Амітіс Вавилонська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амітіс Вавилонська
Народилася630 до н. е.
Мідія
Померланевідомо
КраїнаМідія
Титулкоролева-консорт
БатькоУвахшатра
Брати, сестриІштувегу
У шлюбі зНавуходоносор II
ДітиАмель-Мардук

Амітіс Вавилонська (бл. 630—565 до н. е.; мідійською: *ᴴumati; старогрец.: дав.-гр. Αμυτις, трансліт. Амітіс; лат. Amytis)[1][2] — цариця Вавилону, дружина Навуходоносора II та дочка мідійського царя Кіаксара. Її шлюб з Навуходоносором був частиною політичного союзу, який об'єднав дві великі держави — Вавилонське царство і Мідію, зміцнюючи їхні позиції у регіоні.

Жіноче ім'я Amytis є латинізованою формою грецького імені Amutis (Αμυτις), яке, ймовірно, може відображати (зі зміною місць голосних) оригінальне мідійське ім'я *ᴴumati, що означає «той, що має добру думку». Це ім'я є еквівалентом авестійського терміна humaⁱti, який також містить поняття мудрості та позитивного мислення.[1][2]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Амітіс Вавилонська народилася в Екбатані, столиці Мідії, у родині царя Кіаксара. Вона була сестрою мідійського царя Астіага, а також тіткою своєї племінниці Амітіс, яка була названа на її честь.[3] Шлюб Амітіс з Навуходоносором II був частиною дипломатичного плану, який мав зміцнити зв'язки між вавилонською та мідійською династіями. Це був політичний крок, що допомагав створити коаліцію проти спільних ворогів.

Згідно з традицією, туга Амітіс за рідними лісистими горами Мідії призвела до будівництва Висячих садів Вавилону — одного з семи чудес світу. Навуходоносор намагався задовольнити бажання своєї дружини, відтворивши природний ландшафт її батьківщини, висадивши різноманітні дерева і рослини, характерні для Мідії.[4] Однак сучасні історики не мають переконливих доказів існування цих садів і вважають їх можливим міфом або перебільшенням.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Schmitt, 1989.
  2. а б Schmitt, Rüdiger (2011). Іранська книга особових імен [Iranisches Personennamenbuch] (нім.). Т. 5.5a. Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. с. 73—74. ISBN 978-3-700-17142-3.
  3. Кіаксар. Livius. Процитовано 15 червня 2015.
  4. Фостер, Карен Полінгер (1998). Сади Едему: флора і фауна стародавнього Близького Сходу (PDF). Transformations of Middle Eastern Natural Environments: Legacies and Lessons. Нью-Гейвен: Єльський університет. с. 320—329. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2006. Процитовано 11 серпня 2007.

Література

[ред. | ред. код]