Альоховщина
|
Альоховщина
Координати 60°24′11″ пн. ш. 33°51′10″ сх. д. / 60.40305555558332884° пн. ш. 33.85277777780554942° сх. д.Координати: 60°24′11″ пн. ш. 33°51′10″ сх. д. / 60.40305555558332884° пн. ш. 33.85277777780554942° сх. д.
|
Альоховщина — найбільше село Лодєйнопольського району Ленінградської області. Адміністративний центр Альоховщинського сільського поселення.
Село розташовано у центральній частині Лодєйнопольського району на берегах річки Оять серед соснових лісів та кришталевих озер. Координати: 60°24′15″ пн. ш. 33°51′20″ сх. д.
Село перетинають автошляхи Р36 (Лодєйне Поле — Тихвін — Будогощ) і Н147 (Доможирово — Гоморовичі).
Відстань від районного центру — 47 км.
Відстань до найближчої залізничної станції Лодєйне Поле — 45 км.
Колись ці землі заселяли фіно-угорські племена вепсів. Потім територію почали заселяти переселенці-слов'яни, які асимілювали місцеве населення.
У Середні віки територія сучасної Альоховщини входила до складу Новгорода, пізніше Швеції, а потім Росії.
Перша писемна згадка зустрічається на карті Санкт-Петербурзької губернії Ф. Ф. Шуберта у 1834 року, як село Олеховшина[10].
Алеховщина — село належить Урядовому відомству, кількість мешканців за переписом: 18 чол., 25 жін. (1838 рік)[11]
Алеховщина — село Відомства державного майна, число дворів — 9, число душ — 25 осіб (1856 рік)[12]
Алеховщина — село урядове при річці Оять, число дворів — 9, число мешканців: 32 чол., 29 жін.; Церква православна (1862 рік)[13]
Збірник Центрального статистичного комітету описує село так:
Алеховщина — колишнє державне село на річці Ояті, дворів — 14, мешканців — 46; Волосне управління (до повітового міста 112 верст), 2 лавки, заїзний двір. Через 1 милю — церква православна. У 5 верстах — Введенський Островський монастир. (1885 рік)[14].
Згідно статистичних матеріалів народного господарства Новоладожського повіту за 1891 рік пустир при селищі Альоховщина площею 198 десятин належав місцевому селянину С. М. Хвольковскому, який його придбав у 1879 році за 2000 рублів.[15].
У кінці XIX — початку XX століття, село адміністративно належало до Субочинської волості 3-го стану Новоладожського повіту Санкт-Петербурзької губернії.
1917–1922 рр. село у складі Альоховщинської сільради Субочинської волості Новоладожського повіту.
1922 року — у складі Лодєйнопольського повіту.
1926 року населення села становило 219 осіб.
До лютого 1927 року село було адміністративним центром Субочинської волості. З лютого 1927 року перебувало у складі Шапшинської волості, з листопада 1927 року — районний центр Оятського району.
За даними 1933 року село Альоховщина було адміністративним центром Альоховщинської сільради Оятського району, до якого входили 15 населених пунктів: села Альоховщина, Афоніно, Власовщина, Вязікіничі, Гайгово, Гедевечі, Гонгіничі, Зуєво, Ігокіничі, Ляжозеро, Новосьолок, Попкіно, Стогови, Сторожево, Яківково. Загальна чисельність населення становила 1627 осіб.[16].
За даними 1936 року до складу Альоховщинської сільради входило 13 населених пунктів, 469 господарств і 10 колгоспів.[17].
У роки Німецько-радянської війни Альоховщина перебувала в прифронтовому районі, про що нагадує обеліск на братській могилі.
1955 рік — у складі Лодєйнопольського району[18].
За даними 1966 і 1973 років село Альоховщина також було адміністративним центром Альоховщинської сільради, у селі розташовувались центральні садиби радгоспів «Альоховщина» і «Оятський» [19].
За даними 1990 року в селі Альоховщина мешкало 1862 осіб. Село було адміністративним центром Альоховщинської сільради до якої належали 16 населених пунктів: села Валданиці, Вязиковичі, Гайгово, Гонгіничі, Заозер'є, Ігокіничі, Кідебра, Кяргіно, Мустіничі, Новинка, Пойкімо, Субочениці, Чагониці, Шахтіниці; село Альоховщина; селище Шархіничі. Загальна чисельність — 2799 осіб[20].
В 1997 році в селі Альовщина Альоховщинської волості мешкало 1835 осіб, в 2002 році — 1882 осіб (росіян — 85 %)[21][22].
В 2006 році село Альоховщина приєдналось до складу Альоховщинського сільського поселення. У 2007 році в селі Альоховщина мешкало — 1668 осіб, у 2010 році — 1599 осіб, у 2014 році — 1 591 осіб[23][24].
| Чисельність населення | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1838 | 1862 | 1885 | 1926 | 1990 | 1997 | 2007 |
| 43 | ↗61 | ↘46 | ↗219 | ↗1862 | ↘1835 | ↘1668 |
| 2010 | 2014 | 2015 | 2016 | |||
| ↘1599 | ↘1591 | ↘1584 | ↗1602 | |||
З давніх часів відомо, що місцеве населення займалося гончарним мистецтвом, так як околиці Альоховщини багаті покладами унікальної червоної глини. З неї племена вепсів ліпили різноманітні вироби (горщики, миски, дитячі іграшки та ін.). У XVIII столітті гончарне виробництво набуло широкого розмаху. Пізніше місцеві майстри виготовляли з глини на замовлення деякі елементи інтер'єру Ермітажу, який у ті часи пережив сильну пожежу.
Найбільш відомі вироби — Оятські іграшки. Переважно виготовляли сюркалки у вигляді тварин та птахів.
1969 року село Альоховщина стало гончарним центром Ленінградській області, де працювали майстри з червоною глиною використовуючи елементи традиційних розписів і форм даної місцевості. Приблизно у той же час, було створено Альоховщинський цех керамічних виробів у складі Ленінградського обласного об'єднання народних промислів. На базі цього підприємства у 1991 році створили МГП «Оятська кераміка», 1992 року — ТОО, а 1999 року — ООО «Оятська кераміка».
Після пожежі у 2004 році було створено Центр відродження ремесел в селі Альоховщина.
На січень 2014 року було зареєстровано: господарств — 684, приватних будинків — 359[25]
На січень 2015 року зареєстровано: господарств — 662, мешканців — 1584[26].
У селі розташовані: школа, Будинок культури, майстерня гончарних виробів. Відкрито музей, у якому представлені вироби місцевого гончарного промислу[27].
- Дерев'яна церква Архістратига Михайла побудована у 1730 році. Перед Другою світовою війною, 1939 року, церкву зачинили, а під час війни там діяв шпиталь. Пізніше церкву використовували як сховище для зберігання картоплі. 1989 року церква знов стала діючою, у ній були проведені реставраційні роботи і на даний час регулярно проводяться відправи.
- ↑ а б в ЗКТМУ. 185/2016. Північно-Західний ФО
- ↑ {{{Заголовок}}}.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Численность сельского населения СССР по районам, крупным селам и сельским населённым пунктам - районным центрам (рос.). Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 2 січня 2014.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области: [справ.] / под общ. ред. В. А. Скоробогатова, В. В. Павлова; сост. В. Г. Кожевников. - СПб., 2007. - 281 с. (PDF) (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2013. Процитовано 26 квітня 2015.
- ↑ Всероссийская перепись населения 2010 года. Ленинградская область (рос.). Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 10 серпня 2014.
- ↑ Численность населения на территории Алеховщинского сельского поселения по состоянию на 1 января 2014 года
- ↑ Список наличных хозяйств и населения по возрастам Алёховщинского сельского поселения по состоянию на 1 января 2015 года (рос.). Архів оригіналу за 27 лютого 2015. Процитовано 7 березня 2015.
- ↑ Список наличных хозяйств и населения по возрастам Алёховщинского сельского поселения по состоянию на 1 января 2016 года (рос.). Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 17 червня 2016.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области 2017 г. (PDF) (рос.). Процитовано 29 квітня 2019.
- ↑ Топографическая карта Санкт-Петербургской губернии. 5-и верстка. Шуберт. 1834 г.
- ↑ СПб.: Губернская Типография, 1838. — С. 98. — 144 с. Описание Санкт-Петербургской губернии по уездам и станам. Архів оригіналу за 20 липня 2017.
- ↑ Новоладожский уезд // Алфавитный список селений по уездам и станам С.-Петербургской губернии / Н. Елагин. — СПб.: Типография Губернского Правления, 1856. — С. 114. — 152 с. Архів оригіналу за 3 серпня 2017.
- ↑ «Списки населённых мест Российской Империи, составленные и издаваемые центральным статистическим комитетом министерства внутренних дел» XXXVII Санкт-Петербургская губерния. По состоянию на 1862 год. СПб. изд. 1864 г. стр. 129.
- ↑ «Волости и важнейшие селения европейской России. Выпуск VII. Губернии приозерной группы», СПб. 1885, стр. 87.
- ↑ Материалы по статистике народного хозяйства в С. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 26 липня 2017.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области. — Л., 1933, стр. 64, 340
- ↑ Административно-экономический справочник по Ленинградской области. — Л., 1936, с. 179
- ↑ Справочник истории административно-территориального деления Ленинградской области. Архів оригіналу за 27 лютого 2015. Процитовано 26 липня 2017.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области. — Лениздат, 1973, стр. 233, 296 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 березня 2016. Процитовано 26 липня 2017.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области. — Лениздат, 1990, ISBN 5-289-00612-5, стр. 81.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области. — СПб, 1997, ISBN 5-86153-055-6, стр. 80 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2013. Процитовано 26 липня 2017.
- ↑ Коряков Ю. Б. База данных «Этно-языковой состав населённых пунктов России». Ленинградская область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 липня 2017.
- ↑ Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 10 жовтня 2019.
- ↑ Административно-территориальное деление Ленинградской области. — СПб., 2007, с. 104 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2013. Процитовано 26 липня 2017.
- ↑ Официальный сайт Алеховщинского сельского поселения. Количество населённых пунктов, хозяйств, частных жилых домов и населения по состоянию на 01.01.2014. Архів оригіналу за 02.03.2015. Процитовано 02.03.2015.
- ↑ Официальный сайт Алеховщинского сельского поселения. Количество населённых пунктов, хозяйств, частных жилых домов и населения по состоянию на 01.01.2015. Архів оригіналу за 2 березня 2015. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ http://xn----7sbabalklxabe0bhqjo3asu4eq1f2g.xn--p1ai/Alexovshinskoe_s_p/dostoprimechatelnosti/. xn----7sbabalklxabe0bhqjo3asu4eq1f2g.xn--p1ai. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 27 липня 2017.