Ян Енґельґард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Енґельґард
Народився 2 грудня 1957(1957-12-02) (66 років)
Сицув, Олесницький повіт, Нижньосілезьке воєводство, Республіка Польща
Країна  Республіка Польща[1]
Діяльність політик
Alma mater Варшавський університет
Знання мов польська
Партія Ліга польських родин
Нагороди

Ян Енґельґард (пол. Jan Engelgard; нар. 2 грудня 1957, Сицув) — польський історик, публіцист, письменник, активіст місцевого самоврядування та політик, що має антиукраїнські погляди.[2][3][4]

Біографія[ред. | ред. код]

Ян Енґельґард народився 2 грудня 1957 року в польському місті Сицув.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1978 році закінчив середню школу імені Болеслава Хороброго у Ґрифіце. У 1983 році закінчив історичний факультет Варшавського університету. Здобув ступінь магістра історії, захистивши дисертацію на тему «Кадри та Корпус Польський у непідлеглому Поліссі (1918-1921). Військово-політичні аспекти», написану під керівництвом професора Тадеуша Єндрущака.[5]

Професійна та громадська діяльність[ред. | ред. код]

Був членом Польської католицької соціальної асоціації. Покинув асоціацію у 1984 році, коли Януш Заблоцький подав у відставку з посади її президента.[6] У 1984-1990 роках був членом Товариства PAX, де займався історичною журналістикою, пишучи переважно про довоєнний національний табір.[6] У 1991 році вступив до Національно-демократичної партії, де став віцепрезидентом. Він також став членом правління асоціації «Civitas Christiana».

Публікувався, зокрема, в «Najwyższy Czas!», «Nowy Świat» та «Łada». У 1992-1993 роках працював коментатором у «Słowo Powszechne». Згодом був журналістом «Katolika» та «Kierunki». З 1993 року публікувався в наступнику «SP» — газеті «Słowo. Dziennik Katolicki» (був заступником головного редактора цієї газети).

У 1997 році став головним редактором тижневика «Myśl Polska» (з 2001 по 2004 рік виходив під назвою «Nowa Myśl Polska»).[7]

Невдало балотувався від Ліги польських родин на виборах до Європейського парламенту у 2004 році (отримав 2387 голосів)[8] і на парламентських виборах у 2005 році (отримав 224 голоси).[9] З 24 жовтня 2005 року по 24 листопада 2006 року був членом Мазовецького воєводського правління 2-го терміну. Пізніше обіймав посаду заступника голови Головної управи Народного національного руху. Він також був активним учасником Патріотичного руху «Креси». Став дописувачем порталу Konserwatyzm.pl,[10] пов'язаного з Консервативно-монархічним клубом. Автор історичних текстів у спеціалізованому щоквартальнику «Niepodległość i Pamięć».[11]

Пізніше працював у Музеї Незалежності у Варшаві, де до березня 2022 року очолював 10-й павільйон Варшавської Цитаделі.[12][13] Він є головою Ради Національного фонду Романа Дмовського.[14]

У 2020 році став членом Комітету з будівництва пам'ятника генералу Тадеушу Розвадовському у Варшаві.[15]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • У 2014 році він отримав нагороду Polonia Mater Nostra Est.[16]

Публікації[ред. | ред. код]

  • «“Чудо на Віслі” — 1920» (пол. „Cud nad Wisłą” – 1920 rok; Варшава, 1988)
  • «Заповіт Дмовського. Німеччина-Росія-Польща» (пол. Testament Dmowskiego. Niemcy-Rosja-Polska; Варшава, 1996) ISBN 8390568349
  • «Чудова гра Болеслава Пясецького» (пол. Wielka gra Bolesława Piaseckiego; Варшава, 2008) ISBN 978-83-925284-4-9
  • «Лех Качинський у Тбілісі» (пол. Lech Kaczyński w Tbilisi; Варшава, 2008) ISBN 9788392528418[17]
  • «В ім'я чого ця жертва? Національний табір і Варшавське повстання» (пол. W imię czego ta ofiara? Obóz Narodowy wobec Powstania Warszawskiego; Варшава, 2009) ISBN 978-83-925284-3-2[18]
  • «Політична думка Романа Дмовського» (пол. Myśl polityczna Romana Dmowskiego; Варшава, 2009) ISBN 978-83-87516-89-5[19]
  • «Вірус русофобії: полемічні замальовки» (пол. Wirus rusofobii: szkice polemiczne; Варшава, 2010) ISBN 9788392528494[2]
  • «Між романтизмом і реалізмом: нариси з історії національної демократії» (пол. Między romantyzmem a realizmem – szkice z dziejów Narodowej Demokracji; Варшава, 2011) ISBN 9788392528425[20]
  • «Прокляття генерала Денікіна» (пол. Klątwa generała Denikina; Варшава, 2011) ISBN 9788364037672[21]
  • «Антологія смоленського злочину» (пол. Antologia Zbrodni Smoleńskiej; Варшава, 2011) ISBN 9788361938323[22]
  • «Роман Дмовський 1864-1939» (пол. Roman Dmowski 1864–1939; Варшава, 2014) ISBN 978-83-935144-6-5
  • «Степан Бандера в Києві: за лаштунками революції в Україні» (пол. Stepan Bandera w Kijowie: kulisy rewolucji na Ukrainie; Варшава, 2014) ISBN 978-83-640-3785-6[3]
  • «Болеслав Пясецький 1939-1956» (пол. Bolesław Piasecki 1939–1956; Варшава, 2015) ISBN 978-83-935144-4-1
  • «Роман Дмовський — співзасновник Незалежної Польщі» (пол. Roman Dmowski – współtwórca Niepodległej; Варшава, 2017) ISBN 9788365439222[23]
  • «Біля витоків польської політики. Від Вельопольського до Дмовського» (пол. U źródeł polityki polskiej. Od Wielopolskiego do Dmowskiego; Варшава, 2018) ISBN 9788394759544[24]
  • «Україна у вогні — кому потрібна ця війна?» (пол. Ukraina w ogniu komu - potrzebna jest ta wojna?; 2022)[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #16160463d // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  2. ↑ а б Wirus rusofobii. Szkice polemiczne. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 27 грудня 2019.
  3. ↑ а б Stepan Bandera w Kijowie. Kulisy rewolucji na Ukrainie. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 3 квітня 2020.
  4. ↑ а б Ukraina w ogniu komu - potrzebna jest ta wojna?. Allegro (пол.). Процитовано 16 жовтня 2023.
  5. ↑ Wituch T., Stolarczyk B., Studenci Instytutu Historycznego Uniwersytetu Warszawskiego 1945–2000, Kraków: Wydawnictwo Arkadiusz Wingert, 2010, s. 552.
  6. ↑ а б Jan Engelgard (2 липня 2008). Prawica ma nowego psa przewodnika. Salon24. Процитовано 1 березня 2022.
  7. ↑ Jan Engelgard (wrzesień 2014). 2000 numerów „Myśli Polskiej”. Процитовано 24 квітня 2020.
  8. ↑ Dz.U. z 2004 r. nr 137, poz. 1460.
  9. ↑ Wybory do Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej zarządzone na dzień 25 września 2005. Państwowa Komisja Wyborcza. Процитовано 21 квітня 2020.
  10. ↑ Jan Engelgard. Konserwatyzm.pl. Процитовано 21 квітня 2020.
  11. ↑ Jan Engelgard (2013). Partyzantka sowiecka wobec zagłady ludności polskiej na Wołyniu w 1943 roku (PDF). Процитовано 19 липня 2020.
  12. ↑ Kto jest kim w Muzeum. Muzeum-niepodleglosci.pl.
  13. ↑ Przemysław Witkowski (23 березня 2022). Skąd prokremlowski nacjonalista wziął się w Cytadeli?. polityka.pl. Процитовано 16 лютого 2023.
  14. ↑ Władze Fundacji » Fundacja Narodowa im. Romana Dmowskiego. www.fundacjadmowskiego.pl. Процитовано 28 лютого 2021.
  15. ↑ Na zaproszenie prezesa PSL wchodzę w skład Komitetu Budowy Pomnika gen. Tadeusza Rozwadowskiego. www.facebook.com (пол.). Процитовано 15 жовтня 2023.
  16. ↑ Jan Engelgard: Polonia Mater Nostra Est: Galeria Porczyńskich. YouTube. 17 травня 2014. Процитовано 24 квітня 2020.
  17. ↑ Lech Kaczyński w Tbilisi. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 27 грудня 2019.
  18. ↑ W imię czego ta ofiara. Obóz Narodowy wobec Powstania Warszawskiego. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 3 квітня 2020.
  19. ↑ Myśl polityczna Romana Dmowskiego. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 27 грудня 2019.
  20. ↑ Między romantyzmem a realizmem. Szkice z dziejów Narodowej Demokracji. Ksiazkihistoryczne.pl (пол.). Архів оригіналу за 30 листопада 2021. Процитовано 17 вересня 2020.
  21. ↑ Klątwa generała Denikina. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 27 грудня 2019.
  22. ↑ Antologia Zbrodni Smoleńskiej. Lubimyczytać.pl (пол.). Процитовано 27 грудня 2019.
  23. ↑ Roman Dmowski – współtwórca Niepodległej – Prolib Integro. opac.cbw.wp.mil.pl (пол.). Процитовано 3 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  24. ↑ U źródeł polityki polskiej. Od Wielopolskiego do Dmowskiego. Bonito.pl (пол.). Процитовано 3 квітня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Енґельґард&oldid=41934099