Інґвар Мандрівник
| Інґвар Мандрівник | |
|---|---|
 | |
| Народився | 11 століття |
| Помер | 1041[1] |
| Діяльність | мандрівник-дослідник |
Написи вказують на те, що він розпочав експедиції проти варварів-сарацинів і далі намагався досягти Сходу, Великої Індії, щоб встановити торгові зв'язки.
Інгвар Мандрівник (Давньоскандинавська мова: Yngvarr víðförli, Шведською: Ingvar Vittfarne) був відомим (але не вирізнявся успішними діями) вікінгом, який воював проти Абасидів у 1036—1042 рр.
Про похід Інґвара збереглись свідчення на Каменях Інґвара, де були записані імена його учасників. Більшість цих каменів знаходиться поблизу озера Меларен в Швеції. Камінь брата Інґвара розповідає, що вони разом пішли за золотом на схід і померли на землі Аббасидів (Серкланд) (камень Sö 179).
Інґвару Мандрівнику також присвячена велика частина «Саги про Інґвара Мандрівника». Сага детально описує дитинство Інґвара, згодом розповідає про його похід, доповнюючи розповіді містикою.
Існує три теорії походження Інґвара. Відповідно до першої теорії:
1) «Сага про Інґвара Мандрівника» Інґвар це син варяга Еймунда, якого породив хевдінг Акі і донька шведського короля Ейріка Побідоносного. (Версію підтримують Otto von Friesen та Єлена Мельникова).
2) Згідно каменів U 513, U 540, Sö 179 и Sö 279 Інґвар це син шведського короля Еймунда Старого й онук Олафа Шетконунга. Дана версія порушує хронологію оповіді і зв'язки між персонажами «Сага про Інґвара Мандрівника». (Версія висунута F. Braun).
3) Засновуючись на датуванні «Каменів Інґвара» (початок XI століття), яке запропонувала Elias Wessén і Sune Lindquist, була висунута версія про існування принца Еймунда. За цією версією Інґвар є сином шведського принца Еймунда, брата Олафа Шеткоонунга і сина Ейріка Побідоносного. (Версія висунута Lauritz Weibull (1911) та J. Svennung (1966)).
Цілком можливо, що це був король Анунд Якоб, або його брат, або їхній наступник — Емунд Старий, який зібрав шведський ладанг.
Анунд Якоб був братом Інґеґерд Олофсдотер, яка була одружена з новгородським Ярославом І, який 1019 р. переміг брата Святополка. Це було зроблено за допомогою варягів, і, відповідно до саги Інґвара, їх очолив батько Інгвара Еймунд.
Суперечки про походження Інґвара виникли ще в XIII—XIV століттях, коли приблизно була записана «Сага про Інґвара Мандрівника». Той, хто записав — у кінці тексту додав від себе"
Але ми знаємо, що деякі з тих хто розповідають саги говорять, що Інґвар був сином Енунда Олавссона, тому що їм здається, ніби йому додасться честі, якщо його будуть називати сином конунга.
В деяких версіях він доводився племіником чи двоюрідним племіником Інґіґерд, дружині Ярослава Мудрого. Провів 3 роки при їхньому дворі.
Можливим роком народження Інґвара є 1010 рік.
В «Сазі про Інґвара Мандрівника» є тільки один епізод з дитинства Інґвара і стосується він того, як він і Анунд, син Олафа Шетконунга, помирили батька Інґвара Еймунда і короля Олафа.
Коли Інґвар став дорослим, він почав добиватися від Олафа Шетконунга звання конунга. Але той відмовив Інґвару і хлопець поїхав в Ґардарікі та вирішив піти на Абассидів, дістатись туди планував річками.
У 1030 році він відвідав Ані, столицю Вірменського королівства.
Пізніше у Ярослава були проблеми з печенігами, кочовими племенами. Експедиція декілька років перебувала в Києві, воюючи проти печенігів, потім у 1042 р. вони відправилися до Чорного моря до країни (христичнської), що називається Сьоркланд («Країна сарацинів», тут мала на увазі Грузію), де вони брали участь у битві Сасіріті разом з грузинською королівською сім'єю проти грузинських повстанців і візантійських сил.
В ході експедиції він навертає деякі народи та країни в християнство, бере участь у війні між місцевими лідерами найпевніше що в Грузії, можливо зіштовхується із греками та «грецьким вогнем», втрачає багато своїх людей і помирає від хвороби. Його ховають в Цитополі (Citopolim) за християнськими звичаями у спеціально зробленій для поховання каплиці, хоча трактування доволі різні.
Згідно «Саги про Інґвара Мандрівника» частина людей (один корабель) Інґвара повернулась в Швецію, а син Інґвара Свен повторив похід батька, взяв за жінку Сількісів і укріпив віру в Христа в усьому королівстві, а згодом повернувся у Швецію. Із 26 каменів, які дійшли до нас «Камені Інґвара» в жодному немає згадки про повернення із походу Інґвара. Всі вони, як правило, закінчуються як і камінь Гарольда:
«'…dou sunnarla a Særklandi.»'
- Svante Fischer (1999). Ingvarsstenarna i tid och rum [Архівовано 20 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Carl L. Thunberg (2010). Ingvarståget och dess monument [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Ingvar vittfarne — 1917.