Ад'ютант його високоповажності

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ад'ютант його високоповажності
рос. Адъютант его превосходительства
Оригінальний постер до фільму
Жанрпригодницький
РежисерЄвген Ташков
СценаристБолгарин Ігор Якович і Сіверський Георгій Леонідович
У головних
ролях		Юрій Соломін
Владислав Стржельчик
Володимир Козел
ОператорПетро Терпсіхоровd
КомпозиторАндрій Ешпай
КінокомпаніяМосфільм
Тривалість377 хв.
Моваросійська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1969
IMDbID 0128915

«Ад'ютант його високоповажності» (рос. «Адъютант его превосходительства») — російський радянський чорно-білий п'ятисерійний художній телефільм студії «Мосфільм» 1969 року про розвідника-чекіста Павла Кольцова (прототип — Павло Васильович Макаров) в роки Громадянської війни в Росії, поставлений за мотивами однойменного роману українського кіносценариста Ігоря Болгарина[1].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Розвідник червоних, капітан Павло Андрійович Кольцов (актор Юрій Соломін) навесні 1919 спрямований головою ЧК Лацисом в Добровольчу армію. В дорозі він і кілька інших білих офіцерів потрапляють у полон до «зелених» батьки Ангела. Скориставшись моментом, Кольцов заволодіває зброєю і офіцери разом з двома червоними командирами, теж бранцями Ангела, з боєм вириваються з полону.[2] Вислухавши розповідь про втечу, командувач Володимир Зенонович Ковалевський (прототип — генерал Володимир Зенонович Май-Маєвський) призначає Кольцова своїм ад'ютантом. Кольцов проводить кілька секретних операцій, при цьому успішно проходить всі перевірки своєї легенди і не піддається на провокації контррозвідки.

Одночасно показана романтична лінія сюжету, в якій Павло Кольцов завойовує серце Тані, дочки начальника контррозвідки полковника Щукина.

Ще одна лінія сюжету — доля Юри Львова, сина білого полковника, який загинув у бою. Хлопчик переживає ряд трагічних пригод по обидві сторони фронту, поки не потрапляє під опіку Кольцова. Юра здогадується, що Кольцов — червоний шпигун. У відвертій бесіді Кольцову вдається переконати Юру, що він діє з добрими і благородними намірами…

У головних ролях

[ред. | ред. код]

У ролях

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Співвіднесення з текстом повісті й історичними фактами

[ред. | ред. код]
  • Образ неосвіченого селюка батьки Ангела не відповідає книжному образу, де батько Ангел роз'яснює полоненим основи економічної теорії, і реальній особі Євгена Ангела, який у свої 22 роки (на момент подій фільму) здобув пристойну освіту і мав офіцерський чин царської армії.
  • Низку натурних сцен Києва 1919 року справді було знято на вулицях Києва, переважно на Андріївському узвозі та Боричевому Току (які в репліках героїв не згадуються). Також у фільмі фігурують київські топоніми Володимирська вулиця, Дарниця (туди Юра бігає з повідомленнями для Бінського), Куренівка (там зупинився Мирон) та багато інших. Водночас реальні місця зйомок часто не співвідносяться із заявленими у фільмі адресами Києва: помешкання Сперанських («на Володимирській») насправді локалізується в районі Малопідвальної вулиці, будинок 5; будинок Бінського («у Дарниці») — у провулку Зелінського на Подолі (споруда не збереглася); затримання Загладіна відбувалося на Боричевому Току (на задньому плані — Покровська церква), Бінський спостерігає за цим з-за рогу будинку причту церкви Миколи Доброго (Боричів Тік, 20/4). Двір будинку, де мешкав ювелір Ліберзон, — Андріївський узвіз, 2. Сцена засади в ювеліра Федотова (за фільмом — «Велика Васильківська, 12») знімалася почасти на Пушкінській, 21, почасти (втеча денікінського резидента і Мирона дахами) — на покрівлі «Замку Річарда» на Андріївському узвозі. Шлях Юри «в Дарницю» частково також пролягає через Андріївський узвіз, повз «будинок Турбіних» (№ 13). Агент білих Мирон відвідує в Києві будинки на Шовковичній, 19 (особняк «Рожевий замок») та на Великій Житомирській, 8-Б (за фільмом — «Базаківська, 25», де мешкав Гриценко), а також шукає ще одну адресу «на Прорізній» — насправді на розі вулиці Івана Франка і Ярославового Валу[4].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Болгарин, Игорь Яковлевич, Северский, Григорий Леонидович. Адъютант его превосходительства [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Фильм. Адъютант его превосходительства 1 серия(рос.)
  3. ↑ PrimaNews: Правда об атамане Ангеле. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 31 серпня 2017.
  4. ↑ Светлана ВИШНЕВСКАЯ. Киев в кино: где в столице снимали «Адъютант его превосходительства». Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 4 вересня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ад%27ютант_його_високоповажності&oldid=41371509