Авхати
| Авхати |
|---|
Авха́ти (грец. αυχάται лат. Auchetae/ Auchetas/ Euchatae ) — назва скіфської етногрупи, яка відома нам з двох незалежних джерел — Історії Геродота та дуже коротких повідомлень Плінія Старшого у відомій NATURALIS HISTORIA.[1]
За Геродотом (Іст., IV, 6[2]) авхати були нащадками легендарного старшого сина першолюдини Таргітая Ліпоксая, та були складовою етносу скіфів-сколотів.
У Плінія Ст. авхатів згадано тричі:
- одне з трьох скіфських племен («скіфи авхати, атернії, асампати»), які вдерлися до Подоння та Пн. Кавказу, де й знищили до останнього тубільних танаїтів та інапеїв;[3]
- одне з найвідоміших кочових племен тогочасної Азії (на схід від Дону-Танаїсу);[4]
- у землях авхатів бере початок Гіпаніс (у цьому випадку Південний Буг).[5]
Враховуючи наведене, можливо припустити наступне.
Авхати — одна з кочових скіфських етногруп (чи складова орди/ об'єднання), достатньо відома ще з часів перебування у Передкавказзі, що під тиском своїх східних сусідів близько 680 р. до н. е. разом з декількома іншими племенами перейшла Волгу та розселилася у волго-донському межиріччі, і, згодом, у 80-их роках VI ст. до н. е., взяла участь у формуванні етносу причорноморських скіфів-сколотів. Можливим місцем розташування зимівників (чи кочових володінь) авхатів за часів Північної Причорноморської Скіфії були території верхнього Побужжя.
Варто звернути увагу на наступне:
"пов'язування представників будь-якого соціального прошарку до певної території проживання можлива лише в тих випадках, коли соціальний та етнічний розподіл деякою мірою збігається, тобто коли, наприклад, будь-яке підкорене плем'я отримує у структурі суспільства статус нижчої соціальної категорії; приклади такої ситуації в давнину відомі... є певні підстави припускати наявність його і у Скіфії..."[6]
Ймовірно, що саме з часу утворення Північної Причорноморської Скіфії назва етносу авхати стала назвою соціального прошарку чи військово-політичної структури скіфського об'єднання.[7]
Етимологія назви:
грец. αυχάται < скіф. *aṷhata- < д.ір. *aṷ(a)h-(a)ta- — укр. сяючий, світлий.[8]
- ↑ (рос.)В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947.
- ↑ (гр.) Hρόδοτος Ἁλικαρνησσέος Ιστορίης, IV, 6
- ↑ (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, V, 22
- ↑ (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», VI, XIX, 50
- ↑ (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, XXVI, 88
- ↑ (рос.)В. Я. Петрухин, Д. С. Раевский. Очерки истории народов России в древности и раннем Средневековье. М.: Знак, 2004.
- ↑ (рос.)Мурзин В. Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. К., Наукова Думка, 1990г.
- ↑ (рос.) Расторгуева В. С., Эдельман Д. И. Этимологический словарь иранских языков. ИЯ РАН. М., «Восточная литература», 2000. Т.1.
- АВХАТИ [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ