Ілька Пальмай
| Ілька Пальмай | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | угор. Petráss Ilona | |||
| Народилася | 21 вересня 1859[1], 20 вересня 1860[2] або 1859[3] Ужгород, Австрійська імперія | |||
| Померла | 17 лютого 1945[1] Будапешт, Угорське королівство | |||
| Поховання | Керепеші | |||
| Громадянство | .svg){kind=small} Угорщина | |||
| Діяльність | оперна співачка, акторка, поетеса, письменниця, співачка | |||
| IMDb | nm0701657 | |||
|
| ||||
 Ілька Пальмай у Вікісховищі | ||||
Ілька Пальмай (часто помилково Ілька фон Пальмай; уроджена Ілона Петраш; 21 вересня 1859, Унгварі, Австрійська імперія — 17 лютого 1945, Будапешт, Угорське королівство) — співачка й актриса угорського походження. Дебютувала на сцені у 1880 році, а на початку 1890-х років виконувала провідні ролі в операх та оперетах в Театрі ан дер Він у Відні. На початку 1890-х років вийшла заміж за австрійського графа Ойгена Кінського.
1895 року почала виступати в Лондоні, а 1896 року виконала головну роль Джулії в опері Ґілберта і Саллівана «Великий князь, або законна дуель». 1897 року повернулася до Угорщини і провела більшу частину своєї довгої та успішної кар'єри в Угорщині й Австрії. Кар'єра тривала до 1928 року.
Народився в Унгварі, Ужанська жупа Угорського королівства Австрійської імперії (нині Україна). Була двічі одружена, спочатку з актором-менеджером Йожефом Сіглігеті (з 1877 до 1886 року), а потім з австрійським графом Ойгеном Кінським з початку 1890-х років, який мав маєток в Альтгофені в Каринтії[4]. На початку кар'єри її часто називали фон Пальмай, але вона пояснила журналу «Скеч», що приставка «фон» вживається в німецькій традиції. В Угорщині «y» в кінці імені означає те саме[5].
Почала сценічну кар'єру в Угорщині (зокрема Кашша, Будапешт і Коложшвар) до 1880 року і зіграла близько двох десятків ролей у 1880-х роках, серед них Серполетт у «Корневільських дзвонах»[6]. На початку 1890-х років виступала в Театрі ан дер Він у Відні, де виконала головні ролі в «Продавці пташок» Карла Целлера (1891) та «Принцеса Нінетта» Йоганна Штрауса-сина (1893)[7]. Невдовзі грала в Празі та в берлінському театрі Унтер ден Лінден. Там 1893 року її взяли на роль героя-тенора Нанкі-Пу в німецькій постановці «Мікадо», хоча Салліван марно намагався припинити виступи[8]. Пізніше Пальмай з подивом дізналася, що жодна жінка ніколи не виходила на сцену театру Савой в чоловічому вбранні[9].
Пізніше зіграла головну роль у «Чарівнйі Гелені» (Оффенбах); Ф'яметта в «Боккаччо» (фон Зуппе); Деніз у «Мадемуазель Нітуш» (Ерве); Івонну в «Королі піратів» (Планкет); Ям-ям у «Мікадо» (Салліван); головну роль у «Великій княгині Герольштейн» (Оффенбах); Лісбет у «Ріп Ван Вінкль» (Планкетт); і Броніслава в «Студент-жебрак» (Карл Міллекер)[10].
У червні 1895 року вперше з'явилася на лондонській сцені як запрошена артистка у ролі Крістель у п'яти виставах «Продавця пташок» у театрі Друрі-Лейн. Вільям Швенк Ґілберт побачив її там і найняв зіграти головну роль Джулії Джелліко у «Великому князі», розширивши роль, щоб скористатися її комічним талантом[9]. Пальмай отримала дуже схвальні відгуки критиків[11]. Вона підписала дворічний контракт з оперною компанією D'Oyly Carte, але «Великий князь» протримався лише чотири місяці у 1896 році. Після його закриття вона виконала роль Феліс у «Його величності» в Савої навесні 1897 року. У цій постановці Пальмай проявила свої таланти як співачка балад, голосу оперного сопрано та комедійної артистки, а також співала німецькою мовою, на якій вона зазвичай виступала. Зустріч Джорджа Гроссміта зі слабким голосом й обдарованої Пальмай, можливо, прискорила його відхід з виробництва лише після чотирьох виступів[12]. Наступного разу Пальмай з'явилася в ролі Елсі у відновленій виставі «Йомени гвардії» влітку 1897 року. Посилаючись на погане здоров'я, вона покинула театр у липні 1897 року[7].
Пальмай з'явилася у Відні у 1898—1899 роках, але більшу частину своєї кар'єри провела в Будапешті. 1905 року ненадовго виступала в німецькомовному театрі в Нью-Йорку, але незабаром повернулася до Угорщини. 1911 року отримала почесну премію національного угорського театру. 1928 році залишила кар'єру[7].
Пальмай записала дві пісні у Відні у 1900 році і кілька в Будапешті у 1903 році. Остання група пісень містила англійську народну пісню «Butterfly». Вона також записала «Madrigal» з «Ninoche» і «A Simple Little String» з «Циркачки»[7].
Під ім'ям графині Кінскі опублікувала свої мемуари угорською мовою. Вони вийшли в Берліні у 1911 році в німецькому перекладі як «Meine Erinnerungen» («Мої спогади»). Розділ книги про її дні в Савої Ендрю Лем переклав англійською мовою, переклад з'явився у травневому та вересневому випусках журналу «Gilbert & Sullivan Journal» за 1972 рік. У мемуарах вона описала плани D'Oyly Carte створити музичну версію Віктор'єна Сарду «Мадам Сан-Жен» у сезоні компанії 1897—1898 років, але ці плани не здійснилися[7].
Померла у Будапешті у віці 85 років.
- Джакомо Пуччіні/Девід Беласко: Мадам Батерфляй — Чіо-Чіо-Сан
- Ференц Чепрегі: Сарга Чіко (Жовтий лоша) — Ергіке (Елізабет)
- Ференц Чепрегі: A piros bugyelláris («Червона сумочка»)- Терек Жофі («Турецька дівчина Жофі»)
- Ференц Чепрегі: Той самий Леані — Мис
- Гілберт і Салліван: Великий князь — Джулія Джелліко (англійською мовою, Лондон)
- Гілберт і Салліван: Йомени гвардії — Елсі Мейнард
- Гілберт і Салліван: Мікадо — Ям-Ям (у Німеччині)
- Каролі Геро: Vadgalamb (водопропускна труба — — Ріка пастуша (Ріка-пастушка)
- Шарль Грізар: A királykisasszony bábui– «Ляльки інфанта» — головна роль
- Ерве: Мадемуазель Нітуш (Nebántsvirág угорською) — Деніз
- Хеннекен і Мійо: Нініше — Нініше
- Шарль Лекок: Nap és hold (День і ніч — — Манола
- Шарль Лекок: Дівчина-садівник — Мікаела
- Александр Маккензі: Його Величність — Феліція (англійською мовою, Лондон)
- Андре Мессажер: A beárni leány — Ла Бернез — Жакетт
- Карл Міллекер: A koldusdiák (Der Bettelstudent — Студент-жебрак) — Броніслава
- Карл Міллекер: Гаспароне — Карлотта
- Жак Оффенбах Велика герцогиня де Герольштайн (The Grand Duchess of Gerolstein) — титульна роль
- Жак Оффенбах: Прекрасна Гелена — Гелена
- Жак Оффенбах: Орфей у пеклі — Еврідіка
- Роберт Планкет: Ріп ван Вінкл — Лісбет
- Роберт Планкет: Король піратів — Івонн
- Робер Планкет: Корневільські дзвони.
- Робер Планкет: комедія Герцена; Принцеса Коломбіна — головна роль
- Джено Ракоші: Магдолна — Магда
- Джено Ракоші: Szélháziak — Cseresnyés Alfréd, юрист
- Франц фон Зуппе: Боккаччо — Фьяметта
- Йоганн Штраус (син): Циганський барон- Барінкай
- Йоганн Штраус (син): Das Spitzentuch der Königin — головна роль
- Йоганн Штраус (син): Фюрстін Нінетта (принцеса Нінетта) — головна роль
- Франц Шуберт — Besté: Három a kislány — Тшельне
- Йожеф Сігеті: Csókon szerzett vőlegény — Абрай Ірен Сінешне
- Карл Целлер: Продавець пташок — Крістель
- Еміль Золя: Нана (за романом Золя) — головна роль
- ↑ а б https://www.musiklexikon.ac.at/ml/musik_P/Palmay_Ilka.xml
- ↑ Biographien der österreichischen Dichterinnen und Schriftstellerinnen — 1893. — S. 42.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Walters, Michael. «Some Comments on Original Artists». Gilbertian Gossip, No. 39, Winter 1992–93, reprinted at The Gilbert and Sullivan Archive, accessed 16 June 2010
- ↑ «A Chat with Madame Palmay», The Sketch, April 15, 1896, p. 522
- ↑ Photo of Pálmay as Serpolette (the name of the operetta in the caption is mislabeled as Rip Van Winkle, in which she played Lisbeth).
- ↑ а б в г д Stone, David. Ilka Pálmay at Who Was Who in the D'Oyly Carte Opera Company, 19 July 2006, accessed 16 June 2010
- ↑ The Era, 2 December 1893; and South Wales Echo, 9 December 1893
- ↑ а б «Ilka Von Palmay» [sic]. Memories of the D'Oyly Carte website, accessed 16 June 2010
- ↑ «Pálmay Ilka» [Архівовано 2011-07-17 у Wayback Machine.]. Szineszkonyvtar.hu (in Hungarian), accessed 16 June 2010
- ↑ Reviews of Pálmay in The Grand Duke
- ↑ Introduction to His Majesty.
|
