Алексіс Парніс
| Алексіс Парніс | |
|---|---|
| Αλέξης Πάρνης | |
| Ім'я при народженні | Сотіріос Леонідакіс |
| Народився | 24 травня 1924[2][3] Пірей, Греція |
| Помер | 10 березня 2023[1] (98 років) |
| Громадянство |  Греція |
| Місце проживання | Афіни |
| Діяльність | письменник |
| Знання мов | грецька і новогрецька |
| Членство | Народно-визвольна армія Греції |
| Нагороди | Праведник народів світу |
| IMDb | ID 1031882 |
| Сайт | alexisparnis.com |
Алексіс Парніс (грец. Αλέξης Πάρνης, 24 травня 1924, Пірей — 10 березня 2023 )[4] — новогрецький поет, прозаїк і драматург.
Алексіс Парніс — псевдонім письменника, його справжнє ім'я Сотіріос Леонідакіс (грец. Σωτήριος Λεωνιδάκης). Народився в Піреї 1924 року. Брав участь у грецькому Русі Опору, від вересня 1944 року брав участь у бойових діях у складі ЕЛАС, у грудні отримав серйозне поранення[5].
Через зв'язок із Нікосом Захаріадісом вимушений 1950 року приїхати в СРСР, один рік прожив в Ташкенті, 1951 року поступив у Літературний інститут імені А. М. Горького. Під час навчання познайомився з Борисом Пастернаком, Назимом Хікметом, Костянтином Федіним, Борисом Полевим та іншими видатними письменниками СРСР. 1955 року був учасником V Всесвітній фестиваль молоді і студентів Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Варшаві[6].
1960 року письменник Борис Полевой сприяв постановці п'єси «Остання ніч Афін» Парніса в радянських театрах. Спочатку сам Парніс запропонував цю п'єсу в декілька театрів, але скрізь отримав відмову. Імовірно, причиною відмови було виключення Паріса з лав Комуністичної партії Греції. Тоді Полевой послав п'єсу зі своїм супровідним листом Софії Гіацинтовій, що була членом художньої ради драматичного театру імені Станіславського.
Однак Софія Володимирівна захворіла, і це завадило їй винести п'єсу на худраду в театрі. Проте вона звела Парніса і режисера Віктора Коміссаржевського, той якраз шукав п'єсу, в якій могла б грати видатна актриса Малого театру Віра Пашенна. Віктор Григорович дав прочитати п'єсу Пашенній, і та вирішила що роль літньої грецької матері саме для неї. Будучи обізнаною із причинами відмови в постановці п'єси в інших театрах, вирішила зателефонувати Микиті Сергійовичу Хрущову, з родиною якого товаришувала. Оскільки питання було вирішене на найвищому рівні, Віктор Комиссаржевський приступив до постановки. У вересні 1960 року п'єсу опублікували в журналі «Новий Світ». У першому півріччі 1961 п'єсу грали вже в 171 театрі по всьому Радянському Союзу, а в кінці року — в театрі 181 [6].
У грудні 1962 року Парніс повернувся в Грецію[7]. Пізніше його п'єси ставилися в грецьких театрах, зокрема у Національному театрі Північної Греції.
1992 року Алексіс Парніс удостоєний ізраїльською організацією «Яд Вашем» почесного звання Праведника світу[5] за те, що в роки Другої світової війни в його родині переховувалась єврейська сім'я.
Нині Алексіс Парніс мешкає в Афінах.
Авторству Алексіса Парніса належить переклад «Заповіта» Тараса Шевченка грецькою мовою[8].
Серед творів Алексіса Парніса перекладені російською мовою[9]:
- п'єси
- «Остання ніч Афін»
- «Сухий острів»
- «Плацдарм»
- збірки віршів
- «До радянської землі»
- «Серце Греції»
- романи
- «Коректор»
- «Бульвар Пастернака»
- «У кожного своя Прага»
- інше
- поема «Про Белоянніса»
- оповідання «Кремлівський могильник»
- ↑ а б https://www.athensvoice.gr/politismos/vivlio/792851/pethane-se-ilikia-99-eton-o-suggrafeas-alexis-parnis/
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124428282 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ Έφυγε από τη ζωή ο συγγραφέας Αλέξης Πάρνης. AthensVoice (гр.). Процитовано 10 березня 2023.
- ↑ а б Биография Алексиса Парниса [Архівовано 30 листопада 2014 у Wayback Machine.] (гр.)
- ↑ а б Гомеровское родство поэтов. Часть 1-я. Архів оригіналу за 8 січня 2010. Процитовано 15 лютого 2011.
- ↑ Гомеровское родство поэтов. Часть 2-я. Архів оригіналу за 3 січня 2011. Процитовано 15 лютого 2011.
- ↑ Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989
- ↑ Русский грек Алексис Парнис. Архів оригіналу за 4 січня 2011. Процитовано 15 лютого 2011.
- Офіційна сторінка поета(гр.)
- Алексіс Парніс, Національний книжковий центр [Архівовано 7 січня 2012 у Wayback Machine.](гр.)