Іґнацій Камінський
| Іґнацій Камінський | |
|---|---|
  | |
| Віце-бургомістр | |
| 1866 — 1869 | |
| Бургомістр | |
| 1869 — 1889 | |
| посол до Крайового Сейму | |
| 1867 — 1884 | |
| Народився | 1819[1][2]  Вишнівчик, Підгаєцький повіт |
| Помер | 21 травня 1902 Делятин, Австро-Угорщина |
| Відомий як | політик |
| Національність | поляк |
| Освіта | Львівський університет |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Політична партія | Польський клуб |
| У шлюбі з | Марія Бабецька |
| Діти | донька Амалія Камінська |
| Професія | юрист |
| Релігія | римо-католик |
| Почесні звання | Доктор права та філософії |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ігнацій Камінський (24 січня 1819, Вишнівчик — 21 травня 1902, Делятин) — бургомістр Станиславова понад 20 років з 1869 по 1889 рік, депутат Галицького сейму 2-го скликання, а також 3-й, 4-й і 5-й термін (1867—1884) і до Державної ради. Походив зі дрібної шляхти та мав герб «Торог».[3]
Народився 24 січня 1819 році у Вишнівчику, Королівство Галичина та Володимирії. Походив з дрібної шляхти та мав герб «Topór». Почергово закінчив бучацьку загальну школу, львівську гімназію й тамтешній університет, де здобув ступінь доктора права та філософії. Ще студентом приєднався до польського конспіративного гуртка «Сини Вітчизни», що мав на меті звільнити Польщу від австрійського поневолення. Брав активну участь у підготовці повстання 1846 року. Був викритий поліцією та арештований на 2 роки.[4]
У 1848 році в епоху Весни Народів в Австрійській імперії спалахнула революція. На противагу австрійському староству міська інтелігенція сформувала свій владний орган — Окружну Раду, куди увійшли представники польської та єврейської інтелігенції. Секретарем Ради став молодий Камінський. Одночасно він був одним із організаторів Народної гвардії — місцевої самооборони. У своїх промовах Камінський закликав до скасування кріпосної системи. В українцях він вбачав союзників і запобігав спробам австрійців стравити дві нації.
Під час гарячої фази революції Ігнацій Камінський одружився з Марією Бабецькою. Його дружина мала чудовий голос і співала у костелі, а їхня донька Амалія згодом стала відомою оперною співачкою. Того ж року Камінського заарештували на три роки до в'язниці Терезієнштадт.[5]
У 1861 році в дію вступила конституційна реформа. Тепер галичани могли обирати депутатів до Крайового сейму у Львові. У Станиславові вибори відбувались у приміщенні магістрату. Майже всі кандидати, на чолі з віце-президентом намісництва Мохом, були проурядовими. Єдиним непровладним був доктор Камінський. Коли комісар Ейхль намагався відсторонити Камінського від виборів, згадавши дві його ходки, розбурений натовп ледь не викинув того з вікна будинку. За результатами голосування Ігнацій переміг. Але староство оскаржило результати та призначило нові вибори. Там Камінський пролетів, поступившись Якову Криштофовичу, раднику окружного суду.
У розпал Січневого повстання 1863 року знов розбудив у Ігнація Камінському польського патріота. Він поїхав до Відня, де закуповував зброю для підготовки повстання у Галичини. Відчувши поліційний хвіст, революціонер емігрує до Монако, а звідки у Швейцарію.
У Швейцарії Ігнацій Камінський знайомиться із повстанським генералом Юзефом Гауке, який керував останньою великою битвою повстанців із росіянами біля Опатова. Камінський разом із Юзефом Гауке та іншими польськими іммігрантами намагалися увійти у контакт із урядом Луї-Наполеона ІІІ Бонапарта, аби Франція підтримала наступне велике польське повстання. Переговори ці завершилися нічим, відповідно Камінський після оголошення амністії повертається до Франківська, а Юзеф Гауке стає бригадним генералом армії під проводом Гарібальді і гине у франко-пруській війні біля Діжону.[6]
У Станиславові влаштувався на посаду віце-бургомістра (1866), а через два роки отримав довгоочікуваний мандат посла Крайового сейму.[7]
У 1868 році місто спалила відома «мармулядова пожежа». Самотужки магістрат не міг відновити Станиславів — були потрібні зовнішні джерела фінансування. До справи взявся Камінський. Він домігся аудієнції цісаря у Будапешті та великої лотерейної позики для міста. До Станиславова Ігнацій Камінський повернувся як національний герой і на наступних виборах став його бургомістром (1869).
За ініціативи бургомістра у 1875 році в місті відбулася велика аграрно-промислова виставка.
У 1883 році будували залізницю Станиславів-Гусятин. Камінський, будучи членом палати послів у Відні, зробив усе можливе, аби контракт дістався барону Шварцу. Як з'ясувалося згодом, барон виявився ще тим аферистом, і спалахнув великий скандал. Усі газети імперії писали про справу Шварца-Камінського. Бургомістра звинуватили у хабарництві та розтраті бюджетних коштів. До міста приїхала люстраційна комісія, яка виявила, що Станиславів боргує державі 1,5 млн ринських злотих.[4]
Ігнацій Камінський свою вину не визнавав, розпочалась судова тяганина. Витративши на адвокатів величезні суми, бургомістр таки викрутився, але на репутації можна було ставити хрест. Крім того, в нього стало погано зі здоров'ям. Камінський вирішив піти: спершу склав мандат депутата сейму, а в липні 1888-го подав у відставку з поста бургомістра.[5]
Доживав Камінський у Дорі, на невеличкий віллі. Помер у 1902 році в Делятині.
Велике будівництво
Відкрили нову ратушу, заснували реальну школу, відкрили газозавод і започаткували газове освітлення вулиць. Камінський непогано розбирався у фінансах і певний час суміщав посаду бургомістра із директорством у «Банку Залічковому» та «Касі ощадності». По всьому місту йшло активне брукування вулиць, облаштування й розширення хідників. Станіславів збагатився такими важливими об'єктами, як в'язниця, пожежне депо, міська бійня (предок м'ясокомбінату), військові казарми та навіть прообраз сучасного супермаркету — міський базар. Така масштабна забудова стала можливою через довгострокові кредити, які місто брало під малі відсотки. За період урядування Камінського з'явилося кілька нових вулиць, найбільшою з яких була Баторія (Короля Данила), а брудна площа, яка сучасникам нагадувала «азійський базар», перетворилась на симпатичний сквер Міцкевича. Вулицю Сапіжинську прикрасив помпезний готель Камінського (1874), який тогочасна преса називала зразковим.[8]
Освіта
Крім реальної школи, місто отримало ще школи ім. Міцкевича (інститут післядипломної освіти) та св. Ядвиги (школа № 7). Камінський особисто запросив із Парижа повстанця-емігранта Вінцента Смагловського з його великою книгозбірнею, якого призначив першим директором міської бібліотеки. Також бургомістр виступив засновником ремісничо-міщанського товариства «Гвязда», до якого одразу записалися 200 осіб.[9]
Культура
У 1876 році бургомістр розпорядився облаштувати сквер, який отримав назву «Гетьманські вали».[10]
Дослідниця Жанна Комар знайшла цікаві спогади колишнього гімназиста Островського, в яких він описує станиславівського бургомістра: «Чоловік рослий та широкоплечий, брюнет з яскраво вираженими рисами, повстанець 1863 року, оратор, патріот, підприємець, здібний, ініціативний, амбітний. Мешкав при вулиці, що спочатку називалась Мала Заболотівська, а потім на в його честь була перейменована на Камінського. Мав гарний одноповерховий будинок, до магістрату їздив міським фаетоном, запряженим одним конем, яким керував пожежник. Щоденно фаетон проїздив до Ринку вулицями Сапіжинською і Карпінського. На заднім сидінні було видно згорбленого Камінського, який обома руками спирався на велику палицю, з якою ніколи не розлучався».[11]
23 травня 1902 року тіло Камінського доставили потягом з Делятина до Станиславова. В жалобній церемонії на вокзалі Делятина взяла участь і делегація зі Станиславова — заступник бургомістра Кароль Фідлер, радник магістрату Юзеф Вежейський і представники ґмінної ради. 24 травня о восьмій годині ранку тіло померлого бургомістра прибуло до рідного міста, а близько другої години дня на вокзалі зібралася величезна юрба жителів Станиславова, які прагнули віддати Камінському останню шану.
Перед винесенням тіла з вокзалу жалобну промову виголосив бургомістр Артур Німгін, і Камінський востаннє помандрував вулицями міста. В похоронній ході взяли участь депутати міської ради, урядники повітової ради і староства на чолі зі старостою Юліушем Прокопчицем, представники місцевих братств і товариств, міської поліції та пожежної охорони. Всю цю величезну процесію очолював міський оркестр «Гармонія», який вигравав траурні марші. Службу за душу покійного провели представники всіх трьох релігійних громад міста.[12]
Краєзнавець Михайло Головатий ще бачив його могилу, із простим кам'яним хрестом, яка знаходилась у самому куті кладовища, біля драмтеатру. На початку 1980-х надгробок розтрощили комуністи бульдозерами.[7]
У 2005 році в Івано-Франківську вирішили встановили пам'ятник бургомістру Камінському.[13]
- ↑ NUKAT — 2002.
- ↑ MAK
- ↑ ANNO, Kurjer Stanislawowski, 1902-05-25, Seite 1. anno.onb.ac.at. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ а б Із революціонерів у бургомістри. "Репортер" (укр.). 17 жовтня 2013. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ а б Відбудовник Станіславова, що постав перед франківцями у бронзі (ФОТО). 0342.ua - Сайт міста Івано-Франківська (укр.). Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Львова, Фотографії Старого (28 вересня 2018). "Мармулядова" пожежа у Станіславові 1868 року, яка змінила обличчя міста • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (укр.). Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ а б Видатні Станіславчани: 10 фактів про найвідомішого бургомістра Ігнація Камінського (ФОТО). ПІК. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Місто, яке процвітало. Як виглядав Станіславів наприкінці XIX століття. Главком | Glavcom (укр.). 3 грудня 2018. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Burmistrz dr Ignacy Topór- Kamiński 1819 – 1902 - Sławni ludzie - Stanisławów Kresy. stanislawow.net. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ "Гетьманські вали". Історія скверу у середмісті Франківська (ВІДЕО). Агенція новин Фіртка. Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Секрети Мармулядової пожежі. booknet.ua (укр.). Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ Admin (9 квітня 2022). Найвідоміші похорони в давньому Станиславові. Західний кур'єр (укр.). Процитовано 17 березня 2023.
- ↑ В Івано-Франківську встановили пам'ятник Ігнацію Камінському. Агенція новин Фіртка. Процитовано 17 березня 2023.