Перейти до вмісту

Абель Деко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зображення
Громадянство Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата народження 11 лютого 1869(1869-02-11)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народження Оффе Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті 19 березня 1943(1943-03-19)[3][1][…] (74 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смерті Париж[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід діяльності органіст, композитор, музичний педагог Редагувати інформацію у Вікіданих
Працівник у Істменівська школа музикиd Редагувати інформацію у Вікіданих
Заклад освіти Паризька вища національна консерваторія музики й танцю Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учні Jesús Guridi Bidaolad, Omer Létourneaud і Edward Shippen Barnesd Редагувати інформацію у Вікіданих
Навчався у Теодор Дюбуа Редагувати інформацію у Вікіданих
Грає на орган і орган[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Напрям, рух мистецький класична музика Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанр класична музика Редагувати інформацію у Вікіданих
Отримані відзнаки
Кавалер ордена Почесного легіону
CMNS: Абель Деко у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Абель-Марі Алексіс Деко (11 лютого 1869 — 19 березня 1943) французький органіст, композитор і педагог, найбільш відомий своєю фортепіанною сюїтою Clairs de lune, однією з найперших п'єс додекафонії.

Учень Теодора Дюбуа, Жуля Массне та Шарля-Марі Відора, зокрема, був титулярним органістом великого органу базиліки Сакре-Кер. За життя Деко був більш відомий як гравець і професор, ніж як композитор.

У народі його називають «французьким Шенбергом».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б International Music Score Library Project — 2006.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1018686282 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.

Література і джерела

[ред. | ред. код]
  • Dictionnaire de la Musique française, Larousse, 1988.
  • Dictionnaire de la Musique, Marc Honegger, Bordas.
  • Dictionnaire de la musique contemporaine, Claude Rostand, Larousse.
  • Pierre Guillot (dir.), Bruxelles, Mardaga, 2003 (ISBN 978-2-87009-840-0)
  • Déodat de Séverac et Pierre Guillot (éditeur scientifique), Sprimont, Mardaga, 2002 (ISBN 2-87009-779-4)
  • (en) Stanley Sadie (dir.), vol. 5, Oxford, Oxford University Press
  • (en) Baker's Biographical Dictionary of Musicians, 7th edition.
  • Guide de la musique de piano, Fayard.
  • Guide de la musique d'orgue, Fayard.
  • Gisèle Brelet, «  », RMS (revue musicale suisse), May/June 1961
  • Éliane Lejeune-Bonnier, "Abel Decaux", L'Orgue, no 210, 1989
  • Henri Gagnebin, « Grands Organistes que j'ai connus : A. Decaux, un professeur admirable », L'Orgue, no 129, 1969
  • Daniel Roth, «  Le Grand Orgue du Sacré-Cœur de Montmartre à Paris », La flûte harmonique « numéro spécial », 1985
  • Michel Fleury, « Abel Decaux, un Schönberg français ? », La Lettre du Musicien, no 4 « supplément piano hors série », août 1990
  • Henry-Abel Simon, Annuaire Général de la Musique, 1888

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Абель_Деко&oldid=43860531