Перейти до вмісту

Ізмірська затока

Координати: 38°29′00″ пн. ш. 26°49′00″ сх. д. / 38.483333333333° пн. ш. 26.816666666667° сх. д. / 38.483333333333; 26.816666666667
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ізмірська затока
38°29′00″ пн. ш. 26°49′00″ сх. д. / 38.483333333333° пн. ш. 26.816666666667° сх. д. / 38.483333333333; 26.816666666667
Назва на честьІзмір
Частина відЕгейське море
складникиGülbahçe Bayd і Çakalburnu Lagoond
Прибережні країни Туреччина
РегіонІзмір (іл)
Вливаються
  • Гедиз і Мелес
  • ідентифікатори і посилання
    GeoNames311043
    У проєкті OpenStreetMapr12734373  ·R
    Ізмірська затока. Карта розташування: Туреччина
    Ізмірська затока
    Ізмірська затока
    Ізмірська затока (Туреччина)
    Мапа
    CMNS: Ізмірська затока у Вікісховищі

    Ізмі́рська зато́ка (тур. İzmir Körfezi), Смі́рнська затока (грец. Κόλπος της Σμύρνης) — затока в Егейському морі, на південно-східному березі якого знаходиться третє за чисельністю населення місто Туреччини — Ізмір. Територіально відноситься до ілу Ізмір. В затоці багато островів, найбільшими з них є Узунада і Хекім[en]. Півострів Урла і острів Узунада відокремлюють від Ізмірської затоки її південно-західну частину — затоку Гюльбахче. Зі сходу в затоку впадає одна з найбільших річок Туреччини — Гедиз.

    В античності була відома як Гермейська затока[1][2] (Ερμαϊκός κόλπος).

    Вхід до затоки знаходиться за 30 км на південь від грецького острова Лесбос, між містом Карабурун[tr] і півостровом Чешме[ru] на заході та містом Фоча (стародавня Фокея) на сході.

    Крім гавані Ізміра, другої за величиною в Туреччині, є й інші якірні стоянки. Найзначнішим малим містом затоки є Урла.

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. Лепер Р. Х. Клазомены // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
    2. Lydia // Реальный словарь классических древностей / под ред. членов Общества классической филологии и педагогики Любкер Ф., Ф. Гельбке, Л. Георгиевского, Ф. Зелинского, В. Канского, М. Куторги и П. Никитина. — СПб., 1885.(нім.)(рос.)