Шумик Василь Захарович
| Василь Захарович Шумик | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
3 лютого 1978 Ворокомле, Камінь-Каширський район, Волинська область, Українська РСР, СРСР | |
| Смерть |
9 жовтня 2020 (42 роки) Ворокомле, Камінь-Каширський район, Волинська область, Україна | |
| Псевдо | Шум | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014—2015, 2017 | |
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Рід військ |
 Десантні війська | |
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Васи́ль Зах́арович Шу́мик, псевдо Шум (3 лютого 1978 року, с. Ворокомле, Камінь-Каширський район, Волинська область — 9 жовтня 2020 року, там само) — солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
З життєпису[ред. | ред. код]
Строкову службу проходив у спецназі внутрішніх військ, після служби повернувся до рідного села. Їздив на заробітки до Польщі. Одружився, в шлюбі народився син. Розлучений від 2004 року.
10 серпня 2014 року зголосився добровольцем до віськкомату, потрапив до 80-ї десантно-штурмової бригади. Проходив тримісячну підготовку на Яворівському полігоні.
Учасник Антитерористичної операції на сході України з 2014 року. Від 6 до 15 січня 2015 року — учасник боїв за Донецький аеропорт, де зазнав закритої черепно-мозкової травми, декількох контузій і, після чергової, був вивезений з аеропорту. Лікувався в шпиталі міста Дніпро.
Після місячної реабілітації, в березні 2015 року, повернувся на фронт — воював за Авдіївку, Зайцеве, Попасну, Бутівку.
В 2015 році, по демобілізації, проходив курс лікування. В 2017 році служив за піврічним контрактом в 39-у зенітному ракетному полку, що дислокується у Володимирі-Волинському.
25 червня 2018 року отримав I групу інвалідності через травми та контузії, яких зазнав при захисті Батьківщини[1].
30 січня 2020 року віддав нирку сину Олександру[2]. Після операції родинні стосунки налагодились.
В жовтні 2020 року стан здоров'я воїна різко погіршився — стався інсульт, крововилив у мозок, та, як наслідок, мозкова кома[3].
Помер 9 жовтня 2020 року. Залишились син, дружина Оксана та мати, Марія Сергіївна, котра виховала 6 дітей.
Нагороди[ред. | ред. код]
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений
- орденом «За мужність» III ступеня (31 липня 2015 року; в указі помилково — Шумік[4]).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Василь Шумик отримав гарантовані державою пільги. https://www.volyn.com.ua/. Процитовано 10 жовтня 2020.
- ↑ Помер кіборг з Волині, який віддав нирку своєму синові. https://www.volyn24.com/. Процитовано 10 жовтня 2020.
- ↑ «Кіборг» з Волині, який віддав свою нирку синові, впав у кому. Потрібна допомога. https://www.volynnews.com/. Процитовано 10 жовтня 2020.
- ↑ «Ти повинен вилікуватися й жити далі», – Олександр Савченко до волинського «кіборга». http://ivaadm.gov.ua/. Процитовано 10 жовтня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 31 липня 2015 року року № 461/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- На Волині помер кіборг, який віддав нирку своєму синові
- Кіборг вижив у пеклі, щоб через 5 років віддати нирку синові
- Кіборг Василь Шумик: «Я вижив у тому пеклі. На щастя чи на жаль…».