Перейти до вмісту

Ісмат Чугтаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ісмат Чугтаї
عصمت چغتائی
Народилася15 серпня 1915(1915-08-15)
Бадаюн, Британська Індія
Померла24 жовтня 1991(1991-10-24) (76 років)
Мумбаї, Індія Індія
ГромадянствоІндія Індія
Діяльністьписьменниця, сценаристка, кінорежисерка
Alma materАліґархський мусульманський університет[1]
Знання мовурду[2]
НапрямокProgressive Writers' Movementd
Magnum opusLihaafd
Конфесіяіслам[3]
У шлюбі зШахід Латіф[4]
Автограф
Нагороди
IMDbID 0161032

Ісмат Чугтаї (урду عصمت چغتائی, нар. 15 серпня 1915, Бадаюн, Британська Індія — пом. 24 жовтня 1991, Мумбаї, Індія) — індійська письменниця урду, що відома своїм неприборканим духом і запеклою феміністською ідеологією. Її називають великою дамою літератури урду, так як вона була одним з чотирьох стовпів сучасної літератури урду (решта троє — Саадат Хасан Манто, Крішан Чандар і Раджиндер Сінх Беді). Вона досліджувала жіночу сексуальність, аристократизм середнього класу країни, що розвивається, та інші конфлікти в сучасній Індії. Її відвертий і суперечливий стиль письма зробили її джерелом натхнення для наступного покоління письменників та інтелігенції.[5]

Біографія

[ред. | ред. код]

Вона народилася у місті Бадаюн, що знаходиться у сучасному штаті Уттар-Прадеш, проте виросла, в основному, в Джодхпурі, де її батько працював державним службовцем. Вона була дев'ятою з десяти дітей (шість братів, чотири сестри), і так як її старші сестри вийшли заміж коли Ісмат була дуже молодою, тому її дитинство пройшло в компанії братів. Це фактор, який, в значній мірі, вплинув на відвертість її характеру і письмового стилю. Її брат, Мірза Азім Бег Чугтаї, що був вже сформованим письменником, був її першим учителем і наставником.[6][7]

Освіту Ісмат отримала у Жіночому коледжі при Алігархському мусульманському університеті.[8] У 1936 році, отримавши ступінь бакалавра, вона взяла участь в першому засіданні Асоціації прогресивних письменників в Лакхнау. Згодом, на додаток до ступеня бакалавра BA, вона отримала ступінь BEd (ступінь бакалавра в галузі освіти), ставши таким чином першою індійською мусульманкою, що отримала обидва ступені.[9]

У 1941 році вона вийшла заміж за сценариста і режисера Шахіда Латіфа, який зняв такі фільми, як «Зідді» (1948) і «Арзу» (1950).

Судовий процес, що відбувся у 1945 році, сам по собі привернув велику увагу ЗМІ та громадськості і приніс дуету недобру славу. Чугтай мала кращу репутацію в очах громадськості, заручившись підтримкою таких колег по Руху прогресивних письменників, як Маджнун Горакхпурі та Крішан Чандер. Незважаючи на це, вона ненавиділа висвітлення цього інциденту в ЗМІ, яке, на її думку, сильно вплинуло на її подальшу роботу: "[Ліхааф] приніс мені стільки недоброї слави, що я втомилася від життя. Це стало тією палицею, якою мене били, і все, що я писала після цього, було розчавлене під її вагою".[10]

У них народилося дві дочки. Латіф помер в 1967 році.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Літературне життя

[ред. | ред. код]

Оповідання Чугтаї відображають культурну спадщину регіону, у якому вона жила. Це особливо помітно в її розповіді «Священний обов'язок», де вона має справу із соціальним тиском в Індії, маючи на увазі певні національні, релігійні та культурні традиції.

Чугтаї була ліберальною мусульманкою, чия дочка і племінник були одружені з індуїстами. За її власними словами, вона походила з родини «індуїстів, мусульман і християн, які жили мирно».[13] Вона говорила, що читала не тільки Коран, а й Гіту і Біблію.[13]

У період найбільшого успіху, багато її робіт були заборонені в Південній Азії через їх реформістський і феміністський зміст, що заперечував ісламістські консервативні традиції (наприклад, на її думку, що головний убір нікаб, пригнічує права жінок і є лише феодальною традицією[14]). Зараз її книги заборонені в ісламських країнах, таких як Пакистан і Бангладеш, на тій підставі, що її твори, які виступають за реформи в мусульманському суспільстві є «анти-мусульманськими».

«Ліхааф»

[ред. | ред. код]

Найвідомішою розповіддю Чугтаї є «Ліхааф» («Ковдра»), що опублікована в 1942 році в літературному журналі урду Адаб-і-Латіф. Зі звинуваченнями в непристойності Ісмат була викликана в суд у Лахорі в 1944 році,[15] адже у творі вона розповідає про гомосексуальність у місті Алігарх.[16] Чугтаї вирішила оскаржити це звинувачення, замість того, щоб вибачитися і виграла справу в суді. Її адвокат доказав, що не було ніяких конкретних посилань на гомоеротизм. Багато гнівних листів були направлені до редакції журналу, що звинувачують оповідання у богохульстві.[17][18]

Смерть

[ред. | ред. код]

Ісмат Чугтаї померла в Мумбаї 24 жовтня 1991 року і була кремована в крематорії Чанданваді за її власним бажанням.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • Junoon– діалоги, актриса
  • Мої Мрії (документальний фільм, 1975) — режисер
  • Garam Hawa (1973) — автор сюжету
  • Jawab Ayega (1968) — режисер
  • Sone Ki Chidia (1958) — сценарист, продюсер
  • Faraib (1953) — режисер
  • Arzoo (1950) — сценарист, діалоги
  • Ziddi (1948) — автор сюжету

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.financialexpress.com/india-news/google-celebrates-103rd-birthday-of-ismat-chughtai-with-doodle/1286800/?
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ https://www.independent.co.uk/life-style/gadgets-and-tech/ismat-chughtai-books-lihaaf-google-doodle-india-urdu-death-padma-shri-a8500376.html
  4. ↑ https://www.firstpost.com/india/ismat-chughtais-107th-birthday-google-doodle-salutes-grande-dame-of-urdu-fiction-5005121.html
  5. ↑ Urdu Studies (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2011. Процитовано 21 жовтня 2016.
  6. ↑ Gopal, Priyamvada (12 листопада 2012). Literary Radicalism in India: Gender, Nation and the Transition to Independence (англ.). Routledge. ISBN 978-1-134-33253-3.
  7. ↑ Parekh, Rauf (30 серпня 2015). ESSAY: Ismat Chughtai: her life, thought and art. DAWN.COM (англ.). Процитовано 4 лютого 2023.
  8. ↑ The fine print of the AMU Library row. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 21 жовтня 2016.
  9. ↑ Ismat Chughtai- atribute (PDF). Urdustudies.com. Архів оригіналу (PDF) за 17 липня 2011. Процитовано 11 січня 2012.
  10. ↑ Telegraph India | Latest News, Top Stories, Opinion, News Analysis and Comments. www.telegraphindia.com. Процитовано 4 лютого 2023.
  11. ↑ List of winners of Ghalib Award in Urdu, 1976 onwards [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.] ghalibinstitute.com
  12. ↑ а б Khan, Hafiza Nilofar (2008). Treatment of a Wife's Body in the Fiction of Indian Sub-Continental Muslim Women Writers. (The University of Southern Mississippi, PhD dissertation). с. 11. OCLC 420600128.
  13. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 17 січня 2008. Процитовано 21 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 серпня 2014. Процитовано 21 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2014-08-20 у Wayback Machine.]
  15. ↑ The same-sex appeal in Literature. The Times of India. 6 січня 2012. Процитовано 11 січня 2012.[недоступне посилання]
  16. ↑ Root Cause of AMU's Sexism problem. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 21 жовтня 2016.
  17. ↑ Gopal, Priyamvada (2005). Literary radicalism in India: gender, nation and transition to independence. Routledge. с. 177. ISBN 9780415329040.
  18. ↑ Women's transition in Literature. Deccan Herald. 11 січня 2012. Архів оригіналу за 30 серпня 2011. Процитовано 11 січня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]


Письменник Це незавершена стаття про письменницю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Люди Індії Це незавершена стаття про особу Індії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ісмат_Чугтаї&oldid=44053361