Luigi Torelli (1940)
| «Луїджі Тореллі» | ||
|---|---|---|
| Luigi Torelli | ||
 | ||
| Однотипний ПЧ «Леонардо да Вінчі» | ||
| Верф | Odero-Terni-Orlando, Ла-Спеція | |
| Під прапором | .svg){kind=small} Королівство Італія
| |
| Належність |  Королівські військово-морські сили Італії
| |
| Порт приписки | BETASOM | |
| На честь | Луїджі Тореллі | |
| Закладений | 15 лютого 1939 | |
| Спуск на воду | 6 січня 1940 | |
| Введений до складу флоту | 15 травня 1940 | |
| На службі | 1940—1943 | |
| Сучасний статус | у вересні 1943 року захоплений німцями та перейменований на UIT-25, у травні 1945 року перейшов до Імперського флоту Японії як I-504. Після війни захоплений американськими ВМС. 16 квітня 1946 року затоплений у протоці Кії | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Битва на Середземному морі Битва за Атлантику | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | торпедний океанський підводний човен | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 17,8 вузлів (33 км/год) | |
| Швидкість (підводна) | 8,2 вузли (15,2 км/год) | |
| Гранична глибина занурення | 100 м | |
| Дальність плавання | 10500 миль (19450 км) на швидкості 8 вузлів у надводному положенні 110 миль (203 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні | |
| Екіпаж | 57 офіцерів та матросів | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 70,04 м | |
| Ширина корпусу найб. | 6,82 м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 4,72 м | |
| Водотоннажність надводна | 1194 тонни | |
| Силова установка | ||
| дизель-електрична; 2 дизельних двигуни CRDA, 2 електродвигуни Marelli | ||
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 × 3250 к. с. (дизелі) 2 × 1500 к. с. (електродвигуни) | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 1 × 100-мм гармата OTO Mod. 1924/1927/1928 | |
| Торпедно- мінне озброєння |
8 × 533-мм торпедних апаратів 12 торпед | |
| ППО | 4 × 12,7-мм зенітних кулемети Breda Model 1931 | |
| Історія служби | |
|---|---|
| У складі | BETASOM |
| Командувачі | Alberto Carlo Teppati, Primo Longobardo, Antonio De Giacomo, Walter Auconi, Augusto Migliorini |
| Операції | 11 походів |
| Перемоги | 7 суден (42 968 GRT) затоплені |
«Луїджі Тореллі» (італ. Luigi Torelli) — військовий корабель, океанський підводний човен типу «Марконі» Королівських ВМС Італії, Крігсмаріне та Імперського флоту Японії за часів Другої світової війни.
«Луїджі Тореллі» був закладений 15 лютого 1939 року на верфі компанії Odero-Terni-Orlando у Ла-Спеції. 6 січня 1940 року він був спущений на воду, а 15 травня 1940 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
Історія служби[ред. | ред. код]
Коли Італія вступила у Другу світову війну в червні 1940 року, «Луїджі Тореллі» все ще завершував свою підготовку та період ходових випробувань. Після цього він здійснив коротку розвідувальну місію в Генуезькій затоці, а потім був відправлений в Атлантику до Бордо в окупованій Франції.
У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких незабаром стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійними перед обличчям ворога»[1].
14 березня 1943 року підводний човен відбув у похід з ртуттю, сталлю, 800 авіаційними гарматами Mauser MG 151/20, бомбою SG 500, торпедами, двома комплектами радарів Würzburg (всього 130 тонн матеріалів) і сімома пасажирами (серед яких японський полковник Сатаке Кінджо, німецький інженер Генріх Фодерс — відповідальний за пояснення японцям роботи радара, два цивільні механіки і троє німецьких техніків). Командиром був лейтенант Енріко Гропаллі. «Луїджі Тореллі» уникнув атаки кораблів і літаків поблизу острову Святої Єлени, і 12 серпня 1943 року довелося дозаправитися в Індійському океані з U-178, нарешті досягнувши Сабанга (Суматра) через два тижні. 29 серпня «Тореллі» дістався Пінанга (Малайзія), а через два дні Сінгапуру.
10 травня 1945 року у зв'язку з капітуляцією Німеччини човен був включений до складу Імператорського флоту Японії як І-504, а 14 липня його командиром став підпоручник Хірота Хідео.
30 серпня з зенітної установки корабля був збитий американський бомбардувальник B-25 «Мітчелл»; того ж дня він капітулював союзникам у Кобе. 16 квітня 1946 року був затоплений американцями у протоці Кії (між Хонсю і Сікоку).
«Луїджі Тореллі» та інший італійський підводний човен, «Команданте Каппеліні», були єдиними кораблями країн Осі, які служили під керівництвом усіх трьох флотів цих держав.
Командири[ред. | ред. код]
- Оберлейтенант-цур-зее Вернер Штріглер (6 грудня 1943 — 13 лютого 1944, 16 лютого —31 серпня 1944)
- Оберлейтенант-цур-зее/капітан-лейтенант Герберт Шрайн (вересень 1944 — лютий 1945) — виконувач обов'язків.
- Оберлейтенант-цур-зее резерву Альфред Маєр (24 листопада 1944 — 10 травня 1945)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- Виноски
- ↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Альпіно Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»
- Джерела
- ↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Luigi Torelli(італ.)
- GUGLIELMO MARCONI large submarines (1940)(англ.)
- Luigi Torelli (TI, I.9, UIT.25) Torelli(англ.)
- UIT-25 (ex Italian submarine Luigi Torelli)(англ.)
- Luigi Torelli(англ.)
- IJN Submarine I-504: Tabular Record of Movement
Література[ред. | ред. код]
- Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
- Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
