La donna è mobile

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

La donna è mobile (вимовляється як [la ˈdɔnna ˌɛ mˈmɔːbile]; «Жінка мінлива») — пісенька герцога Мантуанського із опери Джузеппе Верді Ріголетто (1851) на лібрето Франческо П'яве.

Музика

[ред. | ред. код]

Лібретто

[ред. | ред. код]

Оригінальний італійський текст
La donna è mobile
Qual piuma al vento,
Muta d'accento
e di pensiero.

Sempre un amabile,
Leggiadro viso,
In pianto o in riso,
è menzognero.

Ritornello
La donna è mobile
Qual piuma al vento,
muta d'accento
e di pensier'

È sempre misero
Chi a lei s'affida,
Chi le confida
mal cauto il core!

Pur mai non sentesi
Felice appieno
Chi su quel seno
non liba amore!

Ritornello
La donna è mobile
Qual piuma al vento,
muta d'accento
e di pensier'!

У виконанні Миколи Фокіна, 1954
Серце жіноче
До зрад охоче
Вічно мінливе
І жартівливе

Ніжно кохати
Жінки клянуться
Зраджують завжди
Та ще й сміються

Приспів
Манять красою
Палко цілують
А потім легко
Кидають нас

Часом страждання
Любов приносить
Та все ж кохання
Серденько просить

Ласки жіночі
Треба любити
Без насолоди
Не можна жити

Приспів
Хай же сміються
Ніжно кохають
Та покидаю
Їх перший я
Сам я!

У виконанні Анатолія Солов'яненка, 1975
Серце красуні
Вічно мінливе
І легкокриле
Як вітер маю

Часто в коханні
Палко клянуться
Плачуть, сміються
Та покидають

Приспів
Вічно сміються
Вічно чарують
Та дуже легко
Кидають нас

Часом страждання
Любов приносить
Тобто ж кохання
Серденько просить

Ласки їх любим ми
Хоч і зрадливі
Жить неможливо
Без насолоди

Приспів
Хай же сміються
Хай же чарують
Та першим завжди
Зраджую я

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]