Очікує на перевірку

Мирослав Ірчан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ірчан Мирослав)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Баб'юк.
Мирослав Ірчан
Ім'я при народженніАндрій Дмитрович Баб'юк
ПсевдонімМирослав Ірчан, Абба, Б'юк, І. Мірко і Юрко Ропша
Народився14 липня 1897(1897-07-14)
Коломийський район, Івано-Франківська область
Помер3 листопада 1937(1937-11-03) (40 років)
Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
ПохованняСандармох
Країна Австро-Угорщина
 УНР
 Українська РСР
 СРСР
Діяльністьесперантист, журналіст, поет, перекладач, прозаїк, драматург, літературознавець, публіцист, історик, видавець
Сфера роботипоезія[1], проза[1], драма[1], літературознавство[1], журналістика[1] і видавнича справа[1]
Мова творівукраїнська
Роки активності1918 — 1933
Magnum opus«Родина щіткарів», «Фільми революції», «Радій»
ПартіяКПРС
CMNS: Мирослав Ірчан у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Миросла́в Ірча́н (справжнє ім'я Андрі́й Дми́трович Баб'ю́к; 14 липня 1897, П'ядики, нині Коломийського району Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, урочище Сандормох) — український поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець доби розстріляного відродження.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Андрій Баб'юк народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району) в Галичині в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, 1914 року — вчительську семінарію у Львові.

Під час Першої світової війни служив підхорунжим у Легіоні Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газети «Стрілець». 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці «Стрільця» видав свої враження очевидця «Махно і махновці»[2].

У лютому 1920 року разом із Першою Галицькою бригадою УСС перейшов на бік Червоної армії. Член КП(б)У (1920). До кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства «Більшовик».

Після закінчення громадянської війни Ірчан оселився в Києві і впродовж двох років (1921—1922) працював лектором у школі червоних старшин, одним з редакторів журналу «Галицький комуніст», активно друкувався в пресі. В Києві Ірчан познайомився зі своєю дружиною Зденкою та одружився з нею. Вона була дочкою чеського лікаря, і коли її батьки повернулися до Праги в 1922 році, молода пара поїхала за ними. У Празі Ірчан вступив до Карлового університету і брав участь в українській студентській діяльності. На той час він був добре відомий як письменник і продовжував публікувати статті та оповідання, деякі з яких були надруковані в Північній Америці.

У жовтні 1923 року виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт».

Мирослав Ірчан

Улітку 1932 року повернувся до Харкова, очолював літературну організацію «Західна Україна».

Загибель

[ред. | ред. код]

Мирослава Ірчана заарештували 28 грудня 1933 року в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Павлом Постишевим. Звинувачений у приналежності до націоналістичної української контрреволюційної організації. 28 березня 1934 року судова «трійка» і Колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів.

Покарання відбував у виправно-трудових таборах на терені Карелії (Сегежа) та в Соловецькій тюрмі. Тут разом із Лесем Курбасом брав участь у роботі над виставами «Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна, «Аристократи» Миколи Погодіна, «Інтервенція» Льва Славіна, «Учень диявола» Бернарда Шоу та ін.

9 жовтня 1937 року «трійка» УНКВС Ленінградської області засудила Ірчана до найвищої кари в сфабрикованій справі на 134 «українських буржуазних націоналістів», які нібито створили на Соловках контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок» і підлягали розстрілу (справа № 103010-37 р.). Вирок виконано 3 листопада 1937 року.

Твори Ірчана було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек.

Мирослава Ірчана реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Із 7 років став складати пісні. Дебютував оповіданням «Зустріч» у віденській газеті «Свобода» від 30 жовтня 1914 року. Перша збірка новел «Сміх Нірвани» вийшла у Львові 1918 року, підписана справжнім ім'ям автора.

Пам'ятник Ірчану в рідному селі
Пам'ятник Ірчану в Коломиї

Автор п'єс «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять», «Родина щіткарів» (обидві — 1923), «Бувші люди» (1925), «Малі ковалі», «Підземна Галичина» (обидві — 1926), «Радій» («Отрута», 1928), «Плацдарм» (1931). Автор фейлетону «Кам'янецька неділя (Вражіння)» — опубліковано 11 вересня 1921 року в газеті «Червона правда» (Кам'янець-Подільський).

Видання

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Псевдонім письменника, за однією з версій, походить від імені доньки священика з села Пістинь Ірини Арсенич, у яку той був закоханий[3].

Вшанування

[ред. | ред. код]

Вулиці на честь Мирослава Ірчана названі у Львові, Києві, Івано-Франківську, Косові, Коломиї.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Архів розстріляне відродження матеріали архівно-слідчих справ українських письменників 1920-1930- років (українською) . Київ: Смолоскип. 2010. с. 199. ISBN 978-966-2164-17-6.
  3. ↑ Слоньовська, О. Мирослав Ірчан «Оксамит». Процитовано 19 січня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 53. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Довгалюк П. М., Ткачук М. П. Ірчан Мирослав // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 335.
  • Доленґо Михайло Ірчанова проза // Критика. — 1930. — № 12. — С. 33–45.
  • Зленко Г. Ірчан Мирослав // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9. — С. 277.
  • Качкан В. А., Качкан О. В. Невичерпний атом: до пізнання Мирослава Ірчана // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 225–243.
  • Кравчук Петро Літературна і громадська діяльність М.Ірчана в Канаді // Вітчизна. — 1957. — № 6. — С. 188–194.
  • Кравчук П. І., Власенко В. П. Мирослав Ірчан. Життя і творчість. — К.: Радянський письменник, 1960. — 292 с.
  • Krawchuk, Peter. The Unforgettable Myroslav Irchan. Translated by Mary Skrypnyk. Kobzar Publishing Company Ltd., Edmonton, Alberta 1998. (англ.)
  • Криволінська О. Жанрові особливості малої прози Мирослава Ірчана // Теоретична і дидактична філологія: Зб. наук. праць. — К., 2007. — Вип. 1. — С. 65–72.
  • Крижанівський С. «А дні горять…»: Про творчість письменника М. Ірчана // Вітчизна. — 1987. — № 7. — С. 145–148.
  • Лазарович М. Легіон Український січових стрільців: формування, ідея, боротьба. — Тернопіль, 2005. — С. 384.
  • Лобай Д. Мирослав Ірчан у Канаді // Слово. Збірник 2. — Нью-Йорк: Об'єднання українських письменників у екзилі, 1964. — С. 306–311.
  • Майфет Григорій. Мирослав Ірчан — прозаїк // Червоний шлях. — 1929. — № 12. — С. 109–136.
  • Новиченко Л. М. Мирослав Ірчан. Літературний портрет. — К.: Худ. літ., 1958. — 115 с.
  • Новиченко Л. М. Мирослав Ірчан // Ірчан Мирослав. Твори: У 2 т. — К.: Держ. вид-во худ. літ., 1958. — Т. 1. — С. 5–48.
  • Підгайний Леонід Пролетарський письменник перед творчою методою (Нотатки про М.Ірчана-письменника) // Життя й революція. — 1930. — № 11/12. — С. 102–120.
  • Піонтек Люціянна Мирослав Ірчан // Плужанин. — 1927. — № 1. — С. 33–34.
  • Смолич Ю. К. «Драматичне письменство наших днів», 1927.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Шевченко С. В. Мирослав Ірчан: комуніст з «УВО» // Соловецький реквієм. — Київ: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013. — С. 193–210.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мирослав_Ірчан&oldid=43558177