Іванов Сергій Петрович

Іванов Сергій Петрович
Зображення
Народився	22 травня 1951(1951-05-22) Київ, Українська РСР, СРСР
Помер	15 січня 2000(2000-01-15) (48 років) Київ, Україна інфаркт міокарда
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР  Україна
Діяльність	актор, кінорежисер
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності	1972–2000
Дружина	Іванова Лариса
Діти	Іванова Марія
Батьки	Іванов Петро Федорович
Брати / сестри	Піша Лариса Петрівна
Членство	Національна спілка кінематографістів України
IMDb	nm0412079
Нагороди та премії

Сергі́й Петрович Івано́в (22 травня 1951, Київ — 15 січня 2000, Київ) — радянський і український кіноактор, член Національної спілки кінематографістів України. Заслужений артист України (1992). Народний артист України (1998).

Біографія

Народився 22 травня 1951 у Києві в сім'ї науковців і митців. Його батько — український поет і філолог Іванов Петро Федорович (1921—1997), мати — Іванова (Жовтобрюх) Жанетта Михайлівна (1928—1993) була вченим-хіміком, дідусь  — Жовтобрюх Михайло Андрійович був українським мовознавцем, сестра, що народилася на 13 років пізніше за Сергія,Леся Піша (Іванова) стала художницею.

Після закінчення київської 92-ї школи імені Івана Франка (в якій його бабуся Марія Іванівна Жовтобрюх викладала математику), вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. Був пластичний і чудово декламував вірші.

Кінорежисери примітили талановитого актора на третьому курсі, і до кінця навчання за його плечима було вже кілька ролей. У 1972 році закінчив інститут, і був запрошений Леонідом Биковим в картину «В бій ідуть лише старі». А сталося це так. Биков зустрів Іванова на прохідній кіностудії і запропонував почитати сценарій. «Я уже прочитав, — відповів актор. — Буду грати». «Кого?» — здивувався Биков. «Кузнєчика!!!» Биков жартував потім, що взяв Іванова на цю роль через його молодечу зухвалість.

Режисер Леонід Биков зізнавався, що фільм про небо і льотчиків — його дитяча мрія. І льотчик на прізвисько «Кузнєчик» — це він сам у молодості. Іванов блискуче зіграв довірену йому роль. Цей фільм зробив молодого актора знаменитим на всю країну.

Ставши з 1972 року актором Київської кіностудії імені Олександра Довженка, Сергій Іванов дуже багато знімався в кіно саме в 70-ті: музична комедія «Ар-хі-ме-ди!», телесеріал «Народжена революцією» (роль Афіногена Полюгаєва), комедія «Дачна поїздка сержанта Цибулі», героїчна драма «Ати-бати, йшли солдати…» та багато інших.

Його герої, як правило, — чарівні молоді люди з наносною серйозністю, які все ще залишаються дітьми. Однією з найкращих робіт актора стала роль Ларіосика у драмі Володимира Басова «Дні Турбіних», знятій за творами Михайла Булгакова.

З розпадом СРСР розвалилися республіканські кіностудії. У Києві практично ніхто не знімався, актори спивалися, емігрували, вмирали… Сергій Іванов спочатку теж зневірився, але потім зібрався і вирішив діяти — у 1991 році сам поставив фільм «Медовий місяць», організував і очолив студію «Панорама», став біля витоків кінофестивалю «Молодість». Вів на телебаченні цикл передач «Наші за кордоном». Пробував писати вірші.

У кінці 90-х Іванов започаткував на телебаченні новий проект — серіал про замки Західної України, але встиг зняти тільки першу серію.

Сергій Іванов був терміново госпіталізований, коли йому стало зле, а згодом лікарі повідомили рідним: «Здало серце, інфаркт».

Могила Сергія Іванова

Помер 15 січня 2000 року в Києві. Похований 17 січня на Байковому кладовищі (ділянка № 49А).

Фільмографія

Знявся у фільмах:

• «Вулиця тринадцяти тополь» (1969),
• «Родина Коцюбинських» (1970, Павло Тичина),
• «Блакитне і зелене» (1970, к/м, Митя),
• «Зозуля з дипломом» (1971, Свічка),
• «Всього три тижні...» (1971),
• «Випадкова адреса» (1972, інспектор),
• «Довіра» (1972, Саша),
• «Ефект Ромашкіна» (1973, Сергій),
• «Як гартувалась сталь» (1973, Серьожа Брузжак),
• «В бій ідуть лише „старі“» (1973, «Кузнєчик»),
• «Дума про Ковпака» (1973, партизан),
• «Ти плюс я — весна» (1974, муз. фільм; Укртелефільм),
• «Марина» (1974),
• «Народжена революцією» (1974—1976, Афіноген),
• «Побрехенька» (учитель),
• «Не віддавай королеву» (1975, Кошич),
• «Це було в міжгір'ї» (1975, Петя),
• «Ральфе, здрастуй!» (1975, т/ф),
• «Ар-хі-ме-ди!» (1975, Мєтьолкін),
• «Розповідь про просту річ» (1975),
• «Хвилі Чорного моря» (1975, «Катакомби»),
• «Тривожний місяць вересень» (1976, Амбросименко),
• «Ати-бати, йшли солдати…» (1976, Лавкін),
• «Дні Турбіних» (1976, Ларіосик),
• «Сімдесят два градуси нижче нуля» (1976, Льошка),
• «Перед екзаменом» (1977, юнак),
• «Три веселі зміни» (1977, лікар),
• «Хомут для Маркіза» (1977),
• «Нісенітниця» (1977),
• «Агент секретної служби» (1978),
• «Алмазна стежка» (1978),
• «Загін особливого призначення» (1978, Мудряков),
• «Весільний вінок, або Одіссея Іванка» (1979, муз. фільм),
• «Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979, Цибуля),
• «Пані Марія» (1979, Станіслав Адамович),
• «Суєта суєт» (1979, Василь),
• «Сімейне коло» (1980, син),
• «Депутатська година» (1980),
• «Ранок за вечір мудріший» (1981, Юрко Доценко),
• «Особливо важливе завдання» (1980, Гонцов),
• «Будемо чекати, повертайся» (1981),
• «Куди він дінеться!» (1981),
• «Якщо ворог не здається...» (1982),
• «Ніжність до ревучого звіра»,
• «Польоти уві сні та наяву» (1982),
• «Усмішки Нечипорівки»,
• «Таємниці святого Юра» (1982, Єгор),
• «Справа для справжніх чоловіків»,
• «Звинувачення» (1984),
• «Букет фіалок» (1983),
• «Батальйони просять вогню» (1985),
• «Стрибок» (1985, Коля),
• «Щасливий, хто кохав»,
• «Без сина не приходь!» (1986),
• «Поруч з вами» (1986),
• «Капітан „Пілігрима“» (1986),
• «Випадок з газетної практики» (1987),
• «Дама з папугою» (1988),
• «Чаша терпіння»,
• «Світла особистість» (1989),
• «Медовий місяць» (1991), (також режисер),
• «І чорт з нами» (1991),
• «Неповертанець» (1991),
• «Вальс золотих тельців» (1992),
• «Місцеві» / Тутэйшыя (Білорусь) (1993),
• «Дві Юлії» (1998) та ін.

Нагороди

• Заслужений артист України (1992).
• Народний артист України (1998).
• Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Білорусі.

Громадська робота

Був президентом Молодіжного інтернаціонального клубу мистецтв «Панорама»(1989)

Вшанування

• 2001 року «Укрпоштою» випущений поштовий конверт, зі зображенням кіноактора.

Джерела

• Махтіна Є. Н. Сергій Іванов// Щасливої дороги. К., 1978. — С.26—33;
• Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.63—64.
• Л. Брюховецька. Іванов Сергій Петрович. Енциклопедія Сучасної України. [1] [Архівовано 30 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Рудаков М. І. Автографи майстрів . — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр.,с.43-46. — ISBN 966-7025-05-5
• Рудаков Микола."Кузнєчик" /Про Сергія Іванова // Урядовий кур'єр, 2001, 22 травня, с.12.

Посилання

• Іванов Сергій Петрович на сайті DzygaMDB