Школа Абен-Яшара Луцького

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Школа Абен-Яшара Луцького — одна з найкращих приватних караїмських шкіл на початку XIX ст., що існувала в Євпаторії[1]. Нею керував відомий караїмський просвітитель Авраам бен-Йосиф Луцький (17921855). Його онук, Яків Дуван (18421901) — караїмський вчений і педагог, автор першого караїмського катехізису з російським перекладом.

Особливості[ред. | ред. код]

Учнями цієї школи в основному були діти із заможних караїмських родин, однак А. Луцький не відмовляв в прийомі в школу і малозабезпеченим хлопчикам, «якщо помічав у них бажання до навчання і обдарування»[2]. Таких вихованців він навчав безоплатно. Згодом, на прохання впливових членів євпаторійської караїмської громади, А. Луцький припинив прийом платних учнів і став готувати майбутніх викладачів богослов'я і давньоєврейської літератури з числа бідних юнаків.

Учні школи «Абен-Яшар» вивчали давньоєврейську мову, Танах, удосконалювалися в богослов'ї, філософії, вивчали твори караїмських авторів середньовіччя.

Випускники[ред. | ред. код]

  • Гелел Гелелович (1834—1920) — караїмський благодійник;
  • Давид Джигит (1839—1894) — тютюновий фабрикант;
  • Ілля Казас (1832—1912) — видатний караїмський просвітитель, педагог і поет;
  • Самуїл Крим (1835—1898) — видатний караїмський громадський діяч, педагог;
  • Юфуда Савускан (1832—1900) — газзан;
  • Юфуда Узун (1836—1893) — газзан;
  • Йосип Ісаакович Ерак (1832—1896) — поет і перекладач.

Викладачі[ред. | ред. код]

С. Гумуш, С. Дубинський, А. Єфет, А. Кефели, А. Кокей, М. Кокізи, С. Прик

Література[ред. | ред. код]

  1. Д. А. Прохоров. Система народного образования караимов Таврической губернии во второй половине XIX — начале XX вв. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Симферополь, 2007, № 13 — С. С. 541—588
  2. Прохоров Д. А. Традиционные этноконфессиональные учебные заведения караимов в Российской Империи в XIX — начале XX вв.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Казас И. И. Евреи ли караимы // Новороссийский телеграф. 1869. Приложение к № 63. 16 апреля.
  2. Дуван Я. В. Мои детские и юношеские годы (Автобиография)//Караимская жизнь. 1911. № 7.С. 66