Інститут астрономії імені Макса Планка
| Інститут астрономії імені Макса Планка нім. Max-Planck-Institut für Astronomie | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
Основні дані
| ||||
| Засновано | 1967 | |||
| Абревіатура | MPIA | |||
| Приналежність | Товариство імені Макса Планка | |||
| Сфера | астрономія | |||
| Розташування | Гайдельберг, Німеччина | |||
| Країна |
 Німеччина | |||
| Штаб-квартира | Гайдельберг | |||
| Тип | Інститут Макса Планкаd | |||
| Материнська організація |
Товариство імені Макса Планка | |||
| Членство | Informationsdienst Wissenschaftd[1] | |||
| Вебсторінка | mpia.de/en | |||
Мапа
| ||||
 | ||||
 Інститут астрономії імені Макса Планка у Вікісховищі | ||||
Інститут астрономії імені Макса Планка (нім. Max-Planck-Institut für Astronomie, MPIA) — науково-дослідний інститут у Німеччині у складі товариства Макса Планка. Розташований у Гайдельберзі на горі Кенігштуль, поруч з Обсерваторія Гайдельберг-Кенігштуль і Будинком Астрономії. Інститут проводить фундаментальні дослідження з астрономії, астрономічні спостереження, а також розробку та виготовлення спостережних приладів у власних майстернях. Теми наукових досліджень охоплюють галактики, екзопланети, зореутворення, космологію, міжзоряне середовище. В інституті працює близько 400 співробітників, з них близько 200 науковців. Близько 50 аспірантів навчаються в спільній з Гайдельберзьким університетом аспірантурі.
Інститут був заснований 1967 року. Директором-засновником інституту 1968 року став Ганс Ельзессер. У лютому 1969 року перша група з 5 співробітників почала працювати в будівлях сусідньої державної обсерваторії Кенігштуль[2]. Інститут, завершений у 1975 році, спочатку займався підготовкою та оцінкою астрономічних спостережень і розробкою нових методів вимірювання[3].
Між 1973 і 1984 роками спільно з іспанською владою інститут керував будівництвом обсерваторії Калар-Альто[en] в Іспанії. Ця найбільша обсерваторія на європейському континенті рівноправно використовувалася астрономами Німеччини й Іспанії до 2019 року. 23 травня 2019 року регіональний уряд Андалусії та MPG підписали угоду про передачу 50% акцій обсерваторії. Відтоді він перебуває у власності Іспанії[4].
З 2005 року MPIA експлуатує Великий бінокулярний телескоп разом з партнерами з Німеччини, Італії та США[3][5]. LBT стоїть на горі Грем висотою 3190 м поблизу Тусона, штат Арізона. Він має два основних дзеркала на кріпленні, кожне з діаметром 8,4 метра, що робить його найбільшим єдиним оптичним телескопом у світі, який складається з окремих головних дзеркал.
- Ганс Ельзессер, директор у 1968–1997 роках[6]
- Ґвідо Мюнх, 1978–1989[6]
- Стівен Беквіт, 1991–2001[6]
- Іммо Аппенцеллер, 1998–2000 (тимчасовий директор)[7]
- Ганс-Вальтер Рікс, з 1999[6]
- Томас Геннінґ, 2001–2024[6][8]
- Лаура Крейдберг, з 2020[9]
- Міріам Беністі, з 2024[8]
Основні теми наукових досліджень інституту:
- Зореутворення, формування планет, астробіологія, міжзоряна речовина, астрохімія
- Будова та історія Чумацького Шляху, квазари та активні ядра галактик, еволюція галактик, скупчення галактик, космологія
- Фізика атмосфер екзопланет
MPIA бере участь у Міжнародній дослідницькій школі Макса Планка[de] з астрономії та космічної фізики (International Max Planck Research School for Astronomy and Cosmic Physics, IMPRS), яка працює з 2005 року. Партнерами інституту за IMPRS є Інститут ядерної фізики Макса Планка, Центр астрономії Гайдельберзького університету та Гейдельберзький інститут теоретичних досліджень. З 2007 року IMPRS є частиною Гейдельберзької аспірантури з фундаментальної фізики (Heidelberg Graduate School of Fundamental Physics, HGSFP)[10].
-
Головний корпус -
Будівля Ельзассера -
Скульптура перед будівлею Ельзассера -
70-сантиметровий телескоп в будівлі Ельзассера -
Сатурн на планетній стежці біля Будинку астрономії
- ↑ https://idw-online.de/de/institution1413
- ↑ Lemke, Dietrich. (2011). Im Himmel über Heidelberg : 40 Jahre Max-Planck-Institut für Astronomie in Heidelberg (1969-2009). Berlin: Archiv der Max-Planck-Gesellschaft. ISBN 9783927579255. OCLC 795320685.
- ↑ а б History of the Institute. www.mpia.de (англ.). Процитовано 26 липня 2022.
- ↑ Junta de Andalucía and the Max-Planck Institute make official the transfer of 50% of the Calar Alto Observatory. www.caha.es. Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 8 серпня 2019. [Архівовано 2019-07-17 у Wayback Machine.]
- ↑ Ligori, Sebastiano; Lenzen, Rainer; Mandel, Holger; Grimm, Bernhard; Mall, Ulrich (29 вересня 2004). Garnett, James D.; Beletic, James W. (ред.). The MPIA detector system for the LBT instruments LUCIFER and LINC-NIRVANA. USA. с. 108. doi:10.1117/12.549571.
- ↑ а б в г д Eckart Henning, Marion Kazemi: Handbuch zur Institutsgeschichte der Kaiser-Wilhelm- /Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften, 1911–2011. Daten und Quellen. In: 100 Jahre Kaiser-Wilhelm-/Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften. Teil II/1. 1, Duncker & Humblot, Berlin, ISBN 978-3-428-13623-0, S. 109 ff. (Online).
- ↑ Dietrich Lemke: Im Himmel über Heidelberg. 40 Jahre Max-Planck-Institut für Astronomie in Heidelberg (1969–2009). In: Veröffentlichungen aus dem Archiv der Max-Planck-Gesellschaft. 21, Archiv der Max-Planck-Gesellschaft, Berlin, ISBN 978-3-927579-25-5.
- ↑ а б Klaus Jäger (15 травня 2024). Myriam Benisty neue Direktorin am MPIA. Max-Planck-Institut für Astronomie (нім.). Процитовано 15 травня 2024.
- ↑ Markus Nielbock, Klaus Jäger (5. Mai 2020). Laura Kreidberg neue dritte Direktorin am MPIA. Max-Planck-Institut für Astronomie. Процитовано 8. Mai 2020.
- ↑ Topcial Graduate Schools. HGSFP – Heidelberg Graduate School for Physics (англ.). Процитовано 16 серпня 2019.
- Dietrich Lemke: Im Himmel über Heidelberg. 40 Jahre Max-Planck-Institut für Astronomie in Heidelberg (1969–2009). Archiv der Max-Planck-Gesellschaft, Berlin 2011, ISBN 978-3-927579-25-5.
- Max-Planck-Institut für Astronomie. In: Eckart Henning, Marion Kazemi: Handbuch zur Institutsgeschichte der Kaiser-Wilhelm- /Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften, 1911–2011. Daten und Quellen. Berlin 2016, 2 Teilbände, Teilband 1: Institute und Forschungsstellen A–L. (PDF; 75 MB), Seite 109–126 (Chronologie des Instituts).