Перейти до вмісту

Ігор Кіо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Кіо.
Ігор Кіо
Игорь Кио
фотопортрет Ігоря Кіо
фотопортрет Ігоря Кіо
фотопортрет Ігоря Кіо
Ім'я при народженніІгор Емільович Гіршфельд-Ренард
Народився13 березня 1944(1944-03-13)
Москва
Помер30 серпня 2006(2006-08-30) (62 роки)
Москва
  • цукровий діабет
    • ПохованняНоводівичий цвинтар
    Національністьєврей[1]
    ГромадянствоСРСР СРСР
    Росія Росія
    Діяльністьартист цирку, ілюзіоніст
    ДружинаБрежнєва Галина Леонідівна;
    Ольховікова Іоланта;
    Кіо Вікторія Іванівна
    ДітиВікторія Ігорівна Кіо
    БатькиКіо Еміль Теодорович, Смірнова Євгенія Василівна
    Нагороди та премії
    Народний артист Росії
    Народний артист Росії
    		 Заслужений артист РРФСР — 1980

    Заслужений діяч мистецтв Грузії

    Ігор Емільович Кіо, Ігор Емільович Гіршфельд-Ренард[2] (рос. И́горь Эми́льевич Ки́о, 13 березня 1944, Москва — 30 серпня 2006, Москва) — радянський й російський артист цирку, ілюзіоніст; заслужений артист РРФСР (1980), народний артист Росії (2003)[3], заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР, лауреат міжнародної премії «Оскар» (Бельгія)[4], член міжнародної асоціації «Братство магів[en]» (США)[5][6]. В енциклопедії «Хто є хто в сучасному світі» Міжнародного об'єднаного біографічного центру (2001) Ігор Кіо[6] увійшов у число 200 видатних діячів сучасності[7].

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Батько — Еміль Теодорович Ренард-Кіо (Гіршфельд) (1894—1965 рр.ж.). Мати — Євгенія Василівна Гіршфельд (до шлюбу Смірнова, 1920—1989 рр.ж.)[8]. Брат — Еміль Емільович Кіо (нар. 1938 р.).

    У дитинстві займався футболом у ФШМ Торпедо (перший тренер — Костянтин Бєсков), але за наполяганням батьків продовжив циркову династію[9]. Спочатку навчався в середній школі у місті Москва[10]. Навчання у середній загальноосвітній школі закінчив в м. Тбілісі (Грузія)[11]. Майстерності сценічного руху й мови вчився у знаменитих акторів МХАТу[12].

    У 1959 р. стався дебют Ігоря Кіо як самостійного артиста, на арені Московського цирку на Цвітному бульварі[ru], коли він вийшов на арену підмінити хворого батька. Згодом до самої смерті батька він виступав разом з ним як асистент; ілюзійні номери створені батьком увійшли й до репертуару Ігоря Емільовича.

    У 1977 р. у м. Ленінграді відбулася прем'єра програми «Вибране-77» (рос. Избранное-77), в яку входили номери з класичного репертуару минулих років і нові програми Кіо. Через кілька років з'явився ілюзійний атракціон «Раз-два-три», який був створений Кіо спільно з О. Левицьким. У 1982, 1983 і 1984 роках разом з Аллою Пугачовою вів естрадно-циркове шоу «Атракціон». У 1985 р. Кіо була поставлена ​​програма в Театрі естради[ru] (автори О. Левицький та Б. Пургалін) під назвою «Без ілюзій» (рос. Без иллюзий), в якій брали участь естрадні артисти.

    У 1989 р. Ігор Кіо пішов з Союздержцирку[ru] і створив фірму «Шоу-ілюзіон Ігоря Кіо» (рос. Шоу-иллюзион Игоря Кио), яка займається організацією як власних гастролей, так і виступів інших колективів.

    На початку 1990-х років у Кремлівському Палаці з'їздів була представлена ​​програма «О шостій годині вечора після зими» (рос. В шесть часов вечера после зимы), в якій брало участь багато артистів естради. У 1995 р. на сцені згаданого Театру естради йшла програма «Чарівник XX століття» (рос. Волшебник XX века), поставлена ​​Кіо сумісно з Аркадієм Аркановим. Вдень проходили вистави для дітей, а ввечері — шоу за участю Яна Арлазорова, груп «Екс-ББ» і «Лицедії».

    Ігор Кіо побував з гастролями в Японії (1965), США (1967—1968, спільно з Ю. Нікуліним), Бельгії, Франції (1969—1970), Туреччини, Югославії, Німеччині та інших країнах.

    У 1999 році Ігор Кіо був обраний почесним академіком Національної академії циркового мистецтва Росії. У 2003 році йому було присвоєно звання народного артиста РФ. Удостоєний міжнародної премії «Оскар», що вручається за рішенням Товариства журналістів й критиків Бельгії Королівським цирком Брюсселя. Запрошувався до журі Вищої ліги КВН.

    У кінці життя тяжко хворів, помер від загострення цукрового діабету і важкої форми пневмонії[13]. Похований на Новодівочому цвинтарі в м. Москві[14] (6 ділянка 23 ряд[15]).

    Походження артистичного псевдоніма

    [ред. | ред. код]

    Існує кілька версій походження сценічного псевдоніма як прізвища «Кіо»[16]:

    • акронім від рос. как интересно обманывать («як цікаво обманювати»);
    • акронім від рос. киевский известный обманщик («київський відомий обманщик»)[17];
    • акронім від рос. колдун из Осетии («чаклун з Осетії») — за місцем народження Еміля Теодоровича Кіо;
    • Юрій Нікулін розповідав історію, що на початку своєї артистичної кар'єри Е. Т. Кіо проходив з приятелями повз кінотеатру, на вивісці якого не горіла буква «Н» в слові «Кіно»; дружина одного з приятелів вимовила вголос «Кіо» і припустила, що це могло би стати хорошим сценічним ім'ям;
    • Ігор Кіо згадував, що коли його батько Е. Т. Кіо жив у м. Варшаві, поруч з його будинком була синагога, звідки в новорічні свята лунали багаторазово гучні вигуки «Ткіо! Ткіо! Ткіо!», що послужило для вибору артистичного прізвиська.

    Особисте життя

    [ред. | ред. код]
    • З першою дружиною, Галиною Брежнєвою (донька голови СРСР Брежнєва Леоніда Ілліча), Ігор Кіо був одружений дев'ять днів, після чого співробітники спецслужб СРСР вилучили паспорт Ігоря. Запис про шлюб був анульований[18], а сторінку в його паспорті про цей шлюб вирвали[19]. Надалі протягом 4 років вони таємно зустрічалися.
    • З другою дружиною, Іолантою Ольховіковою[20], Кіо прожив 11 років. Вона походила зі спадкової циркової родини, виступала у власному номері з папугами. У цьому шлюбі народилася дочка Вікторія, яка деякий час працювала в цирку з дресурою. Згодом Іоланта одружилася зі старшим братом Ігоря, Емілем.
    • З третьою дружиною, Вікторією Іванівною[21], Кіо жив до кінця життя. Вона брала участь у шоу та була його асистенткою.

    Номери

    [ред. | ред. код]

    Протягом 30 років своєї роботи він давав 500—600 виступів на рік, а на виставах з участю Кіо не було порожніх місць серед глядачів[7]. Така популярність була викликана до застосовуваних ним успадкованих знань і у популярному номері «Дама в повітрі» або «Каталепсія» (рос. Дама в воздухе, каталепсия)[11], що виконувався так: асистентка під впливом гіпнозу повисала в повітрі без будь-якої опори; у асистентки під цим впливом наставала каталепсія спочатку[2]. Співробітники його виступів (75 асистентів) підписували документи про нерозголошення секретів його виступів[17], тому в цирковій династії Кіо не визнавали використання гіпнозу[22]. Хоча очевидці свідчили, що він «володів здібностями на зразок гіпнозу й досягав бажаного»[23], а в книзі його батька гіпнозу присвячений окремий розділ: «Сила гіпнозу»[24]. Ігор Кіо вважав, що без обману в його творчості не обійтися[25]. Після смерті батька Еміля Теодоровича Ігор Кіо виступав з братом Емілем Емільовичем.

    • «Моди» (рос. Моды),
    • «Акваріум» (рос. Аквариум),
    • «Рояль у повітрі» (рос. Рояль в воздухе),
    • «Скриня Гудіні» (рос. Сундук Гудини),
    • «Поява ведмедика» (Появление медвежонка),
    • «Лев у повітрі» (рос. Лев в воздухе)[26].
      • «Спалювання жінки» (рос. Сжигание женщины),
      • «Перетворення жінки в лева» (рос. Превращение женщины во льва),
      • «Розпилювання жінки» (рос. Распиливание женщины)[7].

    та інші.

    Твори

    [ред. | ред. код]
    • (рос.)«Чудеса — моя профессия» / рубрика «По ту сторону фокуса» // «Юный техник», 1967, № 1. — С.60–61;
    • (рос.)«Без фокусов» // «Советская эстрада и цирк», 1972, № 11. — С.23;
    • (рос.)«Иллюзии без иллюзий». М.: изд. «Вагриус», 1999, 318 с.;
    • (рос.)«Он жил под куполом небес…» / Книга воспоминаний о В. А. Мильруде. М.: ООО «Комментарий», 2007. — С.16–23[26].

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ «Игорь Кио». «Nekropole». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    2. ↑ а б «КИО (ГИРШФЕЛЬД-РЕНАРД) Эмиль Теодорович (1894—1965)». «Russian Association of Magicians». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. [Архівовано 2016-06-11 у Wayback Machine.] (рос.)
    3. ↑ «Награждён указом президента России № 537 от 19 мая 2003 года». 2003. Архів оригіналу за 10.07.2012. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    4. ↑ Igor Kio [Архівовано 25 вересня 2016 у Wayback Machine.] // «Magicpedia» (англ.)
    5. ↑ «Famous Russian illusionist Igor Kio dies at 62». "Sputnik". 30.08.2006. Архів оригіналу за 12.06.2016. Процитовано 12 червня 2016. International Brotherhood of Magicians (англ.)
    6. ↑ а б «Кио Игорь Эмильевич». "Международный Объединенный Биографический Центр". Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    7. ↑ а б в «Кио Игорь Эмильевич». «Чтобы помнили». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    8. ↑ «Евгения Васильевна Смирнова (Гиршфельд)». "JewAge". Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    9. ↑ Гольшак Юрий, Кружков Александр, (22.05.2009). «Разговор по пятницам: Валерия Бескова». «Спорт-Экспресс». Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    10. ↑ «Igor Kio; famous Russian illusionist; 62». Union-Tribune Publishing Co. «U-T San Diego». 2 вересня 2006. Архів оригіналу за 12.06.2016. Процитовано 12.06.2016. [Архівовано 2016-06-12 у Wayback Machine.] (рос.)
    11. ↑ а б (рос.)Аншлаг с Игорем Кио (2013) HD на YouTube
    12. ↑ Грабенко Людмила, (30.08.2011). Жена братьев Игоря и Эмиля КИО Иоланта: "В номере «Двойное распиливание» роль «бревна» всегда исполняли супруги фокусников, и по Москве даже шутка ходила: «Кио пилят только своих жен». «Бульвар Гордона». № 35 (331) 2011. Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    13. ↑ «Иллюзионист Игорь Кио умер от запущенной пневмонии и сахарного диабета». "Полит.Ру". 30.08.2006. Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    14. ↑ Ремизова Мария, (31.08.2006). «Игорь Кио не перенес воспоминаний о бывшей жене Галине Брежневой? (Вчера 62-летний иллюзионист скончался в больнице)». «Комсомольская правда». Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    15. ↑ «Кио Игорь Эмильевич (1944—2006)». «Могилы знаменитостей». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    16. ↑ Кипнис Соломон, (2001). «Прогулки по Новодевичьему». журнал «Лехаим». 5762—12(116). Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    17. ↑ а б (рос.)Легенды цирка. Игорь Кио на YouTube
    18. ↑ Телеканал «рос. Совершенно секретно». Документальне розслідування: «рос. Тайны советского цирка»
    19. ↑ Тумаркина Ирина, (16-23.03.2009). ИГОРЬ КИО: «Страницу, где стояла отметка о регистрации брака с Галиной Брежневой, из моего паспорта просто вырвали». «События и люди». № 52. Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    20. ↑ Осипчук Игорь, (14.03.2014). Эмиль Кио: «Я счастливо женился на актрисе Иоланте Ольховиковой, первым мужем которой был мой брат Игорь». «Факты и комментарии». Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    21. ↑ «Игорь Кио». проект «Календарь событий», ООО «Медио». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    22. ↑ Никулин Юрий,. «ОБЫКНОВЕННЫЙ ГИПНОЗ» ЭМИЛЯ КИО. «Почти серьезно». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. (рос.)
    23. ↑ Изотов Михаил, (12.09.2014). «Тайны цирковой династии Кио: как пилили собственных жен и укрощали джиннов». "Magical Inventions - Каждый фокус — изобретение". Архів оригіналу за 11.06.2016. Процитовано 11 червня 2016. ...обладал...вроде гипноза...добивался того, чего хотел [Архівовано 2016-06-11 у Wayback Machine.] (рос.)
    24. ↑ Кио Эмиль Фёдорович,. Глава III. "Сила гипноза". // «Фокусы и фокусники». — М. : "Искусство", 1958. — 110 с. Архівовано з джерела 11 червня 2016 (рос.)
    25. ↑ Тульская Марина, (2014). Игорь Кио. «Удовольствие обманывать». Люди. «Знаменитости». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. ...без него в моем творчестве не обойтись... (рос.)
    26. ↑ а б «КИО Игорь Эмильевич (1944—2006)». «Российская ассоциация иллюзионистов». Архів оригіналу за 11-06-2016. Процитовано 11 червня 2016. [Архівовано 2016-06-11 у Wayback Machine.] (рос.)

    Джерела

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ігор_Кіо