Перейти до вмісту

Александріна де Блешам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Александріна де Блешам
фр. Alexandrine de Bleschamp
Народилася23 лютого 1778(1778-02-23)[2][1][3]
Кале
Померла13 липня 1855(1855-07-13)[1] (77 років)
Сенігаллія, Провінція Анкона, Марке, Папська держава
Країна Франція
Знання мовфранцузька[2]
РідБонапарти
БатькоCharles Jacob de Bleschampd[3]
МатиPhiliberte Bouvetd[3]
У шлюбі зЛюсьєн Бонапарт І[4] і Jean François Hippolyte Jouberthon de Vanbertied[4]
ДітиП'єр Наполеон Бонапарт, Paul Marie Bonaparted, Louis Lucien Bonaparted, Letitia Christine Bonaparted[4], Шарль Люсьєн Бонапарт, Antoine Bonaparted, Joseph Lucien Bonaparted[3], Jeanne Bonaparted[3], Maria Alessandrina Bonaparted[3] і Constance Bonaparted[3]

Герб Бонапарта
Худ. Г. Гійон-Летьєрі. «Сон Венери» (Александріна де Блеш і Люсьєн Бонапарт. 1802

Марі-Лоуренс-Шарлотта-Луїза-Александріна де Блеш-Бонапарт (фр. Alexandrine de Bleschamp ; 23 лютого 1778(17780223), Кале — 13 липня 1855, Сенігаллія, Італія) — французька аристократка, друга дружина Люсьєна Бонапарта, молодшого брата Наполеона Бонапарта.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Александріна де Блешам народилась 1778 року в родині постачальника королівського флоту. Навчалася в монастирі августинских сестер у Версалі, після чого допомагала батькові під час його торгових поїздок Францією.

У 1795 році 17-річною переїхала до Парижу і стала частим гостем різних столичних салонів. На одному з балів вона зустріла банкіра Іполіта Жубертона. Одружилась з ним у грудні 1795 року, народила одну дитину — дочку Анну в 1799 році. Незабаром чоловік збанкрутував. У пошуках щастя він залишив дружину і дитину і вирушив на Гаїті в корпус генерала Леклерка, але в червні 1802 року він захворів на на жовту гарячку і помер. Вдова була відома як «Мадам Жубертон».

Перша дружина Люсьєна Бонапарта — Христина Буає в 1800 році померла. У 1801 році познайомився з Александріною і 23 жовтня 1803 року вони одружилися.

Спроби Наполеона одружити овдовілого Люсьєна на своїй пасербиці Гортензії де Богарне не увінчалися успіхом, адже він вважав за краще одружуватися з Александріною де Блеш, що викликало невдоволення Наполеона, який заявив, що він ніколи не визнає цей шлюб законним[5]. Наполеон використовував всі можливі способи тиску, щоб розлучити її зі своїм братом. Йому це не вдалося, і Александріна пройшла зі своїм чоловіком усіма етапами вигнання: в Римі, в Англії і, нарешті, в Каніно під Вітербо.

У 1840 році овдовіла, уряд французької монархії в липні дозволило їй оселитися в Парижі. Там вона підтримувала зв'язки з Віктором Гюго, Альфонсом де Ламартіном та іншими письменниками, виступала у пресі.

Близько 1849 року покинула Францію і оселилася в Сінігаллії (нині Сенігаллія) на березі Адріатичного моря. Після указу Наполеона III в червні 1853 року, який дав її дітям та їхнім нащадкам титул князів Імперії — без будь-яких прав на престол, вона написала йому лист, повного обурення, назвавши його «благодать» новою образою та виявом жорстокості.

Померла два роки по тому в Італії.

Родина

[ред. | ред. код]

У шлюбі Александріни де Блеш та Люсьєна Бонапарта народилося десятеро дітей:

  1. Шарль Люсьєн (1803–1857), князь Каніно, видатний зоолог; у 1822 році одружився з Зенаїдою, донькою Жозефа Бонапарта
  2. Летиція (1804–1871); чоловік (з 1821 року) — сер Томас Вайз
  3. Жозеф (1806–1807)
  4. Жанна (1807–1829); чоловік (з 1825 року) — Онорато, маркіз Онорати
  5. Поль Бонапарт (1808–1827)
  6. Луї Люсьєн (1813–1891), лінгвіст, фахівець з баскської мови; дружини: (в 1832-50 роках) Марія-Анна Чеккі та (з 1891 року) Клеменс Річард
  7. П'єр Наполеон (1815–1881); дружина — дочка робітника Юстін Елеонор Рюффьє.
  8. Антуан (1816–1877); дружина (з 1839 року) — Кароліна Марія Анна Кардіналі
  9. Марія Александріна (1818–1874); чоловік (з 1836 року) — Вінченцо, граф Валентини ді Лавіа
  10. Констанція (1823–1876), настоятелька монастиря Святого Серця в Римі.

Доньку Александріни від першого шлюбу Анну Люсьєн Бонапарт удочерив.

Генеалогія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г д е ж Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б в Kindred Britain
  5. ↑ Бонапарт, Люсьен. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 3 вересня 2019.

Література

[ред. | ред. код]
  • Hans Naef, 'Who's Who in Ingres's Portrait of the Family of Lucien Bonaparte ?' , The Burlington Magazine, Vol. 114, No. 836 (Nov., 1972), pp. 787—791 (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Александріна_де_Блешам&oldid=43213771