Ібалізумаб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ібалізумаб (Trogarzo; ibalizumab-uiyk) – гуманізоване моноклональне антитіло. Препарат є першим CD4-направленим інгібітором ВІЛ-1 та першим гуманізованим моноклональним антитілом для лікування ВІЛ/СНІДу.

Розробка

[ред. | ред. код]

Ібалізумаб – рекомбінований гуманізований імноглобулін 4G (IgG4), отриманий за допомогою мишиного моноклонального антитіла 5A8.

Мишині моноклональні антитіла 5А8 виробляються ідентичними імунними клітинами, які клоновані з однієї клітини-попередника і є специфічними до вірусу імунодефіциту людини. Ці клітини гуманізуються для отримання посттрансляційних модифікацій білку за людським типом для ефективного використання ібалізумабу у ролі лікарського препарату проти ВІЛ-1.

Початкова розробка препарату належить американській біофармацевтичній компанії Biogen. Пізніше права на препарат були передані компанії Tanox, яка зараз є частиною Genentech. У 2007 році ліцензію на ібалізумаб отримала компанія TaiMed Biologics, яка займається виготовленням даного препарату і сьогодні.[1]

Основні етапи розробки для внутрішньовенної (в/в) інфузійної лікарської форми:[2]

  • 2003: завершено фазу 1а клінічних випробувань лікарської форми для внутрішньовенної інфузії.
  • 2003: завершено фазу 1b клінічних випробувань лікарської форми для внутрішньовенної інфузії.
  • 2006: завершено фазу 2a клінічних випробувань лікарської форми для внутрішньовенної інфузії.
  • 2011: завершено фазу 2b клінічного випробування лікарської форми для внутрішньовенної інфузії.
  • 2012: завершено фазу 1 клінічного випробування лікарської форми для підшкірного введення.
  • 2013: розпочато фазу 1/2 клінічних випробувань лікарських форм для підшкірного та внутрішньовенного введення (триває).
  • 2014: Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і харчових продуктів США присвоїло статус орфанного препарату для пацієнтів з ВІЛ.
  • 2015: розпочато фазу 3 клінічних випробувань лікарської форми для внутрішньовенної інфузії (триває).
  • 2016: розпочато та планується завершити подання постійного препарату для внутрішньовенної інфузії до FDA США.
  • 2016: завершення фази 3 клінічних випробувань лікарської форми для внутрішньовенної інфузії
  • 2017: завершення подання препарату та попередньої інспекції для внутрішньовенної інфузії до FDA США
  • 2018: затвердження на ринку США (торгова назва: Trogarzo)

У фазі III клінічного випробування за участю ВІЛ-інфікованих учасників із резистентністю до мультикласових антиретровірусних препаратів внутрішньовенне введення ібалізумабу призвело до зниження рівня РНК ВІЛ-1 у плазмі у 83% учасників через 1 тиждень. Потім було додано оптимізовану фонову антиретровірусну схему і РНК ВІЛ-1 у плазмі стала менше 50 копій/мл у 43% учасників через 24 тижні.[3]

Механізм дії

[ред. | ред. код]

Ібалізумаб зв’язується з позаклітинним доменом 2 рецептора CD4 Т-клітин в амінокислотних сайтах L96, P121, P122 і Q163 та доменом 1 в амінокислотних сайтах E77 та S79. Ці амінокислотні залишки знаходяться майже між доменами 1 та 2 рецептора CD4 людської клітини. Їх розташування також є протилежним до місця, де з 1 доменом CD4 зв’язується субодиниця gp120 (глікопротеїн 120) вірусу імунодефіциту людини.

Коли субодиниця gp120 ВІЛ-1 зв’язується з 1 доменом рецептору, відбуваються конформаційні зміни у будові вірусу. Повинна відкритися петля V3 субодиниці gp120, яка перетворюватиме структуру вірусу на більш відкриту і сприятиме його зв’язуванню із ще двома рецепторами. Зв’язування ібалізумабу з амінокислотними послідовностями CD4 створює структуру, яка перешкоджає вивільненню петлі V3 та подальшим конформаційним змінам у субодиниці gp120. Це пригнічуватиме взаємодію gp120 з корецепторами CXCR4 (рецептор хемокіну CX-4) і CCR5 (рецептор хемокіну-5) через петлю V3.[4] Відповідно, відсутність такого корецепторного зв’язування перешкоджає субодиниці gp41 вірусу вставлятися в мембрану клітини-мішені, що зрештою унеможливлює злиття оболонки вірусу та клітинної мембрани.[5]

Застосування

[ред. | ред. код]

Застосовується для лікування ВІЛ-інфекції у комплексі з іншими подібними препаратами.[3]

Побічна дія

[ред. | ред. код]

Унаслідок клінічних досліджень дії ібалізумабу виявлено, що побічні ефекти ібалізумабу є рідкісними і, як правило, слабкими. До побічних ефектів належать діарея, нудота, втома, запаморочення, лімфаденопатія, назофарингіт, зниження апетиту та головний біль.[4]

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Markham, Anthony (1 травня 2018). Ibalizumab: First Global Approval. Drugs (англ.). Т. 78, № 7. с. 781—785. doi:10.1007/s40265-018-0907-5. ISSN 1179-1950. PMC 5988774. PMID 29675744. Процитовано 18 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  2. ↑ TaiMed. www.taimedbiologics.com (англ.). Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 18 червня 2023.
  3. ↑ а б Bettiker, Robert L.; Koren, David E.; Jacobson, Jeffrey M. (2018-07). Ibalizumab. Current Opinion in HIV and AIDS (амер.). Т. 13, № 4. с. 354. doi:10.1097/COH.0000000000000473. ISSN 1746-630X. Процитовано 18 червня 2023.
  4. ↑ а б Beccari, Mario V.; Mogle, Bryan T.; Sidman, Eric F.; Mastro, Keri A.; Asiago-Reddy, Elizabeth; Kufel, Wesley D. (2019-06). Ibalizumab, a Novel Monoclonal Antibody for the Management of Multidrug-Resistant HIV-1 Infection. Antimicrobial Agents and Chemotherapy (англ.). Т. 63, № 6. doi:10.1128/AAC.00110-19. ISSN 0066-4804. PMC 6535568. PMID 30885900. Процитовано 18 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)
  5. ↑ Bruno, C. J.; Jacobson, J. M. (1 вересня 2010). Ibalizumab: an anti-CD4 monoclonal antibody for the treatment of HIV-1 infection. Journal of Antimicrobial Chemotherapy (англ.). Т. 65, № 9. с. 1839—1841. doi:10.1093/jac/dkq261. ISSN 0305-7453. Процитовано 18 червня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ібалізумаб