Альбер Доза
Альбер Доза | |
---|---|
фр. Albert Dauzat | |
Псевдоніми | Olympio[1][2] |
Народився | 4 липня 1877[3][4][…] Гере, Крез, Франція[2] |
Помер | 31 жовтня 1955[6][3][…] (78 років) XV округ Парижа, Іль-де-Франс, Франція[7] |
Країна | Франція[8] |
Діяльність | мовознавець, романіст, адвокат, викладач університету |
Alma mater | Паризький університет[9] Практична школа вищих досліджень Lycée Marceau de Chartresd |
Заклад | Практична школа вищих досліджень[2] |
Родичі | Pierre-Emmanuel Dauzatd |
Нагороди | |
Альбер Доза у Вікісховищі |
Альбер Доза (фр. Albert Dauzat; 4 липня 1877, Гере, Крез, Франція — 31 жовтня 1955, Париж, Франція) — французький мовознавець.
Здобув середню освіту в Осері та Шартрі, після чого вивчав право та витончені мистецтва в Сорбонні, де 1906 року захистив дисертацію «Есе про лінгвістичну методологію в галузі романських мов та діалектів» (фр. Essai de méthodologie linguistique dans le domaine des langues et des patois romans). Після цього продовжив дослідження в Практичній школі вищих досліджень, був учнем знаменитого лінгвіста Ж. Жільєрона. 1913 року став ад'юнкт-професором Практичної школи, потім, 1921 року — директором із досліджень. Його роботи того періоду зберігають своє значення досі, що відзначав, зокрема, історик Люсьєн Февр[10]. Праці Доза вважаються піонерними роботами в галузі антропоніміки та наукової топоніміки у Франції.
Французьке товариство ономастики від 1956 року раз на два роки присуджує вченим франкомовних країн премію Альбера Доза[fr] за видатні роботи з топоніміки та антропоніміки.
Засновник та директор найбільшого французького лінгвістичного журналу Le Français moderne[fr] (видається з 1933 року) та журналу Revue internationale d'onomastique, що виходив у Парижі від 1949 до 1973 року[11].
Помер 1955 року у своєму будинку на вулиці Франсуа-Коппе[fr], 2 в XV окрузі Парижа[12]. Похований разом зі своєю дружиною та батьком на 12-й ділянці муніципального кладовища Габріеля Пері[fr] в Коломбі (О-де-Сен).
Доводиться двоюрідним дідом перекладачеві та есеїсту П'єру-Еммануелю Доза[fr] (нар. 1958).
- L'argot des poilus; dictionnaire humoristique et philologique du langage des soldats de la grande guerre de 1914, 1918
- La géographie linguistique, 1922
- Les noms de lieux, origine et évolution; villes et villages--pays--cours d'eau--montagnes--lieux-dits, 1926
- Les argots: caractères, évolution, influence, 1928
- Le génie de la langue française, 1942
- Grammaire raisonnée de la langue française, 1947
- Dictionnaire étymologique des noms de famille et prénoms de France, 1951
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France Record #118987681 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118671081 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #118987681 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ https://francearchives.fr/fr/pages_histoire/292072474
- ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2018.
- ↑ http://rhe.ish-lyon.cnrs.fr/?q=theses-record/653
- ↑ Un toponymiste serviteur de l'histoire // Annales. Économies, Sociétés, Civilisations : журнал. — 1956. — Vol. 11, no 1. — P. 118. Процитовано 1er janvier 2014.
- ↑ Nouvelle Revue d’onomastique. Société française d'onomastique (фр.). Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 10 июня 2013. [Архівовано 2013-05-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Comme indiqué sur la plaque à cette adresse, sur son acte de naissance (AD23 4E 116/38 page 127) et dans le registre d'inhumation de Colombes (92)
- Colloque Albert Dauzat et le patrimoine linguistique auvergnat, Thiers, 5-6-7 novembre 1998 : actes (colloque organisé par le parc naturel régional Livradois-Forez), coédition Parc naturel régional Livradois-Forez (Saint-Gervais-sous-Meymont), Centre national de la recherche scientifique (Montpellier) et Centre national de documentation pédagogique (Clermont-Ferrand), 2000, 255, ISBN 2-86619-226-5, — Inclut une correspondance inédite d'Albert Dauzat à Henri Pourrat et à Karl Jaberg.
- Anne-Marguerite Fryba-Reber, Dauzat et Jaberg: deux héritiers de Jules Gilliéron, in Actes du Colloque Dauzat et le patrimoine linguistique auvergnat, Montpellier, 2000, 211—230
- Joan Pèire Chambon, Albert Dauzat, H. Stammerjohann (1996) Lexicon grammaticorum. Who's Who in the History of World Linguistics, Tübingen, p. 226(англ.)