Адріанополь (лінійний корабель, 1830)
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. дореф. «Адріанополь» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Миколаївські вільні верфі |
| Закладений: | 27 серпня 1829 |
| Спуск на воду: | 11 вересня 1830 |
| Перебудований: | 1836 |
| Списаний: | 1850 або 1855 |
| Доля: | розібраний у 1850 або 1855 році |
| Статус: | розібраний |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | лінійний корабель |
| Довжина: | 58,47 м |
| Ширина: | 15,74 м |
| Палуби: | 2 палуби |
| Екіпаж: | 830 осіб |
| Озброєння: | 84—108 гармат |
«Адріано́поль» (рос. дореф. «Адріанополь») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель Чорноморського флоту Російської імперії.
Вітрильний 84-гарматний двопалубний лінійний корабель. Спроєктований за параболічним методом адмірала О. С. Грейга[1]. Довжина корабля становила 58,47 метра, ширина — 15,74 метра, глибина інтрюма — 6,4 метра[2][3].
Озброєння корабля за відомостями з різних джерел становило від 96 до 108 гармат. Так, за одними даними батарея «Адріанополя» становила двадцять вісім 36-фунтових довгоствольних гармат і чотири 1-пудові єдинороги на нижній палубі, на верхній — тридцять дві 24-фунтові гармати. Ще шість 12-фунтових гармат і двадцять шість 24-фунтових карронад знаходилося на баці і чвертьпалубі[4]. Екіпаж складав 830 осіб[5].
Корабель названо на честь перемоги Російської імперії у російсько-турецькі війні 1829—1829 років, захоплення Адріанополя на підступах до Стамбула 8 серпня 1829 року та укладення Адріанопольського мирного договору[1][6].
Закладений у Миколаєві на Миколаївській вільній верфі 27 серпня 1829 року за підрядом М. С. Серебряного[1][7]. Головний будівник — підполковник корпусу корабельних інженерів О. К. Каверзнєв[8], якого у 1830 році було переведено на Балтійський флот, а корабель добудовував генерал-майор корпусу корабельних інженерів М. І. Суровцов[1]. Після спуску на воду 11 вересня 1830 року, у 1832 році[1] перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[9].
Під час військової кампанії 1833 року брав участь в експедиції Чорноморського флоту на Босфор. Зарахований до загону під загальним командуванням контрадмірала М. М. Кумані, 6 березня прибув із Севастополя до Одеси, де на кораблі були завантажені війська. 16 березня загін залишив Одесу і 6 березня прибув у Буюк-Дере, де з кораблів було висаджено десант. 28 червня на корабель знову завантажили війська, і він у складі ескадри контрадмірала М. П. Лазарєва вийшов із протоки Босфор назад у Чорне море. Доставивши війська до Феодосії, 22 липня кораблі ескадри повернулися до Севастополя[5].
У кампанії 1834 і 1835 років у складі ескадр кораблів Чорноморського флоту брав участь у практичних і крейсерських плаваннях у Чорному морі[5].
Протягом 15—17 червня 1836 року корабель попав в сильний шторм, під час якого на «Адріанополі» тріснула поперек фок-щогла і були пошкоджені ванти[10]. В тому ж році корабель зазнав тимберування[ком. 1] — частково була замінена підводна частина корабля[1][10]. Вже у кампанію наступного 1837 року знову в складі практичної ескадри виходив у плавання в Чорне море[5].
Брав участь у створенні Кавказької укріпленої берегової лінії. 12 травня 1838 року корабель у складі ескадри віцеадмірала М. П. Лазарева брав участь у висадці десантів, які заснували Вельямінівське укріплення в гирлі річки Туапсе. 8 травня ескадра вийшла з Керченської протоки і вирушила до гирла річки, куди прибула 11 травня. Десантна операція розпочалася вранці наступного дня[11]. Разом з тим, відповідно до звіту М. М. Раєвського, ескадра підійшла до Туапсе 12 травня, о десятій годині ранку, і відразу вишикувалася в бойовий порядок в 400 сажнях (853 метри) від берега[12].
10 липня того ж року у складі ескадри контрадмірала С. П. Хрущова корабель брав участь у висадці десантів, які заснували Тенгінське укріплення в гирлі річки Шапсухо. У цьому десанті, для додаткової артилерійської підтримки загону, що висаджувався, були задіяні і човни азовських козаків, якими командував флігель-ад'ютант принц Гогенлое Вальденбург.
У кампанію наступного 1839 року знову брав участь у висадці десантів. Перший десант, зібраний на Тамані і розподілений по судах ескадри Чорноморського флоту, що прибула до гирла Керченської протоки 23 квітня. Ескадра під командуванням М. П. Лазарєва вийшла з Керченської протоки в море 28 квітня й досягла довколишніх гирл річок Шаха і Субаші 2 травня, о п'ятій годині вечора. Вранці наступного дня кораблі почали вишиковуватися в бойовий порядок на відстані 320 метрів від берега і згодом відкрили вогонь по укріпленнях кавказьких військ. Після закінчення артилерійського вогню, кораблі, серед яких і «Адріанополь», висадили десанти[13].
7 липня 1839 року у складі ескадри С. П. Хрущова висаджував десант в гирлі річки Псезуапсе. Ескадра прибула до гирла Псезуапсе 7 липня, о дев'ятій годині вечора. На наступний день кораблі ескадри вишикувалися в бойовий порядок на відстані 320 метрів від берега моря і навпроти правого берега гирла річки. Безпосередньо перед проведенням десанту вирішено висадити війська на лівий берег Псезуапе, а потім перейти на правий[13]. Десанти заснували Головінське і Лазарєвське укріплення відповідно[5].
Під час військової кампанії 1839 року за дії по захопленню горських аулів командир корабля капітан 1-го рангу Ф. І. Ратч був нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом.
10 і 22 травня 1840 року в складі ескадри віцеадмірала М. П. Лазарєва висаджував десанти для взяття Вельямінівського і Лазарєвського фортів, раніше захоплених кавказцями[5].
У квітні 1841 року перебував у складі загону, що перевозив війська з Керчі до Сухум-Кале, під час кампанії цього року також виходив у практичні плавання в Чорне море, а командир корабля 5 грудня був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за вислугу 25 років в офіцерських чинах.
Кампанії 1842 і 1843 років корабель знову провів у практичних плаваннях у Чорному морі. У 1845 році «Адріанополь» відраховано до порту, а після закінчення служби був розібраний, за одними даними у 1850[5][6], а за іншими — у 1855 році[3].
- О. M. Костеніч (1833);
- О. С. Ушаков (1834—1837);
- Ф. І. Ратч (1838—1844).
- Коментарі
- Джерела
- ↑ а б в г д е Крючков, Ю. С. (2018). Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865) (рос.). Николаев: Наваль. с. 204, 280, 359. ISBN 978-617-7007-04-2.
- ↑ Бугаенко, Б. А.; Галь, А. Ф. (2005). История судостроения от древнейших времен до конца парусной эпох (рос.). Т. 1. Николаев: Национальный университет кораблестроения имени адмирала Макарова. с. 166. ISBN 966-321-038-9.
- ↑ а б Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 460—461.
- ↑ Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 576. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б в г д е ж Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 143. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 301. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ Щукин, В. В.; Павлюк, А. Н. (2009). Земляки. Очерки истории еврейской общины города Николаева (конец XVIII — начало ХХ веков) (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. с. 45. ISBN 978-966-8592-52-2.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: сентябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 29 березня 2024.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (30 червня 2018). Спасское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 29 березня 2024.
- ↑ а б Соловьев, Н. И. (1961). Сборник документов «М. П. Лазарев» (рос.). Т. 3. Москва: Воениздат. с. 186—187, 214.
- ↑ Воспоминания Григория Ивановича Филипсона. Русский архив. № 5 (рос.). Москва: Университетская типография Каткова. 1883. с. 265.
- ↑ Самаров, А. А. (1955). Лазарев М. П. Документы (рос.). Т. 2. Москва: Военмориздат. с. 415—416.
- ↑ а б Альхаов, А. А. (2018). Роль Черноморского флота в создании Черноморской береговой линии (1837—1839 года). Ежеквартальный рецензируемый, реферируемый научный журнал «Вестник АГУ». 4 (229) (рос.). Майкоп: Адыгейский государственный университет. с. 19—24. ISSN 2410-3691.
- Крючков Ю. С. Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865). — Николаев: Наваль, 2018. — 464 с. — ISBN 978-617-7007-04-2. (рос.)
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)