Іщенко Ростислав Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іщенко.
Ростислав Іщенко
Народився29 грудня 1965(1965-12-29) (58 років)
Київ, УРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
Україна Україна
Росія Росія
Національністьукраїнці
Діяльністьросійська пропаганда
Відомий завдякиполітолог, дипломат, публіцист, редактор
Alma materКиївський університет,
Університет Лідса
Знання мовросійська
ЗакладМЗС України,
Адміністрація ПУ
Сайтfacebook

Ростислав Володимирович Іщенко (29 грудня 1965(1965-12-29), Київ) — російський політолог, журналіст українського походження. Працює оглядачем російського пропагандистського телеканалу Russia Today та Украина.ру.[1]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Після школи відслужив строкову службу рядовим Радянської армії в ракетних військах в БРСР.

З відзнакою закінчив історичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Від вересня 1992 р. до жовтня 1994 р. працював у Міністерстві закордонних справ України. Аташе, третій секретар (березень 1993 р.) відділу (з 1993 р. — управління) політичного аналізу та планування; другий секретар (травень 1994) управління ОБСЄ і Ради Європи.

Дипломатичні стажування: травень-серпень 1993 р. — університет Лідса (Велика Британія); лютий-квітень 1994 р. — посольства України в Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі (Брюссель, Бельгія).

Від жовтня 1994 р. до квітня 1998 р. працював в Адміністрації Президента України. Старший, головний (грудень 1994 р.) консультант Управління зовнішньої політики. Член державних делегацій України на переговорах з ОБСЄ (Відень, Австрія), а також під час візитів Президента України до Грузії, Італії, Греції та Фінляндії. Від квітня 1998 р. до грудня 2003 р. — консультант з питань зовнішньої політики та зв'язків з пресою благодійного фонду «Співдружність».

Від червня 2000 р. до березня 2002 р. (час видання) — редактор відділу політики газети «Новий вік» (за сумісництвом). З серпня 2003 р. р. до червня 2009 р. р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин»[2]. Від серпня 2003 р. до жовтня 2006 р. — віце-президент «Центру досліджень корпоративних відносин».[2]

Від жовтня 2006 р. до грудня 2007 р. — радник віце-прем'єр-міністра України Дмитра Табачника.

Від січня 2008 р. до березня 2010 р. — помічник-консультант народного депутата України Дмитра Табачника. Від січня 2009 р. — президент «Центру системного аналізу та прогнозування». Від травня 2010 р. — радник міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Отримав дипломатичний ранг — перший секретар першого класу, п'ятий ранг державного службовця.

Після втечі В. Януковича, 1 березня 2014 р. виїхав до Росії, прийняв громадянство Росії[3]. Від 2014 р. — колумніст інтернет видання «РИА Новости»[4]. Завжди публічно виступає в Росії проти української державності, заперечує існування української мови, заперечує існування історії України (тільки в складі Російської імперії, СРСР тощо); обговорював плани зазіхання на територіальну цілісність України; отруєння причетних до надання Томосу Українському Православію на користь рішення глобальних проблем Росії і т. ін.[5][6][7].

Був віце-президентом «Центру досліджень корпоративних відносин», склав повноваження віце-президента організації 02.10.2006 р. (Наказ № 4-К від 02.10.2006 р., Протокол № 1/16 Загальних зборів членів ГО «Центр досліджень корпоративних відносин»). Президент «Центру системного аналізу і прогнозування»[8].

Регулярно бере участь у різних форумах й конференціях[9][10], пише статті та аналізи для різних інтернет-видань.

Від 2015 р. — регулярний гість ефірів ВДТРК (радіо «Вести ФМ»), постійний гість передачі Дмитра Куликова «Формула Сенсу» (рос. Формула Смысла), а також почав вести авторську передачу «Київський тупик» разом з українським журналістом Володимиром Синельниковим. У цих ефірах в основному висвітлює проблематику сучасної України, її зовнішніх і внутрішніх політичних проблем. Також постійно з'являється в ефірах в інших політологів і ведучих, таких як Євген Сатановський, Армен Гаспарян, Володимир Соловйов тощо.

Автор численних аналітичних матеріалів, учасник телевізійних дебатів.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружений, виховує сина. Проживає з сім'єю в м. Москві.

Заклики до винищення українців та України

[ред. | ред. код]

Вважає за потрібне винищення українців та України[11].

Санкції

[ред. | ред. код]

Ростислав Іщенко активно підтримує війну проти України та розширення території Росії на каналі Telegram Colonelcassad та LiveJournal, він є підсанкційною особою.[12]

15 січня 2023 року доданий до санкційного списку України.[13]

Публікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ищенко, Ростислав (15 березня 2021). Зеленский расчищает место РПЦ. Украина.ру (рос.). Архів оригіналу за 15 березня 2021. Процитовано 15 березня 2021.
  2. ↑ а б Центр дослідження корпоративних відносин. corporativ.info. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 21 березня 2016.
  3. ↑ Ростислав Ищенко. Как я уехал из Украины. [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.] «Русь Православная», 14.08.2015
  4. ↑ Разговор глухих_ Киев не желает слышать Донбасс — РИА Новости, 15.05.2014. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 13 жовтня 2018.
  5. ↑ САМОЕ! ПОПУЛЯРНОЕ ВИДЕО С ИЩЕНКО ЗА ГОД! Политкафе-10 на YouTube // 16.04.2017, ПОЛИТКАФЕ.РФ
  6. ↑ "Необычная неделя с Инной Новиковой" и Ростиславом Ищенко на YouTube // 28.04.2017.
  7. ↑ Ростислав Ищенко про Украину 12.10.2018 на YouTube // 12.10.2018. Студія «Вести», г. Москва.
  8. ↑ Правильный эксперт Р.Ищенко. Архів оригіналу за 12 червня 2017. Процитовано 25 серпня 2018.
  9. ↑ Ростислав Ищенко, Алексей Чеснаков, Денис Денисов. Пресс-конференция ТАСС по Донбассу — YouTube. Архів оригіналу за 20 лютого 2019. Процитовано 13 жовтня 2018.
  10. ↑ Р. Ищенко, А. Гаспарян, Б. Безпалько, В. Жарихин — Услышат ли на Украине предупреждение Путина_ — YouTube
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ ІЩЕНКО Ростислав Володимирович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 15 березня 2023.
  13. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №23/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

Посилання

[ред. | ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Іщенко_Ростислав_Володимирович