Очікує на перевірку

Авель Поплавський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Авель Поплавський
Arcybiskup Abel
Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці Супрасль 2019 рік
Архієпископ Люблінський і Холмський
з 25 березня 1985
Церква: Польська Православна Церква
Попередник: Адам Дубец
 
Альма-матер: Православна семінарія у Варшаві, Християнська богословська академія у Варшаві
Науковий ступінь: магістр богослів'я
Діяльність: архієпископ, клерик
Ім'я при народженні: Анджей Поплавский
Andrzej Popławski
Народження: 8 квітня 1958(1958-04-08) (66 років)
Нарва (село), Польща
Священство: 30 листопада 1980
Чернецтво: 27 лютого 1981
Єп. хіротонія: 25 березня 1989
Хто висвятив у єпископа Василій (Дорошкевич), Сава (Грицуняк), Симон (Романчук), Адам (Дубець), Єремія (Анхімюк).

Нагороди:

Silver Medal for Merit to Culture – Gloria Artis‎ золотий хрест Заслуги

CMNS: Авель Поплавський у Вікісховищі

Архієпископ А́вель (Попла́вський) (пол. Arcybiskup Abel, в миру Анджей Поплавський, Андрій Костянтинович Поплавський, польск. Andrzej Popławski, 8 квітня 1958 р. Нарва) — ієрарх Польської Православної Церкви, з 1989 року єпископ Люблінський і Холмський. З 2001 року — архієпископ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 8 квітня 1958 року в селі Нарва, Польща у православній родині. За його власними спогадами, на його подальше життєве ставлення істотно вплинули мати Софія та бабуся Ольга. Ще до вступу до школи майбутній священик служив у парафіяльній церкві в Нарві[1].

З 1972 по 1978 рік навчався в гімназії у Варшаві.

Навчався у Варшавській Духовній Семінарії.[1]

По закінченню першого року навчання в Варшавській Духовній Семінарії, разом зі студентом другого курсу Мирославом Ходаковським пішов до монастиря святого Онуфрія в Яблочині, заявивши про свій намір приєднатися до громади як послушник.

Після закінчення нижчих класів духовної семінарії, за спонуканням митрополита Варшавського і всієї Польщі Василія, прийняв посаду псаломщика на парафії в Лосинці.[1] У 1977 році за власним бажанням був звільнений з цієї посади і почав навчання у Вищій православній духовній семінарії в Яблочині.[1]

1980 році закінчив Вищу православну духовну семінарію в Яблочині.

Випускник Варшавської Богословської Академії. 27 лютого 1989 року присвоєно вчений ступінь магістра богослов'я.

У 1977 році прийняв чернечий постриг у Яблочинському монастирі святого Онуфрія.[2]

15 лютого 1979 року висвячений у сан диякона митрополитом Варшавським і всієї Польщі Василієм[3].

30 листопада 1980 року висвячений на священника.[3][4]

У 1981–1983 роках був настоятелем православної парафії в Команчі, також служив у Полянах і Зиндрановій[2], де за його ініціативи була збудована нова православна церква.

У 1983–1984 роках був співорганізатором парафії в Перемишлі.[2]

З 1984 року він був парафіяльним священиком у Мюнхені, також опікувався православними храмами в Штутгарті, Інгольштадті, Аугсбурзі, Регенсбурзі, Ландсгуті та Людвігсбурзі.[3]

У 1987 році став настоятелем монастиря в Яблочині, а 7 січня 1989 року отримав сан архімандрита.[5]

Як настоятель монастиря, він продовжив відновлення його споруд, розпочате його попередниками архімандритами Савою (Грицуняком) і Никоном (Потапчуком).[6]

25 березня 1989 року висвячений на єпископа і призначений на нововідкриту Люблінсько-Холмську єпархію.

1989-1992 роки — ректор Вищої православної духовної семінарії в Яблочині.

За його ініціативою 1991 року організована Церковна комісія з вивчення історії Православ'я і української культури на Холмщині і в 1994 році створено Музей православної Люблінської єпархії.

15 лютого 1999 року в соборі святого Миколая в Білостоці, нагороджений орденом святої рівноапостольної Марії Магдалини І ступеня.[7]

15 вересня 2001 року представляв Польську Православну Церкву на інтронізації Патріарха Єрусалимського Іринея в храмі Воскресіння Христового в Єрусалимі.

2001 рік — зведений у сан архієпископа.

За роки архієрейського служіння єпископ Авель доклав зусиль для відновлення церковного життя в південно-східних областях Польщі, звідки православне населення було майже повністю депортоване в перші повоєнні роки. За роки його служіння в Люблінсько-Холмській єпархії число діючих православних храмів подвоїлося, а також були засновані три православних монастиря: жіночий монастир в Турковичах [8] та Голешові[9], а також чоловічий в Костомлотах.

Представляв Польську Автокефальну Православну Церкву під час офіційних візитів та закордонних конференцій: на 8-му Міжнародному російському соборі (2004)[10], на канонізації митрополита Петра (Могили) (2002)[11], на інтронізації Сербського Патріарха Іриней (2010)[12].

Архієпископ Авель є прихильником екуменічного діалогу.

У 2000 році разом з Люблінським католицьким архієпископом Юзефом Жицінським опублікував послання «Aby wszystko na nowo zjednoczyć w Chrystusie»[3].

Архієпископ Авель є співголовою католицько-православної двосторонньої групи.[13]

3 грудня 2007 року — член клубу Ротарі Інтернешнл.

17 лютого 2013 року — присутній на урочистостях з нагоди інтронізації Антіохійського Патріарха Іоанна X.

У 2016 році увійшов до складу делегації Польської Автокефальної Православної Церкви на Святий і Великий Собор Православної Церкви[14].

Брав участь у Амманському зібранні представляючи Польську Автокефальну Православну Церкву.[15]

24 лютого 2022 року архієпископ Авель надіслав звернення вірним своєї єпархії із засудженням російської агресії проти України та закликом до молитви за мир і допомогу біженцям з України.[16]

Згодом заявив що дуже критично оцінює дії РПЦ та патріарха Кирила: "З сумом мушу констатувати, що глава російської церкви не зміг впоратися з покладеною на нього відповідальністю. Його підтримка війни, яка жодним чином не виправдана з християнської точки зору, суперечить посланню Євангелія. Брутальне та жорстоке вторгнення російських військ в Україну не лише викликає широке обурення, але й спонукає молитися за припинення цієї війни та за мир"— Заявив архієпископ Авель у інтерв'ю католицькій агенції інформаційній.[16]

Архієпископ Авель також наголосив що позиція президента Російської Федерації – це типове імперіалістичне мислення та представлення себе єдиним спадкоємцем імперії Радянського Союзу. Така ж позиція стосується і церковної структури Московського Патріархату.[16]

Співпраця зі Службою безпеки Польської Народної Республіки

[ред. | ред. код]

Польське видання «Жечпосполіта» назвало архієпископа Польської ПЦ Авеля (Анджея Поплавського) завербованим агентом держбезпеки Польської Народної Республіки у березні 1984 року під кодовим ім'ям «Кшиштоф». Польська народна республіка тоді була тісно пов'язана з КДБ СРСР.[17]

Негативно ставиться до автокефалії ПЦУ. Занесений в базу Центру «Миротворець».[18]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г A. Radziukiewicz. Z władyką Ablem przez dziesięciolecia. „Przegląd Prawosławny”. 3 (225), marzec 2004.
  2. ↑ а б в S. Dudra: Kościół Prawosławny na ziemiach zachodnich i północnych Polski po II wojnie światowej. Zielona Góra: 2004, s. 32.
  3. ↑ а б в г A. Bobryk, I. Kochan: Ślady przeszłości. Historia i teraźniejszość prawosławia na południowo-zachodnim Podlasiu w świadomości społecznej. Siedlce: Siedleckie Towarzystwo Naukowe, 2010, s. 15.
  4. ↑ „Wiadomości Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego”. 1-4/1980, s. 105, 1980.
  5. ↑ „Wiadomości Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego”. 2/1989, s. 84, 1989.
  6. ↑ ks. A. Kuryłowicz, Prawosławne ośrodki zakonne na ziemiach polskich w okresie powojennym [w:] ks. A. Mironowicz, U. Pawluczuk, P. Chomik: Życie monastyczne w Rzeczypospolitej. Białystok: Zakład Historii Kultur Pogranicza Instytutu Socjologii Uniwersytetu w Białymstoku, 2001, s. 254.
  7. ↑ Jubileusz święceń. „Przegląd Prawosławny”. 3 (165). s. 4.
  8. ↑ A. Radziukiewicz, Cuda Chołmszczyny, „Przegląd Prawosławny”, nr 8 (302), sierpień 2010, ISSN 1230-1078, s. 6.
  9. ↑ Свято Архистратига Михаїла в жіночому монастирі в Голошові.
  10. ↑ A. Radziukiewicz. O jedność prawosławia. „Przegląd Prawosławny”. 3 (225), marzec 2004.
  11. ↑ W. Skiepko. Święty Piotr Mohyła znów w Jassach. „Przegląd Prawosławny”. 12 (210), grudzień 2002.
  12. ↑ M. Czykwin. Intronizacja patriarchy serbskiego. „Przegląd Prawosławny”. 12 (306), grudzień 2002.
  13. ↑ A. Bobryk, I. Kochan: Ślady przeszłości. Historia i teraźniejszość prawosławia na południowo-zachodnim Podlasiu w świadomości społecznej. Siedlce: Siedleckie Towarzystwo Naukowe, 2010, s. 16.
  14. ↑ Митрополит Сава прибув на Крит.
  15. ↑ Зустріч в Аммані. РПЦ не змогла запустити розкол світового православ’я – Матвієнко.
  16. ↑ а б в Православний архієпископ Авель: Я дуже критично ставлюся до дій РПЦ і ставлення Патріарха Кирила.
  17. ↑ Przeszłość arcybiskupa Sawy. www.rp.pl (пол.). Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 21 вересня 2020.
  18. ↑ NATO. Поплавский Андрей Константинович. Myrotvorets.center (ru-RU) . Процитовано 21 вересня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Авель_Поплавський&oldid=43205853