Ален Поер

Ален Поер
Народився	17 квітня 1909(1909-04-17)[…] Аблон-сюр-Сен
Помер	9 грудня 1996(1996-12-09)[…] (87 років) Париж, Франція
Країна	Франція
Діяльність	політик, учасник французького Руху Опору, державний діяч
Галузь	політика, законодавчий орган і Верхня палата
Alma mater	Гірнича школа Парижа, ліцей Людовика Великого, Ліцей Сент-Луї і Інститут політичних досліджень
Знання мов	французька
Учасник	Друга світова війна
Посада	голова Європейського парламенту, Senator of the French Fifth Republicd, Депутат Європейського парламенту, President of the Senate of Franced, президент Франції, Senator of the French Fourth Republicd, президент Франції, French co-prince of Andorrad і French co-prince of Andorrad
Партія	Democratic Centred (1976), Народно-республіканський рухd (1966), Centre of Social Democratsd (1995) і Союз за французьку демократію (1996)
Конфесія	католицька церква
Діти	Marie-Agnès Poherd і Marie-Thérèse Poherd
Нагороди	медаль Ернста Рейтера (1988) медаль Робера Шуманаd (1986)
Медіафайли у Вікісховищі

Ален Поер (фр. Alain Poher; 17 квітня 1909(19090417), Аблон-сюр-Сен, департамент Валь-де-Марн — 9 грудня 1996, Париж) — французький державний діяч, багаторічний (24 роки без двох днів) голова Сенату Франції, єдиний в історії П'ятої республіки тимчасовий виконувач обов'язків президента республіки (фр. le président de la République par intérim), причому виконував ці обов'язки двічі: в 1969 і 1974. У 1966—1969 голова Європейського парламенту.

Початок біографії. Воєнні та повоєнні роки

Народився в Аблон-сюр-Сен, департамент Валь-де-Марн. Закінчив Ліцей Людовика Великого і Вищу політичну школу (Sciences-Po), прослужив в Міністерстві фінансів усю війну і окупацію, при цьому співпрацюючи з Опором. Після війни був секретарем кабінету Робера Шумана, займався соціальною політикою і питаннями окупованих Німеччини та Австрії (генеральний секретар у справах окупаційних зон в 1948–1952 і голова союзних органів управління в Рурі).

Півстоліття в Сенаті

Провів майже півстоліття в Раді Республіки/Сенаті Франції (з 1946 по 1995, постійно переобирався, крім перерви на «німецьку» діяльність в 1948–1952). Представляв там Народно-республіканський рух (MRP, центристи). Двічі входив до недовготривалого уряду Четвертої республіки (1948 — секретар по бюджету, 1957–1958 — з морських справ).

Підтримав Шарля де Голля в процесі ліквідації Четвертої республіки та конституційної реформи. Прихильник європейської інтеграції, з 1966 року Поер був головою Європейського парламенту. 3 жовтня 1968 обраний головою Сенату, продовжуючи за сумісництвом очолювати Європарламент.

Перше тимчасове президентство і вибори-1969

27 квітня 1969 року був проведений запропонований президентом Шарлем де Голлем референдум, за яким Сенат повинен був бути перетворений у консультативно-економічний орган. Поер активно протистояв цій ініціативі і намагався переконати де Голля скасувати референдум. Пропозиція не була прийнята населенням. Після цього Шарль де Голль, який вважав голосування своєрідним вотумом довіри собі, оголосив про відставку, припинивши о 12 годині дня 28 квітня 1969 виконання обов'язків голови держави. Згідно з Конституцією П'ятої республіки (1958), Конституційна рада Франції угледіла, що настали умови для тимчасового виконання головою Сенату обов'язків президента республіки, і призначила дострокові вибори президента на 1 червня 1969 року.

У цих виборах брав участь і сам Поер, маючи намір стати президентом вже на постійній основі (відразу ж після відставки де Голля він оселився в Єлисейському палаці і став проводити прийоми і консультації за щільним графіком). У другий тур виборів (15 червня 1969 року) Поер вийшов разом з екс-прем'єром, близьким сподвижником де Голля Жоржем Помпіду, зумівши обійти комуніста Жака Дюкло і соціаліста Мішеля Рокара. Це був єдиний випадок до виборів 2002 (Ширак — Ле Пен), коли до другого туру всенародних виборів не вийшли представники лівих партій. Однак Поер програв Помпіду в другому турі й 20 червня 1969 припинив тимчасове виконання президентських обов'язків, після того, як Помпіду вступив на посаду. У першому турі Поер набрав 5 268 613 голосів (23,3 %) і 7 943 118 у другому (41,8 %). За нього голосували праві неоголлісти, а в другому турі — ще й соціалісти. Комуністи на чолі з Жаком Дюкло бойкотували другий тур. У тому ж році Поер залишив посаду голови Європарламенту, залишившись на чолі Сенату.

Друге тимчасове президентство

2 квітня 1974 року Жорж Помпіду помер від лейкемії о 21 годині вечора. Зібрався на інший день Конституційна рада Франції знову затвердив Поера тимчасовий виконувачем обов'язків президента республіки. Цього разу він не брав участі у дострокових виборах 5 — 19 травня 1974 року, які виграв Валері Жискар д'Естен (причому у другому турі Поер суворо стежив за голосуванням у заморських департаментах, від результату якого залежала перемога Жискара або перемігшого перший тур Франсуа Міттерана). 27 травня 1974 року новообраний президент вступив на посаду, і цим припинився другий тимчасовий термін повноважень Поера.

Після цього Поер займав крісло глави Сенату ще 18 років і пішов у відставку в 83-річному віці 1 жовтня 1992 року.

Політичні погляди

Поер був твердим прихильником інтеграції в ЄЕС. Під час другого часового терміну Поер ратифікував Європейську конвенцію з прав людини, яка не була ратифікована при голлістах; це він зробив в пам'ять про свого вчителя Робері Шуманн, одному з батьків-засновників єдиної Європи. Коли до влади прийшов Міттеран в 1981 році, то Поер співпрацював з соціалістами, але відкинув поправки до конституції, запропоновані Лораном Фабіусом в 1984.

Посилання

• Біографія на сайті Єлисейського палацу [Архівовано 29 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (фр.)