Перейти до вмісту

Ангерт Олександр Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ангерт Олександр Анатолійович
Народився24 грудня 1955(1955-12-24) (69 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
 Венесуела
 Ізраїль
Діяльністьграбіжник, бізнесмен

Олександр Анатолійович Ангерт (відомий на прізвисько Ангел) — бізнесмен, один з найвпливовіших кримінальних авторитетів Одеси 90-х років[1].

Біографія

[ред. | ред. код]

Олександр Ангерт народився 1955 року в Одесі. В молодості став на злочинний шлях, займався грабіжками[2], з 1990-х співпрацював із Геннадієм Трухановим та Володимиром Галантерником[3].

У 1980 році був засуджений до розстрілу за умисне вбивство, проте після апеляції вища міра була замінена на 15 років позбавлення волі. Весь термін сидіти не довелося.

У 1990 році він вийшов з в'язниці, маючи на руках довідку, що підтверджує захворювання на рак шлунка[4].

Приблизно в цей же час він приєднався до тодішнього кримінального авторитета, легендарного Віктора Павловича Кулівара, відомого на прізвисько Карабас. У Кулівара Ангерт почав займатися реалізацією економічного спрямування, яке закінчилося тим що Карабас повністю встановив контроль над нафтовим бізнесом в Одеському порту.

Використовуючи авторитет Карабаса і деяких людей з його оточення, Ангерт отримує нові можливості. З його участю і під його впливом формуються класичні злочинні угрупування в Одесі.

Після смерті Віктора Кулівара Ангерт веде активну війну за владу з іншими організованими злочинними угрупованнями, і згодом перемагає.

У боротьбі за владу Ангерт був однією з найсильніших фігур. Його угрупування перемогло одну з найчисельніших тодішніх одеських ОЗУ, що належала Георгію Стоянову (прізвисько Стоян), змусивши бігти її лідера з країни. Другою значущою фігурою, яку переміг Ангерт, був Сергій Єршов (прізвисько Кацап). Єршов після вбивства охоронця, а потім і випадки нападу, в результаті якого його дружина втратила ногу, перестав брати участь в розборках, і вийшов з гри.

У 2001 році Олександр Ангерт переселився у столицю Великої Британії — Лондон[5].

У першій половині травня 2017-го року деякі ЗМІ повідомили про смерть Олександра Ангерта, причиною якої стало онкозахворювання[6]. До цієї новини не всі ЗМІ поставилися однозначно. Деякі вважали смерть кримінального авторитета містифікацією, інші прийняли цю новину без тіні сумніву[2]. У вересні того ж року ЗМІ, опираючись на слова на той час керівника ГУНП Одеської області Дмитра Головіна, повідомили, що Ангерт живий і перебуває за кордоном[7].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Діяльність Олександра Ангерта привернула уваги ряду західних спецслужб, але не державних[4].
  • Олександру Ангерту приписують спроби впливу на вибори у місцеві органи влади Одеси. Подібні заяви зробив і Михайло Саакашвілі, який на той момент був головою в Одеській ОДА[8].
  • Олександр Ангерт на 2017 рік був громадянином двох країн: Венесуели та Ізраїлю[9].
  • Ангерту приписують дружні зв'язки та вплив на мера Одеси — Геннадія Труханова[10].
  • Неодноразово висвітлювалася версія про те, що замовником вбивства Віктора Кулівара міг бути Олександр Ангерт, який, нібито, успадкував від нього владу в місті. Однак прямих доказів цьому твердженню на сьогоднішній момент немає[11].
  • У травні 2017-го року ЗМІ повідомили про смерть Олександра Ангерта, проте у вересні того ж року, начальник поліції Одеської області повідомив про те, що Ангерт живий[12]. До цього випадку вже з'являлися повідомлення про смерть Олександра Ангерта.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Умер криминальный король Одессы Александр Ангерт по кличке Ангел. ОТКАТ (рос.). 12.05.2017. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018. [Архівовано 2018-03-13 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б Юлия Гаврильчук (15.05.2017). Смерть смотрящего Одессы. Гурвиц и Коломойский начинают войну за "Южную Пальмиру"?. ИА Антифашист (рос.). Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 13 березня 2018.
  3. ↑ Минуле дев'яностих і схеми сьогодення: хто насправді керує Одесою. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  4. ↑ а б Сергей Никонов (13.04.2017). О героях былых времен…. ОРД (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 13 березня 2018.
  5. ↑ Длань Ангела плотно накрыла Одессу. www.mzk1.ru (рос.). 17.01.2018. Архів оригіналу за 14 березня 2018. Процитовано 13 березня 2018. [Архівовано 2018-03-14 у Wayback Machine.]
  6. ↑ общество Умер одесский криминальный авторитет Саша Ангел. comments.ua (рос.). 12.05.2017. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 13 березня 2018.
  7. ↑ Одесские реалии: Ангерт жив и за границей, а Кухилава временно покинул город. rupor.od.ua. 05.09.2017. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 13 березня 2018.
  8. ↑ Один из боссов «русской мафии» прилетел в Одессу насаждать свое волеизъявление. crime-ua.com (рос.). 28.10.2015. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 13 березня 2018.
  9. ↑ Умер криминальный король Одессы. Обозреватель (рос.). 12.05.2017. Архів оригіналу за 15 вересня 2019. Процитовано 15 березня 2018.
  10. ↑ Шок: Геннадий Труханов - кандидат наук и специалист по жертвам преступлений: «Эта тема меня волнует». dumskaya.net (рос.). 22.04.2014. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 13 березня 2018.
  11. ↑ Умер влиятельный смотрящий Одессы Александр Ангерт. www.mzk1.ru (рос.). 18.05.2017. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018. [Архівовано 2018-03-16 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Александр ЛЕВИТ (20.09.2017). Одесские активисты требуют досрочных выборов мэра и депутатов горсовета. Факты (рос.). Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 15 березня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Dina Siegel. [1] — Springer Science & Business Media, 2009. — 219 с. — ISBN 9780387959603. Архівовано з джерела 16 березня 2018
  • Vserossiĭskai͡a gosudarstvennai͡a biblioteka inostrannoĭ literatury imeni M.I. Rudomino. Зарубежная периодическая печать на русском языке. — Университет штата Индиана, 2003.
  • International Consortium of Investigative Journalists, Center for Public Integrity. [2] — Public Integrity Books, 2003. — 166 с. — ISBN 9781882583157. Архівовано з джерела 16 березня 2018
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ангерт_Олександр_Анатолійович&oldid=44067869