Абдул-Хусейн Сардарі
| Абдул-Хусейн Сардарі | |
|---|---|
| перс. عبدالحسین سرداری | |
 Abdol_Hossein_Sardari.jpg | |
| Прізвисько | Schindler of Iran |
| Народився | 1914[1] Тегеран, Іран |
| Помер | 1981[2] Ноттінгем, Ноттінгемшир, Англія, Велика Британія |
| Громадянство | Іран |
| Національність | азербайджанець |
| Діяльність | дипломат |
| Відомий завдяки | дипломат |
| Alma mater | Женевський університет |
| Конфесія | іслам |
| Нагороди | Праведник народів світу |
Абдул-Хусейн Сардарі Каджар (1914 —1981) — іранський державний діяч і дипломат азербайджанського походження[3], який врятував життя багатьом євреям під час Голокосту[4]. Відомий як «іранський Шиндлер[5]». Представник шаської династії Каджарів, яка правила Іраном у 1789 — 1925 рр.
У 1941 році Сардарі очолював іранське консульство в Парижі. Коли німці окупували місто, у ньому існувала значна громада перських євреїв. Спираючись на угоду нацистської Німеччини та Ірану, яка захищала всіх іранських громадян від німецької агресії, Сардарі зміг захистити іранських євреїв, сім'ї яких жили в Ірані з часів імперії Ахеменідів.[a]
Окрім того, Сардарі видавав сотні іранських паспортів для неіранських євреїв, щоб урятувати їх від переслідування. При цьому він не питав дозволу іранського керівництва, аби убезпечити себе від можливої загрози власному життю, спричиненої такими діями. Згодом його дії були схвалені урядом Ірану[6].
Подальше життя Сардарі було затьмарене зникненням у 1948 році його дівчини-китаянки під час Громадянської війни в Китаї, звинуваченнями в розкраданні з боку повоєнного уряду Ірану та бідністю в останні роки життя у зв'язку зі втратою своїх пенсійних прав та власності після іранської революції 1979 року. Сардарі помер на самоті в однокімнатній квартирі в Кройдоні в 1981[7].
Сардарі отримував нагороди від низки єврейських організацій, таких як Центр Симона Візенталя. У квітні 1978 року, за три роки до своєї смерті, Абдул-Хусейн Сардарі так відповів на запит ізраїльського меморіалу Голокосту «Яд Вашем» про свої дії: «Як ви знаєте, я мав задоволення бути іранським консулом у Парижі під час німецької окупації Франції і в такій якості врятувати всіх іранців, у тому числі іранських євреїв, було моїм обов'язком»[5].
У 2007 році за мотивами дій Сардарі в Парижі було знято іранський телесеріал «Поворот на нуль градусів». У центрі уваги серіалу — іранський мусульманин, який, будучи студентом у Франції під час Другої світової війни, закохується в єврейську жінку, а пізніше відчайдушно шукає шляхи врятувати її та інших євреїв від неминучої загрози депортації[8][9].
- ↑ У VI ст. до н.е. Кір II Великий наказав звільнити євреїв Вавилонії від вавилонського рабства.
- ↑ Aman, Fatemeh (27 березня 2004). Saving Jews in World War II, Abdol Hossein Sardari Qajar, Fariborz Mokhtari, Fatemeh Aman. The Iranian. Архів оригіналу за 27 листопада 2005. Процитовано 15 січня 2012.
- ↑ Nessah Cultural and Educational Center record (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 лютого 2007. Процитовано 15 січня 2012. [Архівовано 2007-02-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Green, Simchah Aaron (30 червня 2016). A Muslim Who Saved Thousands of Jews from the Nazis. Jewish Exponent. Архів оригіналу за 3 лютого 2017. Процитовано 11 серпня 2020. [Архівовано 2017-02-03 у Wayback Machine.]
- ↑ Wheeler, Brian (21 грудня 2011). The Iranian 'Schindler' who saved Jews from the Nazis. BBC Magazine. Архів оригіналу за 8 січня 2012. Процитовано 15 січня 2012.
- ↑ а б ABDOL HOSSEIN SARDARI (1895-1981). United States Holocaust Memorial Museum. Архів оригіналу за 20 вересня 2012. Процитовано 15 січня 2012.
- ↑ Iran - Sardari and the Jews of Paris during World War II. Архів оригіналу за 1 червня 2007. Процитовано 15 січня 2012.
- ↑ Wheeler, Brian (21 грудня 2011). The Iranian 'Schindler' who saved Jews from the Nazis. BBC Magazine. Архів оригіналу за 8 січня 2012. Процитовано 15 січня 2012.
- ↑ Peterson, Scott (27 листопада 2007). In hit Iranian TV drama, Holocaust no 'myth'. Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 17 грудня 2007. Процитовано 15 січня 2012.
- ↑ Fassihi, Farnaz (7 вересня 2007). Iran's Unlikely TV Hit. Wall Street Journal. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 15 січня 2012.