Імператриця Марія (лінійний корабель, 1827)
 Лінійний корабель «Імператриця Марія»,
малюнок М. Арцеулова | |
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. дореф. «Императрица Марія» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Миколаївське адміралтейство |
| Закладений: | 23 вересня 1826 |
| Спуск на воду: | 17 жовтня 1827 |
| Перебудований: | 1834 |
| Списаний: | 1843 |
| Доля: | переобладнаний на блокшив у 1843 році |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | лінійний корабель |
| Тип: | «Імператриця Марія» |
| Водотоннажність: | 4480 т |
| Довжина: | 59,74 м |
| Ширина: | 15,36—15,54 м |
| Осадка: | 5,9 м |
| Палуби: | 2 палуби |
| Місткість: | 2262 т |
| Озброєння: | 84—96 гармат |
«Імператри́ця Марі́я» (рос. дореф. «Императрица Марія») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель типу «Імператриця Марія» Чорноморського флоту Російської імперії.
Один із трьох вітрильних 84-гарматних лінійних кораблів типу «Імператриця Марія», що будувалися в Миколаєві протягом 1826—1829 років. «Імператриця Марія» був першим кораблем, виконаним за параболічним методом, запропонованим шведським вченим-кораблебудівником Ф. Г. Чапманом і впровадженим у Миколаївське суднобудування адміралом О. С. Грейгом. Водотоннажність корабля становила 4480 тонн, довжина — 59,74 метра, ширина — 15,54 метра, глибина інтрюма — 6 метрів[1][2]. За іншими даними, ширина з обшивкою — 15,31 метра, з обшивкою — 15,36 метра, вантажомісткість — 2262 тонни[3].
Озброєння корабля за відомостями з різних джерел становило 96 гармат. Батарея «Імператриці Марії» становила двадцять вісім 36-фунтових довгоствольних гармат і чотири 1-пудові єдинороги на нижній палубі, на верхній — тридцять дві 24-фунтові гармати. Ще шість 12-фунтових гармат і двадцять шість 24-фунтових карронад знаходилося на баці і чвертьпалубі[4].
Корабель названо на честь дружини імператора Павла I, імператриці Марії Федорівни. Він був одним із двох вітрильних лінійних кораблів російського флоту, що носили це ім'я[5][6].
Закладений у Миколаєві на стапелі Миколаївського адміралтейства 23 вересня 1826 року, головний будівник — підполковник корпусу корабельних інженерів І. С. Разумов[7][3]. Після спуску на воду 16 жовтня 1827 року, у 1828 році перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[8].
Брав участь в російсько-турецькій війні 1828—1829 років. 24 серпня 1828 року приєднався до флоту, що перебував біля Варни, доставивши туди з Миколаєва 920 солдатів і офіцерів. 3 вересня на кораблі відбувалися переговори між адміралом О. С. Грейгом і капудан-пашею, під час яких той відмовився здати фортецю, яку вже 4 і 5 вересня було атаковано російським флотом, зокрема «Імператрицею Марією»[5][9].
2 жовтня того ж року корабель пішов від Варни з імператором Миколою I на борту. На шляху до Росії потрапив у сильний шторм і зазнав серйозних ушкоджень — у корабля було зламано фор-стеньгу, грот- і брам-стеньги, утлегар і бом-утлегар, проте до 8 жовтня корабель успішно дістався Одеси, доправивши туди імператора, після чого пішов до Севастополя[5]. Того ж дня командир корабля капітан 2-го рангу Г. А. Папахристо за відзнаки під Варною був нагороджений орденом Святої Анни II ступеня[10].
17 січня 1829 року на чолі загону під прапором контрадмірала Й. І. Стожевського повернувся до Варни для крейсерських плавань біля Босфору. 15 лютого «Імператриця Марія» у складі лінійних кораблів «Пимен», «Пантелеймон», фрегатів «Рафаїл» і «Євстафій» і трьох канонерських човнів, з десантом у кількості 1200 осіб увійшла на рейд Сизополя. Після відомови коменданта міста здати місто російським військам, брав участь в його бомбардуванні і придушення берегових батарей, а наступного дня висадив десант[11].
11 березня того ж року загін М. М. Кумані підійшов до фортеці Ахіолло, що знаходиться біля північного входу в Бургаську затоку і атакував місто. Однак через вогонь у відповідь і погодні умови вимушений був відійти[11]. У тому ж місяці спільно з кораблем «Пармен» доправляв війська з Варни до Сизополя[12], а вже наприкінці березня османські війська атакували захоплений раніше Сизополь із суші, проте артилерійський вогонь кораблів «Імператриця Марія» та «Пармен» змусив їх відступити[11].
19 квітня на сизопольський рейд із Севастополя прийшла ескадра під прапором адмірала О. С. Грейга. Основне завдання ескадри полягало у припиненні можливості виходу турецького флоту з Босфору до Чорного моря. Також ставилося завдання сприяти сухопутним військам фельдмаршалів І. І. Дібіча та І. Ф. Паскевича[11].
З квітня по червень 1829 року в складі ескадри під командуванням О. С. Грейга тричі виходив до протоки Босфор. У липні 1829 року перевозив хворих і поранених до Севастополя, а зворотним шляхом — війська в Сизополь. У серпні того ж року в складі ескадри крейсував у районі Сизополь — Босфор — Інада — Мідія — Босфор — Сизополь, а до 17 жовтня повернувся до Севастополя[5]. Під час кампанії цього року командир корабля капітан 1-го рангу Г. А. Папахристо був нагороджений золотою шаблею з написом «За хоробрість»[13][10].
Під час кампанії 1830 року приєднався до ескадри контрадмірала М. М. Кумані, у складі якої перевозив війська з портів Румелії та Болгарії до Феодосії, Одеси і Севастополя[9][10]. У кампанії 1831 і 1832 років перебував у Севастополі[10].
У 1833 році брав участь у Босфорській експедиції Чорноморського флоту. 6 березня на чолі загону під прапором контрадмірала М. М. Кумані прибув із Севастополя до Одеси, де прийняв на борт війська і до 24 березня доправив їх у Буюк-дере. 28 червня ескадра, у складі якої перебувала і «Імператриця Марія», прийняла на борт війська і доставила до Феодосії, а до 22 липня повернулася до Севастополя[5]. На згадку про перебування в Константинополі російських військ командир корабля, капітан 1-го рангу Г. А. Папахристо, отримав турецьку золоту медаль[10].
У 1834 році корабель зазнав тимберування[ком. 1][3] в Севастополі — замінено значну частину надводної частини корабля із заміною більшої частини бімсів або надробкою їх кінців, заміною майже всіх щогл і більшої частини інших частин рангоуту[12]. Після цього в складі ескадри віцеадмірала М. П. Лазарєва виходив у практичні плавання в Чорне море[5].
Протягом 1835—1840 років брав участь у практичних плаваннях ескадр кораблів Чорноморського флоту в Чорному морі[5]. У кампанію 1835 року командир корабля, капітан 2-го рангу П. Я. Сахновський, був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за вислугу 25 років в офіцерських чинах[14].
Кампанію 1837 року провів у практичному плаванні Чорним морем, де у складі ескадри у квітні 1837 року перебував на Севастопольському рейді у складі загону суден, які перевозили з Одеси до Севастополя війська 13-ї піхотної дивізії[12].
Виведений зі складу флоту і переобладнаний на блокшив у 1843 році, попри те, що ще в липні 1839 року М. П. Лазарєв звертав увагу О. С. Меньшикова на поганий стан корабля, який «ледь плаває», і висловлював думки про переобладнання його на блокшив для нижніх чинів у Севастополі[12].
- Г. А. Папахристо (1826—1834);
- П. Я. Сахновський (1835—1840).
- Коментарі
- Джерела
- ↑ Бугаенко, Б. А.; Галь, А. Ф. (2005). История судостроения от древнейших времен до конца парусной эпох (рос.). Т. 1. Николаев: Национальный университет кораблестроения имени адмирала Макарова. с. 153—154, 165. ISBN 966-321-038-9.
- ↑ Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 460—461.
- ↑ а б в Крючков, Ю. С. (2018). Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865) (рос.). Николаев: Наваль. с. 358. ISBN 978-617-7007-04-2.
- ↑ Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 574. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б в г д е ж Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 142, 147. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ Дыгало, В. А. (2000). Откуда и что на флоте пошло (рос.). Москва: Издательство «Крафт+». с. 104. ISBN 5-93675-013-2.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: октябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 24 березня 2024.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 300. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ а б в г д Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Павла I. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 6. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 142. ISBN 978-5-906200-09-9.
- ↑ а б в г Черноусов, А. А. Черноморский флот в русско-турецкой войне 1827—1829 годов (рос.). Санкт-Петербург: Санкт-Петербургский государственный университет аэрокосмического приборостроения. с. 40.
- ↑ а б в г Соловьев, Н. И. (1961). Сборник документов «М. П. Лазарев» (рос.). Т. 3. Москва: Воениздат. с. 152, 214, 345.
- ↑ Муратиди, Ф. И. (2007). Греки — адмиралы и генералы военно-морского флота России: биографический справочник (рос.). Санкт-Петербург: Издательство «Алетейя». с. 92. ISBN 978-5-903354-11-5.
- ↑ Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Александра I. П — Я. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 8. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 167. ISBN 978-5-906200-12-9.
- Крючков Ю. С. Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865). — Николаев: Наваль, 2018. — 464 с. — ISBN 978-617-7007-04-2. (рос.)
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: Вече, 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)