Перейти до вмісту

Іоан (Боднарчук)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іоан (Боднарчук)
Митрополит Іоан
Митрополит Луцький і Волинський
11 листопада 1993 — 9 листопада 1994
Церква: УПЦ (КП)
Попередник: Серафим (Верзун)
Наступник: Яків (Панчук)
Митрополит Дрогобицький і Самбірський
23 січня 1993 — 7 вересня 1994
Церква: УПЦ (КП)
Наступник: Феодосій (Пецина)
Митрополит Львівський і Галицько-Волинський, Першоєрарх УАПЦ[1] (до 6 червня 1990 року — архиєпископ)
22 жовтня 1989 — 29 квітня 1992
Церква: УАПЦ
Наступник: Петро (Петрусь)
Місцеблюститель патріаршого престолу в Києві
6 червня 1990 — 18 листопада 1990
Церква: УАПЦ
Єпископ Житомирський і Овруцький
23 жовтня 1977 — 4 листопада 1989
Обрання: 23 жовтня 1977
Церква: РПЦ
Попередник: Палладій (Камінський)
Наступник: Йов (Тивонюк)
 
Альма-матер: Санкт-Петербурзька духовна семінарія і Санкт-Петербурзька духовна академія
Діяльність: священнослужитель
Народження: 12 травня 1929(1929-05-12)
Іване-Пусте, Борщівський район, Тернопільська область, СРСР
Смерть: 9 листопада 1994(1994-11-09) (65 років)
Яблунівка, Рожищенський район, Волинська область, Україна
Похований: Іване-Пусте
Чернецтво: 11 жовтня 1977
Єп. хіротонія: 23 жовтня 1977
Хто висвятив у єпископа Миколай (Юрик), Леонтій (Гудимов), Сава (Бабинець), Севастіан (Пилипчук).
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Іоанн.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Боднарчук.

Митрополит Луцький і Волинський Іоан (також Йоан, Іоанн; у миру Василь Миколайович Боднарчук; 12 квітня 1929 — 9 листопада 1994) — першоієрарх нововідродженої у 1990 році Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Брат митрополита Василія (Боднарчука) та архімандрита Григорія (РПЦ)[2].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився в с.Іване-Пусте нині Чортківського району Тернопільської області на Західній Україні, що знаходилася тоді на території Польщі, в сім'ї псаломщика-регента УГКЦ. Після закінчення середньої школи був псаломщиком в храмі Іоана Богослова в рідному селі, потім псаломщиком і регентом в храмі св. Параскеви в с.Великий Ключів, Коломийського району Івано-Франківської області.

Прийняв православ'я.

У 1949 році був арештований і отримав 20 років каторжних робіт в Степлазі, в мідних копальнях Караганди. Звільнений в 1953 році по амністії. За іншими відомостями: у 1949 році депортований з сім'єю до Казахстану, де проживав до 1953 року.

РПЦ

[ред. | ред. код]

1956 року вступив до Ленінградської духовної семінарії. 25 січня 1958 року в другому класі семінарії висвячений у диякона єпископом Івановським Романом Танґом, відомим естонським архіпастирем, який приймав усіх переслідуваних духовних осіб.

1960 року закінчив Ленінградську духовну семінарію і поступив в Ленінградську духовну академію. 21 травня 1961 року на першому курсі академії митрополитом Ленінградським і Ладозьким Пименом висвячений в ієрея в Свято-Миколаївському соборі міста Ленінграда. У період навчання в семінарії і академії управляв академічним хором і керував духовними концертами.

1964 року закінчив ЛДА зі ступенем кандидата богослов'я і направлений на пастирське служіння в Львівсько-Тернопільську єпархію РПЦ.

Служив в селі Стриївка Збаразького району Тернопільської області, а з 12 квітня 1968 року в храмі міста Трускавець Дрогобицького району Львівської області, де служив близько 10 років.

11 жовтня 1977 року в Почаївській лаврі пострижений в чернецтво.

14 жовтня того ж року митрополитом Київським і Галицьким Філаретом Денисенком в Покровському жіночому монастирі піднесений у сан архімандрита.

Єпископське служіння в Українському Екзархаті РПЦ

[ред. | ред. код]

23 жовтня 1977 року у Володимирському кафедральному соборі міста Києва висвячений на єпископа Житомирського і Овруцького РПЦ.

Хіротонію здійснювали: митрополит Київський і Галицький Філарет (Денисенко), Львівський і Тернопільський Миколай (Юрик), архієпископ Сімферопольський і Кримський Леонтій (Гудимов), єпископи: Мукачівський і Ужгородський Сава (Бабинець), Кіровоградський і Миколаївський Севастіан (Пилипчук).

Єпископське служіння в УАПЦ та УПЦ КП

[ред. | ред. код]

16 жовтня 1989 року єпископ Іоан Боднарчук виходить з підпорядкування Російської церкви, незабаром (у листопаді) будучи позбавленим архієрейського сану і чернецтва за «розкольницьку» діяльність. 4 листопада 1989 року Священний Синод Російської Православної Церкви позбавив владику Іоана монашеського і єпископського сану[3].

22 жовтня 1989 року приєднується до УАПЦ і стає її першоієрархом. Під час першої архіпастирської Служби Божої закликав: «нарешті, усвідомити те, що пора вже самому стати господарем у своєму домі, без вказівок і керівництва зі сторони, а направду вільними, направду самостійними»[джерело?]

Висвятив перших єпископів «нової» УАПЦ, як архиєпископ Львівський і Галицько-Волинський, Першоєрарх УАПЦ:

Виконував головуючу роль у проведенні помісного собору в червні 1990, який оформив правове становище національної Церкви.

5-6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський Православний Собор за участю близько 700 делегатів з усієї України, серед них було 7 єпископів i понад 200 священиків. Собор затвердив факт відновлення УАПЦ i обрав Патріархом Київським Мстислава (Скрипника). Також було прийнято Статут Церкви. Сам митрополит Мстислав на цьому Соборі був відсутнім, а своє обрання Патріархом прийняв не одразу. Місцеблюстителем патріаршого престолу в Києві став на той час вже митрополит Іван (Боднарчук).

З червня 1990 — блаженніший митрополит Львівський і Галицький, місцеблюститель Київського Патріаршого Престолу.

2 жовтня 1990 року органи влади Української Радянської Соціалістичної Республіки офіційно зареєстрували УАПЦ.

16 вересня 1990 року митрополитом Львівським (УАПЦ) Іоанном (Боднарчуком), єпископами УАПЦ Володимиром (Романюком) і Данилом (Ковальчуком) — Антоній (Масендич) був висвячений на єпископа Рівненського і Житомирського.

18 листопада 1990 року патріархом УАПЦ було інтронізовано митрополита Мстислава (Скрипника), котрому під час Божественної літургії у Софійському соборі м. Києва Іоан (Боднарчук) надів патріарший кукіль.

Незабаром після «Собору» з'ясувалося, що «Вікентій» Чекалін є колишнім дияконом Тульської єпархії РПЦ Віктором, який у 1986 році був позбавлений сану за двоєженство, а в 1987 році засуджено за ст. 120 Кримінального кодексу РРФСР «за розпусні дії щодо неповнолітніх». Після виходу з ув'язнення Чекалін оголосив себе «катакомбним єпископом», побував у Канаді та США, де спочатку був прийнятий єпископами РПЦЗ, але згодом викритий як самозванець і злодій. Після цих викриттів Мстислав (Скрипник) категорично заборонив «хіротонізувати нових єпископів» без свого відома і відправив у 1991 році зі США в Україну архієпископа Антонія Щербу для здійснення перерукоположень.[4]

29 лютого 1992 року Іоан (Боднарчук) заборонив в богослужінні Володимиру Яремі.

7 квітня 1992 був висвячений на єпископа Львівського Петро (Петрусь), замість Іоана (Боднарчука).

У 1992 році Рівненсько-Житомирську епархію було розділено на дві самостійні, і на Житомирську було поставлено вл. Іоана (Боднарчука), який повернувся з Америки після лікування. Однак вл. Іоан чаяв отримати Львівськую кафедру і самочино почав іменуватися «митрополит Львівсько-Галицький і Житомирський».[5]

29 квітня 1992 року в Києві відбувся Синод єпископів УАПЦ на чолі з патріархом Мстиславом, який ухвалив рішення щодо виключення митрополита Іоана (Боднарчука) зі складу єпископату УАПЦ за те, що заборонив у священнослужінні Володимира (Ярему) та деяких інших священиків, а замість Іоана на Житомирську кафедру було поставлено Софронія (Власова).

Не признавши цього рішення митрополит Іоан фактично став самостійним єпископом до 25 червня 1993,[5] за ним послідував ряд приходів Житомирської єпархії (у тому числі кафедральний храм св. Михаіла). Нібито митрополит Іоан подавав прохання про повернення в Московську патріархію. Проте незабаром відмовився від своїх намірів і перейшов в Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП) і був призначений митрополитом Дрогобицьким і Самбірським, а потім — Луцьким і Волинським.

Був явним кандидатом на патріарший престол. 9 листопада 1994 загинув у ДТП за нез'ясованих обставин. Похований поблизу церкви св. Іоана Богослова на малій батьківщині в селі Іване-Пусте Борщівського району Тернопільської області.

Фільм про митрополита

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
Фільм «Святитель і патріот» // Помісна Церква, 2014 р. на YouTube

Документальний фільм про митрополита Іоана (Боднарчука) «Святитель і патріот» створено 2014 року відеостудією «PROFI» на замовлення Тернопільської єпархії Української православної церкви Київського патріархату. Прем'єра відбулася 28 листопада в Тернополі.[6]

Автор фільму, сценарій — Олена Брода, диктор — Ігор Сачко, оператори, монтаж та звукове оформлення — Олег Нищота, Максим Кирилів, графіка — Максим Кирилів, Володимир Бойко. Запис звуку здійснено на студії Сергія Степаніва.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Про хіротонії в УАПЦ. cerkvarium.org
  2. ↑ Митрополит Іоан (Боднарчук) і третє відродження УАПЦ та проголошення Київського Патріархату / М.(протоієрей) Цап // Волинський благовісник. — 2013. — № 1. — С. 221—232. — Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Ukraine, Православіє в Україні / Православие в Украине / Orthodoxy in. "Ієрархія" ряджених. arhiv2.orthodoxy.org.ua. Архів оригіналу за 2 липня 2019. Процитовано 2 жовтня 2018. [Архівовано 2019-07-02 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Від Мстислава до Макарія: Апостольська спадковість УАПЦ. df.news
  5. ↑ а б Иерархия Украинскй Автокефальной Православной Церкви (1989—1993). www.hierarchy.religare.ru
  6. ↑ Фільм про українського святителя, патріота та вояка УПА презентують у Тернополі // Телекомпанія TV-4, 24 лист. 2014 р. на YouTube

Джерела

[ред. | ред. код]


Петро Могила Це незавершена стаття про православного релігійного діяча чи діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іоан_(Боднарчук)&oldid=44051970