Кулик Іван Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іван Кулик-«Сірий»)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Кулик
Ім'я при народженніІван Дмитрович Кулик
Псевдо«Сірий»
Народився1919 або 1920
с. Грабове, Шахтарський район, Донецька область
Помер30.11.1951 або 1.12.1951
с. Малий Ключів, Коломийський район, Івано-Франківська область
·Загинув у бою із загоном НКВС
Національністьукраїнець
Діяльністьполітик
Відомий завдякиВійськовий та політичний діяч ОУН
ПосадаОкружний провідник ОУН Коломийщини (10.1950 — осінь 1951)
Військове званняст.лейтенант (? капітан) Червоної Армії
сотник УПА
ПопередникГригорій Легкий-«Борис»
Партія УПА
ОУН(б)
Конфесіяправославний
МатиКуликова Горпина Федорівна

Кулик Іван Дмитрович (псевдо: «Сірий») (* 1919 або 1920, с. Грабове, Шахтарський район, Донеччина — † 30 листопада або 1 грудня 1951, с. Малий Ключів, Коломийський район, Станіславська (нині Івано-Франківська область)) — колишній офіцер Червоної Армії, окружний провідник ОУН Коломийщини.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Іван Кулик родом з Донецької області.Народився в с. Грабове Шахтарського району Донецькій області.[2]

Служив офіцером Червоної Армії, у званні старшого лейтенанта (за іншими даними, був капітаном). Потрапив у німецький полон. Згідно з першою версією, з групою полонених утік з концтабору й дістався Карпат. Серед утікачів був член ОУН, який і привів полонених до повстанців у район Коломиї. За іншою версією, групу полонених, яку німці етапували в Райх, відбив підрозділ УПА. У тій групі був і Кулик. Це сталося орієнтовно восени 1943 року.

Спочатку Кулик викладав військові дисципліни у підстаршинській школі в Космачі, потім командував сотнею, що діяла на Гуцульщині. Вступив до ОУН(б). Виконував обов'язки штабного старшини ТВ-21 «Гуцульщина», брав участь у плануванні операцій.

З 1946 року був військовим референтом, згодом — референтом пропаганди Коломийського окружного проводу. В жовтні 1950 року, після загибелі окружного провідника ОУН Коломийщини Григорія Легкого-«Бориса» , Іван Кулик-«Сірий» став його наступником. Отримав звання сотника УПА.

Михайло Симчич твердив, що «Сірий» мав фотоапарата і фотографував повстанців, а серед масиву світлин Яворівського архіву УПА є декілька його авторства.

Загибель

[ред. | ред. код]

Восени 1951 року, агент МДБ, зрадник Роман Тучак —"Кіров", видав інформацію про місцезнаходження провідника і при спробі захоплення він загинув — застрелився, не бажаючи здаватися в полон спецгрупі МДБ в селі Великий Ключів, на Коломийщині[3].

1991 року, вже перебуваючи на смертному одрі, розбитий інсультом, розповідав агент МДБ-КДБ «Кіров», пенсіонер київського заводу «Арсенал», житель Києва Роман Тучак, як це все відбувалось. Його розповідь опублікована у книжечці П. Підлетейчука «За усміх світанку».

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Група повстанців з ТВ-21 «Гуцульщина». Зліва направо: Назарій Данилюк («Перебийніс») (Буковина); сотник Іван Дмитрович Кулик («Сірий»); Василь Скригунець («Гамалія»), командир сотні важких кулеметів «Черемош» (родом із села Стопчатів Косівського р-ну); сотник Петро Мельник «„Хмара“» (командир ТВ-21 «Гуцульщина»); Микола Харук («Вихор»), командир сотні ім. І. Богуна

Зиновій Сердюк присв'ятив вірша Кулику —"Сірому"[4]:

СОТЕННИЙ «СІРИЙ»

Сотенний «Сірий».
Прізвище — Кулик.
І псевдо в нього скромне, а не браве.
Інтелігентний, мудрий чоловік,
І патріот, і майстер фотосправи.
З Донеччини.
Радянський офіцер.
В УПА — став патріотом України.
Багато знаємо про нього ми тепер.
Він у архіві на кількох світлинах.
В полоні був. Від голоду страждав.
Та визволили хлопці із неволі.
В УПА, як спец, пізніше викладав
Військову справу
в підстаршинській школі.
А потім вже сотенним славним став.
Ходив, як всі, усюди з автоматом.
Та де б зимою й літом не бував,
Не розлучався з фотоапаратом.
В роботі був той фотоапарат,
Коли були в Карпатах у поході,
Коли з людьми стрічались під час свят,
В час відпочинку на гірській природі.
Сім років мужній лицар воював
В лісах шешорських, на карпатських плаях.
Округи командиром потім став
У героїчнім коломийськім краї.
Своїм був у Карпатському краю.
І у важкім п'ятдесят першім
Як жертва зради підлої, в бою
Шлях свій повстанський
бойовий завершив.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. Лесів С., Коретчук Я. П. Хмара, сотник УПА. В огні повстання. УПА на відтинку Чорного Лісу 1943–1944. 2014 — C.129.
  3. На Коломийщині активісти відшукали місце загибелі криївки сотника УПА Сірого. БЛІЦ-ІНФО. Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 13 вересня 2019.
  4. Наша хата. УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ[недоступне посилання з жовтня 2019]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943-49. Довідник ІІ. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. — С. 54 — 55, 91.
  • Підлетейчук П. За усміх світанку. — Коломия: Вік, 1997. — С. 12 — 13.
  • Близнюк В. Ми рвали кайдани. Визвольні змагання УПА 1944-55 рр. — Косів: Писаний Камінь, 2000. — с. 65

Посилання

[ред. | ред. код]