Ага (ропуха)
| Ага Час існування: міоцен - сучасність, 13.8–0 млн р. т. | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Велетенська ропуха ага (Bufo marinus)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
 природний ареал інтродукований ареал
| ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
А́га (Rhinella marina), також очеретяна жаба[1] — велетенська ропуха, одна з найбільших (до 25 см) отруйних жаб, що поширені в Південній і Центральній Америці та на Антильських островах. Харчується комахами, дрібними ящірками, пташенятами й тваринами розміром з мишу, веде нічний спосіб життя. Отрутою з аги стародавні воїни просочували наконечники стріл.
Довжина тіла до 25 см і більше. Характерні півмісяцеві кісткові виступи на голові, що оточують верхні повіки, і дуже великі коловушні залози — паротиди (їхній отруйний секрет індіанці Південної Америки використовували для виготовлення отрути для стріл). Пуголовки й молоді жабки непропорційно малі (до 1 см).
Розмноження аг в основному відбувається в сезон дощів, коли утворюються тимчасові водойми (червень-жовтень). Самці збираються в стоячих або повільних водах і криками, що схожі на голосне муркотіння, кличуть самок. Самка відкладає за один сезон 4-35 тис. ікринок. Ікринки ніхто — ні самки, ні самці не стережуть. Інкубація займає від 2 до 7 днів. Як ікринки, так і пуголовки аги отруйні для більшості тварин і для людей. Після метаморфозу ця особливість у них зникає аж до розвитку білявушних залоз.
Ага отруйна на всіх життєвих стадіях. Коли потурбувати дорослу жабу, то її залози виділяють молочно-білу рідину, що містить буфотоксини; вона навіть здатна «вистрілювати» ним в хижака. Отрута аги — сильнодійна; діє переважно на серце і нервову систему, викликаючи рясне слиновиділення, конвульсії, блювоту, аритмію, підвищення кров'яного тиску, іноді тимчасовий параліч і смерть від зупинки серця. Для отруєння достатньо простого контакту з отруйними залозами. Отрута, що проникла через слизову оболонку очей, носа або рота, викликає сильний біль, запалення і тимчасову сліпоту.
Виділення шкірних залоз аги зазвичай використовуються населенням Південної Америки для змочування наконечників стріл. Індіанці чоко із західної Колумбії доїли отруйних жаб, розміщуючи їх в бамбукових трубках, підвішених над багаттям, потім збирали виділену жовту отруту в керамічний посуд. Австралійська ворона навчилася перевертати жаб і, вдаривши дзьобом, їсти, відкидуючи в сторону частини з отруйними залозами.
Жаби-аги трапляються від піщаних приморських дюн до узлісь тропічних лісів і мангрових заростей. На відміну від інших земноводних вони постійно трапляються в солонуватих водах гирл річок по узбережжю і на островах. За це ага й отримала свою стару наукову назву - Bufo marinus, "морська жаба". Суха, ороговіла шкіра аги погано придатна для газообміну, і, як наслідок, її легені - одні з найрозвиненіших серед амфібій. Ага може пережити втрату запасів води в тілі до 50%. Як і всі жаби, день вона вважає за краще проводити в притулках, виходячи на полювання в сутінках. Однак австралійський біолог Саймон Клулоу (Simon Clulow) з Університету Маккуорі виявив, що жаба-ага здатна зрушувати свої добові біоритми і перетворюватися залежно від умов на нічну або денну тварину. Спосіб життя здебільшого одиночний. Пересувається ага короткими швидкими стрибками або кроками. Займаючи оборонну позицію, роздуваються, якщо є загроза.[2]
На дорослих аг полюють крокодили, прісноводні лангусти, водяні щури, ворони, чаплі та інші тварини, які несприйнятливі до їхньої отрути. Пуголовків поїдають німфи бабок, водні жуки, деякі черепахи і змії. Багато хижаків з'їдають тільки язик жаби, або виїдають живіт, який містить менш отруйні внутрішні органи.
- ↑ Колберт, Елізабет. Шосте вимирання. — Київ: Наш формат, 2016. — 296 с.: іл. — (Світоглядна література.) — ISBN 978-617-7279-39-5
- ↑ Grenard, Steve (2008). Frogs and toads (англійська) . Howell Book House, Hoboken, N.J. с. 128. ISBN 9780470165102, 0470165103.
{{cite book}}: Перевірте значення|isbn=: недійсний символ (довідка)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Ага (Bufo marinus) [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- В Австралії спіймали жабу-велетня. Її вага – 3 кг // Тіффані Тернбулл, Бі-Бі-Сі, 20.01.2023
|
Це незавершена стаття з герпетології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
