Алансонське мереживо
 | |
| Засновано | 1717[1] |
|---|---|
 Алансонське мереживо у Вікісховищі | |
| Майстерність алансонського мереживництва | |
|---|---|
| Країна | Франція |
| ID ЮНЕСКО | 00438 |
| Регіон | Європа і Північна Америка |
| Добавлено до списку | 2010 (5-та session) |
| Список[en] | Представницький |
Версаль, Національний музей Шато і Тріанон.Королева зображена в сукні, обробленій алансонським мереживом.
Алансонське мереживо (UK [ˈælənsɒn[непідтримувані символи]æˈlɒ̃sɒ̃],[2] US [əˈlɛnsɒn[непідтримувані символи]-sən])[3][4] або пуа-д'Алансон (фр.: [pwɛ̃ dalɑ̃sɔ̃]) — голкове мереживо, яке походить з Алансона, Франція. Його іноді називають «королевою мережива».
Виготовлення мережива почалося в Алансоні в XVI столітті, а місцева промисловість швидко розширилася під час правління Людовика XIV Жаном Батистом Кольбером, який заснував у місті Королівську майстерню для виробництва мережива у венеціанському стилі в 1665 році. Мета заснування ця майстерня мала зменшити залежність французького двору від дорогого іноземного імпорту. Марта Ла Пер'єр модифікувала венеціанську техніку, і Алансон з'явився як унікальний стиль приблизно в 1675 році після того, як монополія Кольбера припинилася. Мереживо використовує сітчасту основу та включає мотиви візерунків із рельєфним контуром щільно розташованих стібків для петель, зовнішній край, прикрашений піко, і відкриті ділянки з декоративними начинками.[5]
Хоча попит на мереживо різко впав після Французької революції, воно частково відновило свою популярність під час Другої Французької імперії. Св. Марі-Азелі Герен Мартен[6] мати Св. Терези з Лізьє[7] була відомою мереживницею в Алансоні. Бамба Мюллер, дружина махараджи Дуліпа Сінґха, одягла сукню з оздобленням Alençon під час свого весілля в Александрії, Єгипет, у 1864 році.[8] Виробництво алансонського мережива прийшло в кінцевий занепад наприкінці XIX століття зі змінами в моді та появою дешевшого мережива машинного виробництва.
Ручне плетіння мережива збереглося в невеликих масштабах, і техніка була збережена кармелітками в Алансоні. У 1976 році в місті була заснована Національна мереживна майстерня, щоб забезпечити збереження цієї техніки мережива. Існує постійна виставка мережива та експозиція, що демонструє, як воно виготовляється, у Музеї витончених мистецтв та де ла Дентель, розташованому в центрі міста та примикаючи до Майстерні. Самі майстерні відкриті для відвідування лише в певні дні року.
ЮНЕСКО визнала незвичайну майстерність цього мережива та додала його до свого Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства[9] у листопаді 2010 року.
- Despierres, Gérasime Bonnaire (1987). Alençon lace. Aberdeen: Aberdeen University Press. с. 207. ISBN 978-0-08-034512-3.
- Duval, Louis (1883). Documents pour servir à l'histoire de la fabrication du point d'Alençon (фр.). Alençon: E. Renaut-de Broise. с. 108.
- ↑ Earnshaw P. Alençon // A Dictionary of Lace — Dover Publications, 2012. — P. 3. — ISBN 978-0-486-40482-0
- ↑ Alençon. Lexico UK English Dictionary. Oxford University Press.[недоступне посилання з 01.09.2022]
- ↑ Alençon. Collins English Dictionary. HarperCollins. Процитовано 29 липня 2019.
- ↑ Шаблон:Cite Merriam-Webster
- ↑ Leader, Jean E. An Edging of Alençon Lace. Процитовано 27 липня 2022.
- ↑ Shrine Louis and Zelie Martin (Alençon-France) — Zelie Martin's life [Архівовано 2014-03-15 у Wayback Machine.]
- ↑ Shrine Louis and Zelie Martin (Alençon-France) — St. Therese's life [Архівовано 2014-03-15 у Wayback Machine.]
- ↑ Singh, Ganda (1977). Maharaja Duleep Singh Correspondence, Vol. 3. Patiala: Punjabi University. с. 94.
- ↑ Representative List of the Intangible Cultural Heritage. Процитовано 21 листопада 2010.
- Алансонське мереживо — Історія
- Алансонське мереживо — ілюстрований опис техніки
- Алансонський музей образотворчого мистецтва та мережива
- Туристичний офіс Алансона
- Святиня Алансона — Зелі Мартін, відома мереживниця
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |