Перейти до вмісту

Ілько Лемко

Додати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ілько Лемко
Народився9 липня 1951(1951-07-09) (73 роки)
Львів, Українська РСР, СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьжурналіст, письменник, публіцист, редактор, етнограф, рок-музикант, поет-пісняр
Галузьтворче та професійне письмоd[1], публіцистика[1], регіональна історія[1], слова пісніd[1] і рок-музика[1]
Alma materЛіцей № 8 Львівської міської ради (1968) і Історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Знання мовукраїнська[1]

Ілько Ле́мко (справжнє Ілля Васильович Семенов; нар. 9 липня 1951, Львів) — музикант, письменник, публіцист, дослідник історії Львова.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у Львові.

Батько Василь Семенов (1924—2015) походив з Києва, був учасником Другої світової війни, отримав поранення на Курській дузі. До Львова прибув після закінчення війни, працював на підприємствах легкої промисловості.

Родинне коріння тягнеться з-піді Львова зі села Вілька Кунинська Жовківського повіту, звідки походив дід Григорій Андрійович Семенів (бл.1890—1943). Вояком цісарсько-королівської армії у Першу світову війну потрапив у російський полон, опинившись у 1916 у шпиталі в Києві. Тут познайомився зі санітаркою Марією Чабан (1898—1978), яка походила з містечка Мала Виска Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, і з нею одружився. Працював у Києві вантажником у паровозному депо. У 1924 у них народився син Василь. У сталінські часи прізвище було русифіковано. Під час Другої світової війни Марію вивезли на роботу до Німеччини, Василя мобілізували до Красної армії, а Григорій залишився у Києві, де помер і був похований на Байковому цвинтарі. По поверненні у 1945 з Німеччини, Марію позбавили права проживати у Києві, тож вони з Василем переїхали до Львова, оселившись на вул. Лисенка,10.

Ілля закінчив Львівську школу № 8 (1968) та Львівський державний університет ім. І. Франка за спеціальністю історія (1978). Працював на заводі «Електрон» (1968—1973) робітником, учителем історії у львівській СШ № 80 (1978), потім знову на заводі «Електрон» (до початку 1990-х).

Протягом 1968—1982 — Президент Республіки Святого Саду, культової львівської неформальної тусовки, пов'язаної з рухом хіппі. П'ять разів був притягнутий до відповідальності за антисоціальну діяльність.

Учасник львівських рок-гуртів «Супер Вуйки» (1975—1981; художній керівник, соло-гітара, музика, тексти), «Рух» (1982—1986; соло-гітара).

1995—2007 — програмний директор (редактор ефіру) на радіостанції «Радіо Люкс FM».

Публікації з 1991 року (альманах «ФІРА», з 1998, з 1998 — в газеті Поступ. Автор телепрограми «Легенди старого Львова» (2002), за яку нагороджений Національною премією «Телетріумф» за 2004 рік (номінант цієї ж премії у 2005 і 2006 роках (2–3 місце)), і книги «Львів понад усе» 2003, яка стала культовою.

У 2007—2012 роках  — завідувач сектору зовнішньої промоції Львівської міськради.[2]

На презентації альманаху Хіппі у Львові 11 жовтня 2011 оголосив, що рок-гурт Супер Вуйки збирається відновити музичну діяльність. Виступ групи відбувся 4 грудня 2011 у Львові в клубі «Пікассо».

Із 2012 року співпрацює з компанією «Чудо-тур» як автор і гід екскурсійних турів.[3][4]

Нині займає посаду головного редактора у видавництві «Апріорі».

Автор книг

[ред. | ред. код]
  • Львів понад усе. — Львів: ЛА «Піраміда» 2003. — 184 с.
  • Афоризми про кохання. — Львів: Апріорі, 2007. — 208 с.
  • Розкол України. — Львів, 2008.
  • Легенди старого Львова. — Львів: Апріорі, 2008. — 176 с. — ISBN 978-966-8256-91-2
  • Історія львівської ратуші. — Львів: Апріорі, 2008. — 128 с.
  • Кохання і смерть [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (Львів. 1594 р.). — Львів: Апріорі, 2009. — 128 с.
  • Львів повсякденний (1939—2009); у співавт. з Володимиром Михаликом). — Львів: Апріорі, 2009. — 240 с.
  • 1243 вулиці Львова (1939—2009); у співавт. з Володимиром Михаликом і Георгієм Бегляровим). — Львів: Апріорі, 2009. — 528 с.
  • Сни у Святому саду [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Львів: Апріорі, 2010. — 368 с.
  • Три легенди про кохання. — Львів: Апріорі, 2010. — 112 с.
  • Цікавинки з історії Львова. — Львів: Апріорі, 2011. — 128 с.
  • Доля України. — Львів: Апріорі, 2012. — 272 с.
  • Дітям про музику. — Львів: Апріорі, 2013. — 24 с.
  • Дітям про безпеку. — Львів: Апріорі, 2013. — 24 с.
  • Львів і європейськість. — Львів: Апріорі, 2013. — 136 с.
  • Львів. Місто кохання. — Львів: Апріорі, 2013. — 240 с.
  • Цікавинки укрмови. — Львів: Апріорі, 2016. — 180 с.
  • Топ 25 архітектурних шедеврів Львова: Ілюстрований путівник. — Львів: Апріорі, 2018. — 272 с.
  • Львівська минувшина. — Львів: Простір-М, 2020. — 288 с. — ISBN 978-617-7746-77-4
  • Омела і Ксенофоб. — Львів: Простір-М, 2024. — 244 с.

Публічні виступи

[ред. | ред. код]
  • 02.12.2009. Інститут міста. Історичний екскурс. Ілько Лемко (львовознавець, управління інформаційної політики та зовнішніх відносин ЛМР): ч. 1 на YouTube, ч. 2 на YouTube

Стратегії міста Львова

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Структура підрозділів Львівської міської ради. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  3. ↑ Авторські екскурсії Ілька Лемка. chudotour.com.ua. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 17 травня 2020. [Архівовано 2020-08-04 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Екскурсії з Ільком Лемком. chudotour.com.ua. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 17 травня 2020. [Архівовано 2020-10-27 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ілько_Лемко&oldid=44048360