Альберто Кавальканті
| Альберто Кавальканті | |
|---|---|
| Alberto Cavalcanti | |
 | |
| Ім'я при народженні | Альберто де Алмейда Кавальканті |
| Дата народження | 6 лютого 1897 |
| Місце народження | Ріо-де-Жанейро, Бразилія |
| Дата смерті | 23 серпня 1982 (85 років) |
| Місце смерті | Париж, Франція |
| Національність | італієць |
| Громадянство | .svg){kind=small} Бразилія Франція[1][2] |
| Професія | кінорежисер, сценарист, продюсер |
| Роки активності | 1922 — 1976 |
| IMDb | ID 0146709 |
 Альберто Кавальканті у Вікісховищі | |
Альбе́рто де Алме́йда Кавалька́нті (італ. Alberto Cavalcanti, 6 лютого 1897, Ріо-де-Жанейро, Бразилія — 23 серпня 1982, Париж, Франція) — кінорежисер, сценарист, продюсер та художник.
Альберто Кавальканті народився в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у сім'ї відомого математика італійського походження. У 1917-му у 18-річному віці закінчив Женевський університет, де вивчав архітектуру та юриспруденцію. Приїхавши цього ж року до Парижа, залучився до діячів «Авангарду».
У 1922 році почав працювати в кіно як художник-декоратор у фільмах режисера Марселя Л'Ерб'є «Нелюдяна» і «Покійний Маттіас Паскаль». У 1926 році дебютував як режисер, поставивши фільм «Тільки час», що мав принципове значення для кіноавангардистів, і став свого роду маніфестом документалізму в авангардному кіно. У першому ж своєму фільмі Кавальканті на противагу усім іншим доводив, що і документальна картина довколишнього світу також може слугувати матеріалом для експериментів з часом і простором, давши поштовх особливому різновиду документального кіно — поетичному документальному фільму.[3].
У 1934 році на запрошення англійського режисера-документаліста Джона Грірсона Кавальканті переїхав до Лондона, де працював продюсером та керівником виробництва в очолюваному Грірсоном кінооб'єднанні GPO Film Unit[en]. У 1945 році спільно з Б. Дірденом, Ч. Крайтоном и Р. Геймером поставив ігровий фільм «Пізно вночі», який у 1946 році отримав приз Кінофестивалю в Локарно за найкращий сценарій.
Повернувшись у 1950 році до Бразилії, Кавальканті працював там продюсером на кіностудії в Сан-Паулу, яку і очолював, а у 1952 році заснував кіностудію «Кінофільмес» (Kino Filmes), де поставив свій найкращий фільм «Пісня моря» (1952).
У 1954 році після внесення його до «чорного списку» за комуністичні погляди, Альберто Кавальканті повернувся до Європи. Протягом 1960–1970 років працював в Австрії, Англії, Франції.
Син Альберто Кавальканті — бразильський кінорежисер Івері Кавальканті[4].
У 1953 році в Бразилії вийшла автобіографічна книга Альберто Кавальканті «Filme e Realidade» (Кіно і реальність).
Помер Кавальканті в Парижі у 85-річному віці.
| Рік | Назва | Оригінал | Країна/Опис |
|---|---|---|---|
| 1927 | На рейді | En rade |
|
| 1928 | Капітан Фракасс | Captain Fracasse |
|
| 1929 | Червона шапочка | Le petit chaperon rouge |
|
| 1930 | Канікули диявола | Les vacances du diable |  ,
|
| 1931 | На загубленому острові | Dans une île perdue |
|
| 1942 | Як пройшов день? | Went the Day Well? | 
|
| 1944 | Любитель шампанського | Champagne Charlie |
|
| 1945 | Пізно вночі | Dead of Night |
|
| 1947 | Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі | The Life and Adventures of Nicholas Nickleby |
|
| 1947 | Перший джентельмен | The First Gentleman |
|
| 1947 | Вони зробили мене втікачем | They Made Me a Fugitive |
|
| 1952 | Пісня моря | O Canto do Mar | 
|
| 1959 | Перша ніч | La prima notte | , 
|
| 1959 | Пан Пунтіла і його слуга Матті | Herr Puntila und sein Knecht Matti |  , 
|
| Рік | Нагорода | Категорія | Номінант | Результат |
|---|---|---|---|---|
| 1946 | Кінофестиваль в Локарно | При за найкращий сценарій | «Пізно вночі» | Перемога |
| 1947 | Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах | Найкращий режисер | «Пісня моря» | Перемога |
| Венеційський кінофестиваль | Міжнародний Гран-прі | «Вони зробили мене втікачем» | Номінація | |
| 1954 | Каннський кінофестиваль | Гран-прі | «Пісня моря» | Номінація |
- КАВАЛКАНТИ, Кавальканти Алберху // Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич; Редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 640 с., 96 л. ил. с.(рос.)
- ↑ https://www.premiere.fr/Star/Alberto-Cavalcanti
- ↑ французька Вікіпедія — 2001.
- ↑ Беленький И. Французкое кино 20-х годов // Лекции по всеобщей истории кино: Годы беззвучия: Кн. 1, Кн.2: Учебное пособие / Отв. редактор В. А. Луков. — М. : Гуманитарный институт телевидения и радиовещания им. М. А. Литовчина (ГИТР), 2008. — 416 с. — 2000 прим. — ISBN 978-5-94237-032-9.(рос.)
- ↑ У карты киномира. Бразилия // Советский экран. — М. : «Правда», 1982. — Вип. 4 (лютий). — С. 17. (рос.)
- Альберто Кавальканті на сайті IMDb (англ.)
- Alberto Cavalcanti [Архівовано 27 листопада 2015 у Wayback Machine.] beim British Film Institute
- Our debt to Alberto Cavalcanti [Архівовано 30 вересня 2012 у Wayback Machine.]
