Штейфон Борис Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Російський колабораціонізм
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання (Символіка антирадянських російських національних формувань Другої світової війни Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна партія Всеросійська фашистська організація Російська Трудова Народна Партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


Штейфон Борис Олександрович (1881(1881) — 1945) — Генерального штабу генерал-майор Російської армії, генерал-лейтенант ЗС КОНР

Штейфон Борис Олександрович

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 18 грудня 1881 в Харкові. Німець, православного віросповідання, з родини цехового майстра, що став купцем третьої гільдії.

Закінчив Харківське реальне училище, в жовтні 1898 вступив в службу рядовим на правах однорічника 1-го розряду в 124-й піхотний Воронезький полк. 15 травня 1899 переведений в молодші унтер-офіцери.

3 жовтня зарахований юнкером в Чугуївське піхотне училище, яке закінчив по 1-му розряду і випущений в 124-й піхотний Воронезький полк.

Учасник російсько-японської війни 1904—1905 рр.

В жовтні 1906 зарахований слухачем в Академію Генерального штабу. За домашніми обставинами 22 серпня 1908 відрахований з Академії до частини, в яку прибув 8 вересня. 4 жовтня 1909 наказом по Генеральному штабу № 32 зарахований в старший клас Імператорської Миколаївської військової академії. Найвищим наказом від 23 жовтня за вислугу років проведений в чин штабс-капітана. Найвищим наказом 20 травня 1911 за відмінні успіхи в науках після закінчення додаткового курсу академії проведений в чин капітана.

Для відбуття цензового командування ротою наказом по військах МВО № 353 прикріплений до 6-го гренадерського Таврійському полку строком на 2 роки. 14 листопада прибув в полк і вступив у командування 12-й ротою. 8 січня 1914 переведений в кадри Генерального штабу, з призначенням старшим ад'ютантом штабу військ Семиріченської області.

Під час Першої світової війни служив на штабних посадах на Кавказькому фронті в Туркестанському корпусі, при штабі генерала від інфантерії Юденича.

12 лютого 1917 призначений виконувачем начальника штабу 161-ї піхотної дивізії, 18 травня — начальником штабу 3-й Фінляндської піхотної дивізії, 28 серпня проведений в чин полковника.

Після демобілізації з армії повернувся до Харкова, взяв участь у створенні Харківського центру з вербування кадрів для Добровольчої армії. 18 квітня 1918 зарахований у Добровольчу армію по Харківському центру, пізніше очолив Центр. Восени робота Центру припинилася і Штейфон, очоливши останню групу в 800 чоловік, виїхав з нею в Катеринодар.

28 лютого 1919 призначений начальником штабу 3-й піхотної дивізії Добровольчої армії, а 10 червня за власним бажанням — командиром Білозерського піхотного полку.

З 5 листопада — тимчасовий виконувач посади начальника штабу Полтавського загону генерал-лейтенанта М. Е. Бредова, начальника штабу 7-ї піхотної дивізії.

1 лютого 1920 за бойові відзнаки проведений в чин генерал-майора.

Разом із загоном Бредова інтернований у Польщі. 14 травня відбув у відрядження до Севастополя для зв'язку з командуванням Російської армії генерал-лейтенанта П. М. Врангеля, повернувся до Польщі 11 липня. У серпні відбув до Криму для служби в Російській армії.

У листопаді 1920 разом з Російською армією евакуювався з Криму в Галліполі (Туреччина). 4 грудня призначений комендантом російських військових таборів, а 22 січня 1921 — російським комендантом міста Галліполі.

15 лютого наказом головнокомандувача генерал-лейтенанта П. М. Врангеля Штейфону подаровано право носіння форми Білозерського піхотного полку Добровольчої армії. З 25 квітня — начальник штабу 1-го армійського корпусу Російської армії, розміщеного в Галліполі.

На початку 1922 переїхав до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, де брав участь у діяльності різноманітних легітимістських монархічних організацій, що орієнтуються на Великого князя Кирила Володимировича.

За політичну діяльність в 1924 видалений з Російської армії наказом П. Н. Врангеля.

З 12 вересня 1941 — начальник штабу Окремого Російського Корпусу в Югославії. 14 вересня після арешту гестапо засновника і командира Корпусу генерал-майора М. Ф. Скородумова тимчасово вступив у командування Корпусом.

Розпорядженням німецького військового командування 2 жовтня призначений командиром Російського Охоронного Корпусу, пройшов з ним весь бойовий шлях 1941—1945 рр.

1 серпня 1943 проведений в чин генерал-лейтенанта Вермахту. У січні 1945 заявив про готовність підпорядкувати Корпус генерал-лейтенанту ВС КОНР А. А. Власову без всяких попередніх умов. Передбачалося, що посаду командира Корпусу займе генерал-майор ЗС КОНР В. Г. Баєрський, а Штейфон стане інспектором із забезпечення сімей військовослужбовців, однак ОКБ категорично відмовилося зняти з'єднання з фронту для переформування.

30 квітня 1945 раптово помер у Загребі (Хорватія), де розміщувався штаб. Похований з військовими почестями на німецькому військовому цвинтарі в Любляні — блок VIII, ряд 6, могила 16.

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • орден св. Анни 4 ступеня (9.04.1905)
  • орден св. Станіслава 3 ступеню з мечами та бантом (4.02.1906)
  • орден св. Володимира 4 ступеню з мечами та бантом (21.01.1906)
  • орден св. Анни 3 ступеню з мечами та бантом (12.04.1907)
  • орден св. Станіслава 2 ступеню з мечами (20.01.1907)
  • орден св. Анни 2 ступеню
  • британський військовий орден
  • Георгіївська зброя (28.06.1916)

Науковий спадок

[ред. | ред. код]

Автор спогадів «Бредовский поход» (Белград, 1927) і цілого ряду військово-теоретичних статей, що принесли йому звання професора військових наук.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Александров К. М. Офицерский корпус Армии генерал-лейтенанта А. А. Власова 1944—1945.