Історія доменного виробництва у Люксембурзі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історія доменного виробництва у Люксембурзі — складова частина історії чорної металургії Люксембургу. Бере початок з 15 або 16 століття. Завершилася 1997 року з видувкою (зупинкою) останньої діючої доменної печі країни — на металургійному заводі у місті Еш-сюр-Альзетт.

Характерною особливісттю доменного виробництва Люксембургу у 20 столітті було те, що, будучи малою країною, він на початку століття досягав 6 місця у світі за виробництвом чавуну і протягом багатьох десятиліть займав перше місце у світі за виробництвом чавуну і сталі на душу населення.

До появи доменного виробництва

[ред. | ред. код]

На території сучасного Люксембургу виробництво і обробка заліза існували ще за часів кельтів. Про це свідчать археологічні знахідки на півдні країни — між містами Еш-сюр-Альзет і Рюмеланж. Виробництво заліза здійснювалося сиродутним способом у сиродутних горнах. У 2003—2005 роках на півдні країни, біля міста Пепанж[lb] було знайдено і досліджено залишки металургійного підприємства, яке існувало там у 13 або 14 столітті.[1]

Перші доменні печі

[ред. | ред. код]

За одними даними, перша доменна піч на території Люксембурга була побудована 1564 року за участі Вільгельма І Оранського на півночі сучасного Люксембурга біля замку Віанден. [джерело?] За іншими даними, перша доменна піч на території Люксембургу була побудована приблизно 1625 року на території сучасного села Ласаваж[lb].[2]

19 століття

[ред. | ред. код]

На доменних печах використовувалася енергія водяного колеса. Пізніше для приведення в дію повітродувок почали використовувати парові машини. Перші парові машини, що з'явилися у Люксембургзі, були частиною обладнання для доменних печей і були виробництва бельгійської компанії «Кокерілль».[3]

У 1841—1842 роках у Люксембурзі діяло 11 доменних печей, що працювали на деревному вугіллі і загальна продуктивність яких становила 7300 т чавуну на рік. Доменні печі працювали у 8 селах.

Населені пункти Люксембургу, в яких працювали доменні печі у 1841—1842 роках.[4]
Розташування Кількість доменних печей Річне виробництво, т
Бербург[lb] 1 700
Ламадлен[lb] 2 900
Біссен 2 1400
Кольмар-Берг 1 700
Фішбах 2 1500
Грундхоф[lb] 1 700
Ансембург[lb] 1 700
Думельденж 1 700
Доменні печі заводу «Metze Schmelz[lb]» у Еш-сюр-Альзет 1870 року.
Металургійний завод у місті Дюделанж і його доменні печі. Фото Шарля Бернгоефта[lb]. 1891 рік.

1869 року було розпочато розробку залізних руд у Фонд-де-Грас на південному заході країни. У цьому регіоні почали будувати доменні печі. Тут у місті Еш побудував свій металургійний завод, зокрема, люксембурзький підприємиць Норберт Метц (Norbert Metz).[3]

Більша частина коксу для доменних печей Люксембурга наприкінці 19 століття імпортувалася з Німеччини. При цьому більша частина чавуну (і сталі), вироблених тут, вивозилася у Рурський регіон Німеччини для подальшої переробки.[3] З кінця 19 століття до початку Першої світової війни металургія Люксембурга цілком залежала від німецького капіталу.

20 століття

[ред. | ред. код]
Доменні печі металургійного заводу у Еш-сюр-Альзет. 1995 рік.

На початку 20 століття за рахунок німецького капіталу у місті Еш було побудовано перший в країні металургійний завод з повним виробничим циклом — з доменним, сталеплавильним і прокатним виробництвом. 1913 року з виробництвом 2548 тис. т чавуну Люксембург посідав 6 місце у світі за цим показником — після США, Німеччини, Великої Британії, Франції та Російської імперії.

У 1929 році у Люксембургу працювало в середньому 38 доменних печей. Характерно, що протягом 1872—1928 років частка Люксембургу у світовому виробництві доменного чавуну зростала — у 1872 році — 1,3 %, у 1885 році — 2,1 %, у 1900 — 2,4 %, у 1913 році — 3,2 %, у 1928 році — 3,1 %.[5]

Виробництво чавуну у Люксембурзі у 1913—1997 роках.[6][7]
Рік 1913 1929 1937 1950 1956 1960 1980 1985 1990 1995 1997
Виробництво,
тис. т
2548 2906 2512 2499 3316 3726 3568 2754 2645 1028 438
Доменна піч «B» металургійного заводу у місті Еш-сюр-Альзет. Остання виведена з експлуатації доменна піч Люксембурга. Побудована 1969 року. Зупинена 1997 року.
Доменні печі металургійного заводу у місті Еш-сюр-Альзет, виведені з експлуатації 1997 року.

Останню доменну піч у Люксембурзі було зупинено у червні[8] (за іншими даними — у серпні[9]) 1997 року на заводі у місті Еш-сюр-Альзет. На заводі до закриття доменного цеху працювало 3 доменних печі. Після зупинки доменних печей, одна з них була демонтована і вивезена у Китай для монтажу. Дві інших доменних печі були залишені і перетворені на пам'ятки промисловості країни, які можуть відвідати всі бажаючі.

Після припинення роботи доменних печей в Люксембургу, в країні продовжує діяльність відома у галузі фірма Paul Wurth, що виробляє обладнання для доменних печей і експортує його у різні країни Європи і світу.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Michael Overbeck: «Montanarchäologie in Luxemburg — Eisenverhüttung am Vorabend des Hochofenzeitalters.» In. Fondation Bassin minier (ed.): Mutations, Mémoires et perspectives du Bassin minier. Terres rouges — Approche interdisciplinaire et transnationale[недоступне посилання з травня 2019]. Luxemburg: April 2010, p. 21-33.
  2. Lasauvage на сайті http://memim.com/ [Архівовано 28 червня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. а б в Industrial History | Luxembourg [Архівовано 22 вересня 2015 у Wayback Machine.] на сайті European Route of Industrial Heritage [Архівовано 9 вересня 2015 у Wayback Machine.].
  4. Albert Calmes: Der Zollanschluss des Grossherzogtums Luxemburg an Deutschland (1842—1918) Erster Band, p. 51.
  5. The Belgian-Luxemburg Iron and Steel Industry. U.S. Government Printing Office, 1930. Pages 9 — 10. (англ.)
  6. Доменное производство. Справочник. Под ред. И. П. Бардина. — М., 1963. (рос.)
  7. Blast furnace iron production, 1980—2013 [Архівовано 23 квітня 2015 у Wayback Machine.] на сайті World Steel Association [Архівовано 27 серпня 2019 у Wayback Machine.]. (англ.)
  8. Blast Furnace Belval [Архівовано 22 травня 2015 у Wayback Machine.] на сайті http://www.visitluxembourg.com/en [Архівовано 2 травня 2016 у Wayback Machine.]. (англ.)
  9. An integrated factory: Adolf-Emil-Hütte. [Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine.] на сайті http://www.esch.lu/Pages/default.aspx [Архівовано 7 серпня 2017 у Wayback Machine.]