Імперська конституція Бісмарка
Імперська конституція Бісмарка — конституція Німецької імперії, що діяла з 1871 по 1919 рік; заснована на конституції Північнонімецького союзу. Передбачала великий вплив короля Пруссії, який за посадою був також президентом союзу, або німецьким імператором. Він призначав рейхсканцлера і імперських посадових осіб. Рейхсканцлер контрасигнував розпорядження імператора і очолював бундесрат. Конституція передбачала наявність бундесрату (представництва держав-учасниць імперії, а з 1911 р. і Ельзасу-Лотарингії, з правом вето Пруссії на зміни конституції) і рейхстагу (обирався загальним голосуванням громадян чоловічої статі, згідно з початковою редакцією конституції на 3 роки, з 1888 р. на 5 років). Конституція не містила каталогу прав людини.
У складі бундесрату в 1871-1919 були:
Зе́млі
|
Примітки
|
Голоси
|
| Королівство Пруссія | (включаючи князівства анексовані в 1866)
|
17
|
| Королівство Баварія | 6
| |
| Королівство Саксонія | 4
| |
| Королівство Вюртемберг | 4
| |
| Велике герцогство Баден | 3
| |
| Велике герцогство Гессен | 3
| |
| Мекленбург-Шверін | 2
| |
| Брауншвейг | 2
| |
| 17 інших малих земель | кожна з 1 голосом
|
17
|
| Ельзас-Лотарингія | після 1911
|
3
|
| Загалом | 61
|
У 1873 внесена поправка (Lex Miquel-Lasker[de]), що відносила до імперської компетенції усе цивільне право. Восени 1918 передбачена відповідальність уряду перед рейхстагом (Oktoberreform[de]).
- (1871) Текст Конституції (нім.)