Перейти до вмісту

Ален Безансон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ален Безансон
фр. Alain Besançon
Ім'я при народженніфр. Alain Jules Daniel Justin Besançon[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився25 квітня 1932(1932-04-25)[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
VI округ Парижа, Париж[2][1]
Помер8 липня 2023(2023-07-08)[3][2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих (91 рік)
VII округ Парижа, Париж[1]
Похованняцвинтар Монпарнас[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаФранція Франція
Національністьфранцуз
Діяльністьісторик, політолог, directeur d'études
Alma materІнститут політичних досліджень
Галузьісторія
ЗакладІнституті соціальної історії
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор[d][5] Редагувати інформацію у Вікіданих (1977) і доктор[d][6] Редагувати інформацію у Вікіданих (1967)
Науковий керівникRoger Portald Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиФрансуаза Том[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Gilles Dorronsorod[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magda Cârnecid[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Агурський Михайло Самуїлович[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Virginie Coulloudond[11] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоАкадемія моральних і політичних наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяФранцузька комуністична партія (1956) Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоLouis Justin-Besançond Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиMadeleine Delagranged Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриFrançois Besançond[12] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Ален Безансон (фр. Alain Besançon; 25 квітня 1932, Париж — 8 липня 2023) — французький історик, професор Вищої школи соціальних наук, дослідник в Інституті соціальної історії, учасник Нової атлантичної ініціативи.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ален Безансон народився у Парижі, в сім'ї професора Луї-Жустена Безансона і Мадлен Делаґранж, дочки засновника фармацевтичної компанії «Delagrange». За життя Сталіна був прибічником комунізму, 19-річним вступив до Французької компартії, однак за п'ять років вийшов з її лав[13]. Згодом став критично аналізувати як комунізм, так і тоталітаризм взагалі.

Безансон є автором понад двох десятків книжок (включно з першим романом «Еміль і брехуни», 2008 р.) та багатьох статей і передмов на теми історії Росії, СРСР та України, тоталітаризму, історії християнства. Його дослідження надруковано у французьких, американських, англійських, італійських, польських, українських та інших журналах.

Праці

[ред. | ред. код]
  • Le Tsarévitch immolé, 1967.
    • Убиенный царевич. — М.: вид.-во: МИК, 1999. ISBN 5879020142 (рос. переклад)
  • Histoire et expérience du moi, 1971.
  • Entretiens sur le Grand Siècle russe et ses prolongements (en collaboration), 1971.
  • Éducation et société en Russie, 1974.
  • L'Histoire psychanalytique, une anthologie, 1974.
  • Être russe au XIXe siècle, 1974.
  • Court traité de soviétologie à l'usage des autorités civiles, militaires et religieuses, 1976 (préface de Raymond Aron).
  • Les Origines intellectuelles du léninisme, 1977.
    • Интеллектуальные истоки ленинизма. — М.: вид. МИК, 1998. — 304 с. ISBN 5879020290
  • La Confusion des langues, 1978.
  • Présent soviétique et passé russe, Livre de poche, Paris, 1980 (réédité : Hachette, Paris, 1986).
    • Советское настоящее и русское прошлое. (рос. переклад)
  • Anatomie d'un spectre: l'économie politique du socialisme réel, Calmann-Lévy, Paris, 1981.
  • Courrier Paris-Stanford (en collaboration), 1984.
  • La Falsification du bien, Soloviev et Orwell, 1985.
    • Извращение добра. Соловьев и Оруэлл. — М.: МИК, 2002. 165 с.
  • Une génération, Julliard, 1987.
  • Vendredis, 1989.
  • L'Image interdite, une histoire intellectuelle de l'iconoclasme, 1994.
  • Trois tentations dans l'Église, 1996.
  • Aux sources de l'iconoclasme moderne, 1998.
  • Le Malheur du siècle: sur le communisme, le nazisme et l'unicité de la Shoah, Fayard, 1998, 166 p.
  • Émile et les menteurs, 2008
  • Cinq Personnages en quête d'amour. Amour et religion, 2010

Публікації українською

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Fichier des personnes décédées
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France Record #11891769p // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  3. ↑ Mort de l’historien Alain Besançon, figure de l’anti-totalitarisme
  4. ↑ http://www.landrucimetieres.fr/spip/spip.php?article6595
  5. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  6. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  7. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  8. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  9. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  10. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  11. ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
  12. ↑ https://gw.geneanet.org/wikifrat?lang=fr&pz=honore+gabriel&nz=de+riqueti+de+mirabeau&p=francois&n=besancon
  13. ↑ Ален Безансон: людина, яка не захотіла бути частиною імперії брехні. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 18 листопада 2013.
  14. ↑ Ален Безансон про політику пам’яті та руйнування націй. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ален_Безансон&oldid=39949988