Ільменське Поозер'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ильменське Поозер’я — історична місцевість в околицях Великого Новгорода. Знаходиться на північно-західному березі озера Ільмень (від Перині до гирла річки Веряжі), територіально належить до Новгородського району Новгородської області Росії.

Історія

[ред. | ред. код]

Територія сучасного ільменьского Поозер’я була заселена близько 5—6 тисячоліть тому. Найдавніші археологічні знахідки в західному Приільмен’ї відносяться до IV—III тисячоліття до нашої ери (епоха неоліту). В ході розкопок були знайдені поселення древніх людей, а також супутні предмети побуту — кам'яні наконечники стріл, гарпуни, кістяні проколки, скребки та ін. У другому тисячолітті до н. е., разом з новими групами переселенців в Приільмен’я приходить скотарство — з'являються перші металеві вироби. В ході археологічних досліджень безліч стародавніх поселень було відкрито на берегах річки Прость, Веряжа, у сучасних поозерскіх сіл Василівське, Еруново та ін.

Вигляд від Веряжі на село Георгій

До приходу на цю територію слов'ян на Ільменських територіях домінували фіно-угорські племена (меря, чудь). Саме слово «Поозер’я» зустрічається в 1478 році у другому Новгородському літописі. У ньому повідомляється про те, як « … Прийди князь великі Іван Васильович до Новгороду раттю і стояли на Паозері у Трійці»[1].

Через Поозер’я від Новгорода до Псковської землі в давнину проходив так званий «Руський шлях». Про нього сказано в грамоті Всеволода Мстиславовича у 1134 році.

Найперша згадка про поселення в Новгородських літописах стосується села Старе Ракомо. Це одне з найдавніших поселень, літописні відомості про яке датуються 1015 роком[2]. Крім Старого Ракома практично всі сучасні села Поозерья відзначені в давніх історичних документах XV століття.

Вид на річку Ракомку і село Трійцю за нею

Згідно з писарськими книгами 1498—1501 рр. у західному Приільмен’ї в той час існувало п'ять погостів: Курицький, Лукинський, Василівський, Лазаревський і Піскупіцкій. На їх території знаходилися 116 поселень, що складаються з 406 дворів. На початку XX століття тут стояло вже понад 60 сіл і проживало понад 10 000 чоловік. В даний час в Поозер’ї налічується близько сорока сіл.

Найбільші з них:

  • Ільмень (Ильмень)
  • Старе Ракомо (Старое Ракомо)
  • Курицько (Курицко)
  • Горні Моріни (Горные Морины)
  • Нове Ракомо (Новое Ракомо)
  • Хотяж (Хотяж)
  • Піщане (Песчаное)
  • Мойсейовичі (Моисеевичи)

Пам'ятники архітектури

[ред. | ред. код]
Церква Василя Великого в селі Василівському

На території західного Приільмен’я збереглися такі пам'ятки архітектури:

  • Язичницьке святилище в Перині та архітектурний ансамбль Перинского скиту з церквою Різдва Богородиці XIII століття (див. фото)
  • Церква в селі Старе Раком будівлі близько 1860 року (див. фото)
  • Дерев'яна церква Успіння (1595). До 1965 року знаходилася в селі Курицько[3](див. фото)
  • Церква Спаса Преображення в селі Піщане (у минулому Спас-Піскопіци) (див. фото)
  • Дерев'яний вітряк 1924 року в селі Завал. Автор будови — місцевий житель селянин Михайло Павлов з сином Іваном (див. фото)
  • Церква Лазаря 1811 року в селі Сергово (колишній Ямок) (див. фото)
  • Церква Василя Великого з дзвіницею 1871 року в селі Василівське[4]
  • Ансамбль Клопского монастиря (на правом березі Веряжі) (див. фото)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Події, пов'язані з підпорядкуванням Новгородської республіки Московського князівства
  2. Повість минулих літ. Переклад Д. С. Лихачова
  3. Восени 1965 року була перевезена в музей «Вітославліци». Постановою Адміністрації Новгородської області від 30.09.1998 № 389 віднесено до пам'ятників історії та культури місцевого значення
  4. Постановою Адміністрації Новгородської області від 30.09.1998 № 389 віднесено до пам'ятників історії та культури місцевого значення

Література

[ред. | ред. код]
  • Л. А. Секретар, Л. О. Філіппова «За Пріільменья. Путівник ». Лениздат, 1991 р. (рос.)
  • В. Я. Конецкий, Е. Н. Носов «Загадки новгородської округи». Лениздат, 1985 р. (рос.)