Перейти до вмісту

Євроліга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Євроліга
Засновано1958
Реорганізовано2000
КонфедераціяФІБА Європа
Деталі турніру
Рівень в ієрархії1
Кількість команд18
ТВ-партнерeuroleague.tv
Переможці
Поточний чемпіонГреція Панатінаїкос
Найбільше перемогІспанія Реал Мадрид
(11 перемог)
СайтОфіційний сайт
Поточний сезон

Євроліга, також називається Turkish Airlines Євроліга (англ. Euroleague)  — найпрестижніший клубний турнір, який проводиться щорічно серед баскетбольних клубів Європи. Виконавчий директор професійної Європейської баскетбольної ліги — Жорді Бертомеу.

Історія

[ред. | ред. код]

Перший розіграш Кубку європейських чемпіонів відбувся у 1958 році, першим володарем трофею став баскетбольний клуб СКА (Рига).

Найтитулованіший клуб Європи — «Реал», він завойовував кубок 11 разів. За кількістю титулів серед країн першість утримує Іспанія, клуби якої ставали володарами кубку 14 разів. У фіналі Євроліги найчастіше грав ізраїльський баскетбольний клуб Маккабі — 15 разів (6 разів ставав чемпіоном). Цьому ж клубу належить і антирекорд — 9 програних фіналів.

До літа 2000 року турнір проводився під егідою ФІБА і носив назву «Кубок європейських чемпіонів». У результаті фінансового конфлікту в сезоні 2000/2001 стартували два незалежних змагання — Супроліга ФІБА і Євроліга УЛЕБ. Надалі конфлікт не вщухав. ФІБА кілька разів змінювала назви турнірів, які самостійно проводила — Євроліга ФІБА, Кубок Європи і т. д. Євроліга УЛЕБ залишалася незмінною, престижнішою і комерційно успішною. Починаючи з сезону 2008/2009 ФІБА і УЛЕБ прийшли до угоди. Тепер основний турнір, як і раніше іменується Євроліга. Другий за рангом турнір (колишній Кубок УЛЕБ) — Єврокубок. Третій — Євровиклик.

24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. 28 лютого Євроліга приймає рішення про виключення баскетбольних команд Росії з турніру.[1]

Формат турніру

[ред. | ред. код]

У регулярному сезоні 16 команд грають по два матчі між собою. Після цього, вісім найкращих команд проходять до плей-оф.

У плей-оф кожна команда має виграти три матчі для проходу далі. У випадку, якщо між командами рівність, додається п'ятий матч. Команда з вищою позицією за результатами регулярного сезону грає перший, другий та п'ятий (за потреби) матчі вдома.

Переможці плей-оф виходять до турніру Фінальної четвірки. Команди грають між собою один півфінальний матч у п'ятницю. У суботу проходять фінальний матч та матч за третє місце.

Фінальні матчі

[ред. | ред. код]
Рік Місце проведення Переможець Фіналіст Рахунок
1958 СРСР Рига, СРСР
Софія, Народна Республіка Болгарія
СРСР СКА (Рига) Академік 86-81, 84-71
1959 СРСР Рига, СРСР
Софія, Народна Республіка Болгарія
СРСР СКА (Рига) Академік 79-58, 69-67
1960 СРСР Тбілісі, СРСР
СРСР Рига, СРСР
СРСР СКА (Рига) СРСР Динамо (Тбілісі) 61-57, 69-62
1961 СРСР Рига, СРСР
СРСР Москва, СРСР
СРСР ЦСКА СРСР СКА (Рига) 61-66, 67-62
1962 Швейцарія Женева, Швейцарія СРСР Динамо (Тбілісі) ESP1945-77 Реал 90-83
1963 ESP1945-77 Мадрид, Іспанія
СРСР Москва, СРСР
СРСР ЦСКА ESP1945-77 Реал 69-86, 91-74, 99-80
1964 Чехословаччина Брно, Чехословацька Соціалістична Республіка
ESP1945-77 Мадрид, Іспанія
ESP1945-77 Реал Чехословаччина Спартак (Брно) 99-110, 84-64
1965 СРСР Москва, СРСР
ESP1945-77 Мадрид, Іспанська Держава
ESP1945-77 Реал СРСР ЦСКА 88-81, 76-72
1966 Італія Болонья, Італія Італія Мілан Чехословаччина Славія 77-72
1967 ESP1945-77 Мадрид, Іспанська Держава ESP1945-77 Реал Італія Мілан 91-83
1968 Франція Ліон, Франція ESP1945-77 Реал Чехословаччина Спартак (Брно) 98-95
1969 Іспанія Барселона, Іспанія СРСР ЦСКА ESP1945-77 Реал 103-99
1970 Сараєво, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Італія Варезе СРСР ЦСКА 79-74
1971 Бельгія Антверпен, Бельгія СРСР ЦСКА Італія Варезе 67-53
1972 Ізраїль Тель-Авів, Ізраїль Італія Варезе Югопластика 70-69
1973 Бельгія Льєж, Бельгія Італія Варезе СРСР ЦСКА 71-66
1974 Франція Нант, Франція ESP1945-77 Реал Італія Варезе 84-82
1975 Бельгія Антверпен, Бельгія Італія Варезе Іспанія Реал 79-66
1976 Швейцарія Женева, Швейцарія Італія Варезе Іспанія Реал 81-74
1977 Белград, Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Ізраїль Маккабі Італія Варезе 78-77
1978 Німеччина Мюнхен, ФРН Іспанія Реал Італія Варезе 75-67
1979 Франція Гренобль, Франція Босна Італія Варезе 96-93
1980 Західний Берлін Іспанія Реал Ізраїль Маккабі 89-85
1981 Франція Страсбург, Франція Ізраїль Маккабі Італія Віртус (Болонья) 80-79
1982 Німеччина Кельн, ФРН Італія Канту Ізраїль Маккабі 86-80
1983 Франція Гренобль, Франція Італія Канту Італія Мілан 69-68
1984 Швейцарія Женева, Швейцарія Італія Віртус (Рим) Іспанія Барселона 79-73
1985 Греція Афіни, Греція Цибона Іспанія Реал 87-78
1986 Угорщина Будапешт, Угорська Народна Республіка Цибона СРСР Жальгіріс 94-82
1987 Швейцарія Лозанна, Швейцарія Італія Мілан Ізраїль Маккабі 71-69
1988 Бельгія Гент, Бельгія Італія Мілан Ізраїль Маккабі 90-84
1989 Німеччина Мюнхен, ФРН Югопластика Ізраїль Маккабі 75-69
1990 Іспанія Сарагоса, Іспанія Спліт Іспанія Барселона 72-67
1991 Франція Париж, Франція ПОП-84 Іспанія Барселона 70-65
1992 Туреччина Стамбул, Туреччина Югославія Партизан Іспанія Хувентуд 71-70
1993 Греція Афіни, Греція Франція Лімож Італія Бенеттон 59-55
1994 Ізраїль Тель-Авів, Ізраїль Іспанія Хувентуд Греція Олімпіакос 59-57
1995 Іспанія Сарагоса, Іспанія Іспанія Реал Греція Олімпіакос 73-61
1996 Франція Париж, Франція Греція Панатінаїкос Іспанія Барселона 77-76
1997 Італія Рим, Італія Греція Олімпіакос Іспанія Барселона 73-58
1998 Іспанія Барселона, Іспанія Італія Віртус (Болонья) Греція АЕК 58-44
1999 Німеччина Мюнхен, Німеччина Литва Жальгіріс Італія Віртус (Болонья) 82-74
2000 Греція Салоніки, Греція Греція Панатінаїкос Ізраїль Маккабі 73-67
2001
ФІБА
Франція Париж, Франція Ізраїль Маккабі Греція Панатінаїкос 81-67
2001
УЛЄБ
Іспанія Віторія-Гастейнс, Іспанія
Італія Болонья, Італія
Італія Віртус (Болонья) Іспанія Таугрес 65-78, 94-73, 80-60
79-96, 82-74
2002 Італія Болонья, Італія Греція Панатінаїкос Італія Віртус (Болонья) 93-89
2003 Іспанія Барселона, Іспанія Іспанія Барселона Італія Бенеттон 76-65
2004 Ізраїль Тель-Авів, Ізраїль Ізраїль Маккабі Італія Фортитудо 118-74
2005 Росія Москва, Росія Ізраїль Маккабі Іспанія Таугрес 90-78
2006 Чехія Прага, Чехія Росія ЦСКА Ізраїль Маккабі 73-69
2007 Греція Афіни, Греція Греція Панатінаїкос Росія ЦСКА 93-91
2008 Іспанія Мадрид, Іспанія Росія ЦСКА Ізраїль Маккабі 91-77
2009 Німеччина Берлін, Німеччина Греція Панатінаїкос Росія ЦСКА 73-71
2010 Франція Париж, Франція Іспанія Барселона Греція Олімпіакос 86-68
2011 Іспанія Барселона, Іспанія Греція Панатінаїкос[2] Ізраїль Маккабі 78-70
2012 Туреччина Стамбул, Туреччина Греція Олімпіакос Росія ЦСКА 62-61
2013 Велика Британія Лондон, Велика Британія Греція Олімпіакос Іспанія Реал 100-88
2014 Італія Мілан, Італія Ізраїль Маккабі Іспанія Реал 98-86 (ОТ)
2015 Іспанія Мадрид, Іспанія Іспанія Реал Греція Олімпіакос 78-59
2016 Німеччина Берлін, Німеччина Росія ЦСКА Туреччина Фенербахче 101-96 (ОТ)
2017 Туреччина Стамбул, Туреччина Туреччина Фенербахче Греція Олімпіакос 80-64
2018 Сербія Белград, Сербія Іспанія Реал Туреччина Фенербахче 85-80
2019 Іспанія Віторія, Іспанія Росія ЦСКА Туреччина Анадолу Ефес 91-83
2020 скасовано через пандемію коронавірусу
2021 Німеччина Кельн, Німеччина Туреччина Анадолу Ефес Іспанія Барселона 86-81
2022 Сербія Белград, Сербія Туреччина Анадолу Ефес Іспанія Реал 58-57
2023 Литва Каунас, Литва Іспанія Реал Греція Олімпіакос 79-78
2024 Німеччина Берлін, Німеччина Греція Панатінаїкос Іспанія Реал Мадрид 95-80

Переможці за клубами

[ред. | ред. код]
Місце Клуб Титулів Фіналіст Переможні сезони
1. Іспанія Реал Мадрид 11 10 1963–64, 1964–65, 1966–67, 1967–68, 1973–74, 1977–78, 1979–80, 1994–95, 2014–15, 2017–18, 2022–23
2. Росія ЦСКА Москва 8 6 1960–61, 1962–63, 1968–69, 1970–71, 2005–06, 2007–08, 2015–16, 2018–19
3. Греція Панатінаїкос 7 1 1995–96, 1999–00, 2001–02, 2006–07, 2008–09, 2010–11, 2023–24
4. Ізраїль Маккабі Тель-Авів 6 9 1976–77, 1980–81, 2000–01, 2003–04, 2004–05, 2013–14
5. Італія Варезе 5 5 1969–70, 1971–72, 1972–73, 1974–75, 1975–76
6. Греція Олімпіакос 3 6 1996–97, 2011–12, 2012–13
7. Італія Мілан 3 2 1965–66, 1986–87, 1987–88
8. СРСР АСК Рига 3 1 1958, 1958–59, 1959–60
- Югославія Спліт 3 1 1988–89, 1989–90, 1990–91
10. Іспанія Барселона 2 6 2002–03, 2009–10
11. Італія Віртус 2 3 1997–98, 2000–01
12. Туреччина Анадолу Ефес 2 1 2020–21, 2021–22
13. Італія Канту 2 1981–82, 1982–83
- Югославія Цибона 2 1984–85, 1985–86
15. Туреччина Фенербахче 1 2 2016–17
16. СРСР Динамо Тбілісі 1 1 1961–62
- Іспанія Хувентуд 1 1 1993–94
- Литва Жальгіріс 1 1 1998–99
19. Югославія Босна 1 1978–79
- Італія Віртус 1 1983–84
- Югославія Партизан 1 1991–92
- Франція Лімож 1 1992–93
23. Болгарія Академік 2
- Чехословаччина Спартак Брно 2
- Італія Бенеттон 2
- Іспанія Таугрес 2
27. Чехословаччина УСК 1
- Греція АЕК 1
- Італія Фортитудо Болонья 1

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Decisions by the ECA Shareholders Executive Board | Euroleague. Euroleague Basketball. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 29 квітня 2022.
  2. [[https://web.archive.org/web/20110511112101/http://www.ekathimerini.com/4dcgi/_w_articles_wsite5_29914_08/05/2011_390043 Архівовано 11 травня 2011 у Wayback Machine.] Panathinaikos is the new European basketball champion, 8-05-2011, Катимеріні]

Посилання

[ред. | ред. код]