Антарктичний бук
| Антарктичний бук | |
|---|---|
| |
| Комбона, Австралія | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Букоцвіті (Fagales) |
| Родина: | Nothofagaceae |
| Рід: | Nothofagus |
| Підрід: | Nothofagus subg. Lophozonia |
| Вид: | Антарктичний бук (N. moorei)
|
| Біноміальна назва | |
| Nothofagus moorei (F.Muell.)
| |
| Синоніми | |
|
Lophozonia moorei
| |
Антарктичний бук (Nothofagus moorei) - один з 35 видів дерев і кущів родини Нотофагових. Є реліктовою рослиною з часів існування Гондвани. Зустрічається у вологих районах на великій висоті в горах східної Австралії .[1] Група Антарктичного бука (Nothofagaceae) — вид дерев, що розповсюджено тільки в південній півкулі. Рослини Nothofagaceae зараз зустрічаються на півдні Південної Америки (Чилі, Аргентина) та Австралазії (схід і південний схід Австралії, Нова Зеландія, Нова Гвінея та Нова Каледонія).
Німецько-австралійський ботанік Фердинанд фон Мюллер описав Антарктичний бук в 1866 році. Він робив опис дерев поблизу річки Беллінджер. [2] Цей вид бука спочатку іменували «буком негроїдом», потім - Антарктичним буком (Nothofagus moorei) А у 2013 році його запропонували перейменувати у Lophozonia moorei.[3] Зміна назви з Nothofagus на Lophozonia викликає зараз суперечки.[4]
У межах роду він є частиною лінії з трьох вічнозелених видів, двома іншими є бук Сріблястий ( N. menziesii ) з Нової Зеландії та Миртовий бук ( N. cunninghamii ) з Тасманії та Вікторії. [3]
.jpg)
Ці дерева зазвичай виростають до 25 м у висоту і мають великі стовбури до 1 м в діаметрі з лускатою темно-коричневою корою. Максимальна висота близько 50 м. Листи дерева прості, цільні або зубчасті; чергуються, зростають шість сантиметрів завдовжки. [5] Листя від трикутної до довгастої форми з дрібними зубцями вздовж країв. Забарвлення листя темно-зелене, навесні молодий приріст яскраво-червоний або оранжевий. Дерево листопадне в рідному середовищі. У теплих районах арктичний бук скидає восени тільки половину листя. У рослин є окремі чоловічі та жіночі квіти, які зустрічаються на одному дереві. Квітки з'являються у дорослих дерев тільки весною і мають зеленаво-жовтий колір. Квітки невеликі і утворюють непомітні грона біля листя по усій гілці. Плоди, що формуються з грудня по лютий, складаються з чотирьох колючих стулок. Кожен плід містить три маленькі крилаті горішки.
Часто проявляються складні кореневі структури. Колись ці коріння були вкриті ґрунтом , але протягом століть були оголені ерозією та вкриті мохом та лишайником. Багато дерев мають кілька стовбурів, що виходять з зони, що утворена структурою кореня. Пожежі завдають шкоди масивам Антарктичного бука, який, на відміну від багатьох інших австралійських рослин, повільно відновлюється після пожежі. [6]
Вчені стверджують, що Арктичний бук з'явився у крейдовому періоді Мезозою. Оскільки плоди з Nothofagus сильно схильні до пошкоджень від морської води, рослини можуть виникнути там, де є великий суходіл, бо малоймовірний випадок перенесення насіння птахами на великі відстані відкритого океану.[7] Схема розповсюдження виду у Південній кулі спонукала припущення про те, що існування роду датується часом, коли Антарктида, Австралія та Південна Америка були з'єднані у єдиний материк Гондвана. Його нинішнє поширення обмежено порівняно з його часом найбільшого просторового розповсюдження. Ймовірно, що найбільше видове розмаїття відбулося в середині кайнозою.[4] Саме Nothofagus moorei колись покривав Антарктиду.
Свого часу вважалося, що популяції Антарктичного бука Східної Австралії не можуть розмножуватися в сучасних умовах через те, що вони походять з прохолодного часу існування флори. Тому розмноження для них можливе тільки кореневими паростками (безстатеве розмноження). З тих пір було доказано, що статеве розмноження може відбуватися. Але поширення та розмноження в прохолодному та ізольованому високогірному середовищі узгоджується з теорією, що вид був більш плідним саме у прохолодну епоху. [8]
Антарктичний бук росте в прохолодних тропічних лісах від плато Баррінгтон-Топс у Новому Південному Уельсі, на північ до плато Ламінгтон і плато Спрінгбрук, на півдні Квінсленда, на висоті від 480 м до 1550 м.[9] Зустрічається у зонах з прохолодними кліматом з рідкими снігопадами. Дикі рослини, що ростуть на Баррінгтон-Топс, витримували рекордно низькі температури до -17 °C, декоративні та культивовані екземпляри можуть переносити до -7 °C.[10]
Антарктичний бук зараз охороняється в національних парках Австралії, які входять до об'єкту Світової спадщини ЮНЕСКО "Дощові ліси східного узбережжя Австралії". За даними ЮНЕСКО "Дощові ліси Австралії містять найбільші та найбільш значущі насадження Антарктичних буків (Nothofagus moorei) у світі"[11].
Великі масиви Антарктичного буку є в національному парку Веррікімбе та на горі Банда Банда.[12]
Зараз Антарктичний бук був зафіксований на чотирьох ділянках в районі Комбойн. Плато Комбойн на північному узбережжі Нового Південного Уельсу є обмеженою уступами рівниною, розташованою між центральним північним узбережжям Нового Південного Уельсу та Великим Вододільним хребтом. Міоценові базальти залягають на більшій частині плато, створюючи відносно родючі червоно-бурі ґрунти . На плато вологий субтропічний клімат, який має холодний період, з опадами іноді у вигляді снігу. У 1925 році ботанік Е.К. Чишолм писав, що Антарктичний бук у Комбойні був «надзвичайно рідкісним явищем, хоча багато дерев, безсумнівно, було знищено під час вирубки лісу». [13]Плато Комбойн було в основному очищено від дерев між 1900 і 1925 роками. [14] Однак зараз спільнота дерев на плато добре регенерує з насіння і має велику кількість молодих рослин. [13]
.JPG)
Дерева Антарктичного бука ростуть у національному парку Спрінгбрук, який розташований на захід від Золотого узбережжя. До заселення європейцями субтропічні ліси в Квінсленді та Новому Південному Уельсі були одними з найбільш великих тропічних лісів Австралії. В національному парку Спрінгбрук є три найстаріші дерева цього лісу. Вони є батьківськими деревами для навколишнього масиву дерев. Дерева виросли з кореневих паростків. Головне дерево посилає нові пагони радіально від основи оригінального стовбура, і ці пагони виростають від батьківського дерева, утворюючи кільце стовбурів, які належать одному дереву. Три найстаріших дерева мають середній зріст 33 метри і середню окружність 13 метрів. Вік цих дерев приблизно 2000 років.[11]
- ↑ Veblen, Thomas T.; Hill, Robert S.; Read, Jennifer (1996). The ecology and biogeography of Nothofagus forests. New Haven: Yale University Press. ISBN 0-300-06423-3. OCLC 32625574.
- ↑ Mueller (1866), Fragmenta Phytographiae Australiae, 5, p. 109
- ↑ а б HEENAN, PETER B.; SMISSEN, ROB D. (2013). "Revised circumscription of Nothofagus and recognition of the segregate genera Fuscospora, Lophozonia, and Trisyngyne
- ↑ а б Hill, R.S.; Jordan, G.J.; Macphail, M.K. 2015: Why we should retain Nothofagus sensu lato. Australian systematic botany, 28(3): 190-193. doi:10.1071/SB15026
- ↑ Simpson, Helen M. Antarctic beech (Nothofagus moorei) communities in south-east Queensland. Процитовано 9 грудня 2021.
- ↑ Nothofagus moorei". Archived from the original on 2007-08-31.
- ↑ Collins, Robert O. (28 липня 2017). The Pax Britannica the Southern Sudan 1898—1955. The Southern Sudan in Historical Perspective. Routledge. с. 32—66.
- ↑ Observations on Nothofagus in New Caledonia | NZETC. www.nzetc.org. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021.
- ↑ Waterhouse, B. M. (1988-10). Broom (Cytisus scoparius) at Barrington Tops, New South Wales. Australian Geographical Studies. Т. 26, № 2. с. 239—248. doi:10.1111/j.1467-8470.1988.tb00576.x. ISSN 0004-9190. Процитовано 9 грудня 2021.
- ↑ Zoete, T. Vegetation survey of the Barrington Tops and Mount Royal National Parks for use in fire management. CunningCunninghamiahamia (англ.). с. 337—351.
{{cite news}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - ↑ а б National Trust - Antarctic Beech (Nothofagus moorei ). trusttrees.org.au. Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021.
- ↑ 1951-, Adam, Paul, (1987). New South Wales rainforests : the nomination for the world heritage list. National Parks and Wildlife Service of N.S.W. OCLC 777885754.
- ↑ а б Chisholm, E. C. (1934-07). Birds of the Comboyne Plateau, 1923–1934. Emu - Austral Ornithology. Т. 34, № 1. с. 8—23. doi:10.1071/mu934008. ISSN 0158-4197. Процитовано 9 грудня 2021.
- ↑ Downing, Alison; Peacock, Ross; Ramsay, Helen (15 вересня 2014). Some new and noteworthy bryophytes from Antarctic Beech (Nothofagus moorei) forests of north-eastern New South Wales. Telopea. с. 239—250. doi:10.7751/telopea20147788. ISSN 0312-9764. Процитовано 9 грудня 2021.