Stellaria humifusa

Stellaria humifusa
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Порядок:	Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина:	Гвоздикові (Caryophyllaceae)
Рід:	Зірочник (Stellaria)
Вид:	S. humifusa
Біноміальна назва
	Stellaria humifusa; Rottb., 1770

Stellaria humifusa — вид трав'янистих рослин родини Гвоздичні (Caryophyllaceae). Етимологія: лат. humus — «ґрунт», лат. i — сполучник, лат. fusus — «розстелений»^[1].

Опис[ред. | ред. код]

Багаторічна трав'яниста рослина, яка утворює від малих до великих килимки, за допомогою тонких кореневищ. Стебла стеляться, вільно розгалужуються, квадратні, 2–20 см, голі, вкорінюються в проксимальних вузлах. Листя сидячі; пластини від еліптичних до еліптично-ланцетних, 0.4–1.5 см × 1–5 мм, м'ясисті, основи від клиноподібних до округлих, краї цілі, верхівки від гострих до тупих, голі або з невеликою кількістю війок уздовж країв. Суцвіття з поодинокими квітами в пазухах листя; приквітки відсутні. Квіти бл. 10 мм діам.; чашолистків 5, 4–5 мм; пелюсток 5, 4–6 мм; тичинок 10. Капсули блідо-жовті, яйцеподібні, 4–5 мм, верхівки тупі. Насіння світло-коричневе, широко- і косо-ниркоподібне, 0.8–1 мм діам., від гладкого до злегка зморшкуватого. 2n = 26.

Поширення[ред. | ред. код]

Арктична Європа (Фінляндія, Ісландія, Норвегія (вкл. Шпіцберген), Росія); Азія (Далекий Схід Росії, Сибір); Північна Америка (Гренландія, Сен-П'єр і Мікелон, Аляска, Канада).

Населяє береги озер, пляжі, болота, солончаки.