного заводу, Волгоградського металургійного заводу «Красный Октябрь» (Росія). При цьому він працював у тісному контакті з провідними науковими закладами НАН України: Інститутом електрозварювання ім. Є. О. Патона, Фізико-технологічним інститутом металів і сплавів.

Помер на 70-му році життя 14 жовтня 2004 року. Похований разом з дружиною в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′01″ сх. д. / 50.4175833° пн. ш. 30.5004167° сх. д. / 50.4175833; 30.5004167).

Наукова робота

[ред. | ред. код]

В НМАУ ним розроблено ряд курсів:

  • «Розливка та кристалізація»;
  • «Основи наукової творчості»;
  • «Проектування електрометалургійних цехів».

В НТУУ «КПІ»:

  • «Проекттування цехів спеціальної металургії»;
  • «Стандартизація та сертифікація металургійної продукції».

За час роботи на виробництві та наукової діяльності надруковано більш ніж 170 наукових та навчально-методичних робіт, у тому числі співавтор фундаментального підручника «Теорія металургійних процесів», за який в 1999 році присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки, співавтор підручника «Основи металургійного виробництва металів і сплавів», 4 навчальних посібника, 11 винаходів.

Більша частина наукових розробок В. М. Шифріна впроваджена у виробництво з величезним економічним ефектом.

Пам'ять

[ред. | ред. код]
меморіальна дошка

На будинку в Києві по вулиці Турівській, 15, де працював вчений, встановлено меморіальну дошку (бронза, барельєф).

11 жовтня 2007 року в Києві на Подолі урочисто відкрився релігійно-освітній центр ім. Володимира Шифріна. Центр, побудований завдяки спонсорській допомозі Едуарда Шифріна, сина Володимира Мусійовича[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Газета «День». № 177 від 17 жовтня 2007 року. Архів оригіналу за 1 листопада 2010. Процитовано 20 лютого 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]