Антоніо Муньйос Дегран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антоніо Муньйос Дегран
ісп. Antonio Muñoz Degrain
Антоніо Муньйос Дегран, автопортрет, недатований.
При народженніісп. Antonio Muñoz Degrain
Народження18 листопада 1840(1840-11-18)
Валенсія
Смерть12 жовтня 1924(1924-10-12) (83 роки)
 Малага, Іспанія
ПохованняSan Miguel Cemeteryd
Національністьіспанець
КраїнаІспанія Іспанія
Жанрпейзаж, побутовий жанр, історичний живопис, портрет
НавчанняReal Academia de España en Romad
Діяльністьхудожник
Напрямокакадемізм з помірними домішками імпресіонізму, реалізм
Роки творчості1866–1920
Відомі учніNicanor Piñoled, Flora López Castrillod[1], Fernando Labradad, Eduardo Martínez Vázquezd, Juan Ángel Gómez Alarcónd, José Fernández Alvaradod і Пабло Пікассо
ЧленReal Academia de Bellas Artes de San Telmod
Роботи в колекціїМузей Прадо, Музей Кармен Тіссен, Biblioteca Museu Víctor Balaguerd, Museu de Belles Arts de Valènciad, Морський музей, Museo de la Trinidadd і Національний музей сучасного мистецтва (Лісабон)
CMNS: Антоніо Муньйос Дегран у Вікісховищі

Антоніо Муньйос Дегран або Дегрейн (ісп. Antonio Muñoz Degrain; нар. 18 листопада 1840(1840-11-18)[2][3][…], Валенсія[2] — пом. 12 жовтня 1924(1924-10-12)[5][4][…], Малага) — один з найкращих іспанських художників-пейзажистів XIX ст., що працював також у інших жанрах. Викладач.

Ранні роки і освіта

[ред. | ред. код]

Мав просте походження, його батько був ремісником-годинникарем. Під час вибору майбутньої справи батьки наполягали, щоби син став будівельником і вивчав архітектуру. Він почав вивчати архітектуру, але цікавість до живопису переважила і він перейшов до опанування живопису. Навчався в Королівській академії красних мистецтв Сан-Карлос у місті Валенсія. Його керівник в класі живопису — художник Рафаель Монтесінос Раміро (1811—1877)[7]. Під час навчання в академії його уяву розпалювала Італія з її скарбами мистецтва і він, маючи обмаль грошей, планував пішки дістатися Італії.

Участь у виставках

[ред. | ред. код]

Вперше з пейзажним твором художник виступив ще 1862 року на Національній виставці у Мадриді («Пірінеї, краєвид»). Тоді він отримав заохочувальний приз, що було помітним успіхом, адже його були схильні вважати автодидактом.

Серед перших творів митця-початківця — «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман» 1867 р. Пейзаж у Мадриді отримав другу медаль і викликав фурор, позаяк пейзаж не мав розповсюдження у іспанській художній практиці, де століттями панували біблійні картини чи історичний живопис (панували вони і на національних виставках в XIX ст.)

Його твори мали успіх і надалі, коли його картини виставляли Всесвітня виставка у Філадельфії (1876), у Мюнхені (1883), у Чикаго (1893).

Переїзд у Малагу

[ред. | ред. код]

1870 року художник прибув у місто Малага, де про цікаву замову для нього подбав художник Бернардо Феррандіс Баденес (1835-1885). Антоніо Муньйос створив художній плафон для місцевого театру Сервантеса.

До цього періоду належать його самостійні спроби у побутовому жанрі, картини «Хор черниць», «Сюрприз», «Милосердя», «Аве Марія». Картина «Хор черниць» була придбана до державних збірок і виправила матеріальний стан художника.

Малага зіграла і роль у приватному житті художника. Він зустрів тут кохану, узяв з нею шлюб і у подружжя народився син Хоакін.

Друга подорож до Італії

[ред. | ред. код]

1881 року він отримав медаль за власну картину «Отелло і Дездемона», а також грошову суму. Антоніо Муньйос витратив гроші на другу подорож до Італії, куди відбув у жовтні того ж року. Першу подорож до Італії він здійснив ще у молоді роки, коли мав мало грошей і ще менше стриманості в поведінці, а насолодами тоді він нагородив себе за бідняцькі роки. Тепер у Італію він прибув популярним іспанським художником у віці 41 рік. В Італії він перебував недовго, пояснюючи це тим, що напланував відвідати Марокко. Ймовірно, він також відвідав арабський Єгипет, Сирію та Палестину. Про перебування там свідчили його картини орієнтального спрямування з деталями, запозиченими з натурних вражень. Він рано зацікавився проблемами освітлення. Все це продовжилось і в творах зрілих років. Незвичним постав і його «Єрусалим», поданий художником як бідняцьке і провінційне місто в нічному освітленні. Аби не назва, це місто можна було би сприйняти як куточок добре йому відомої Малаги чи Кордови.

Переїзд до Мадрида

[ред. | ред. код]

Авторитет Антоніо Муньйоса зростав і це вдало позначилось на його адміністративній кар'єрі. 1898 року помер професор пейзажної катедри Карлос де Хас в мадридській Академії Сан-Фернандо[8]. Антоніо Муньйос отримав запрошення на цю посаду[8]. 1899 року він прибув у Мадрид, а 1901 року вже став президентом академії[8]. З посади президента академії він пішов у 1912 році за віком (йому було 72). Низка іспанських художників могла називати його власним вчителем. Серед них і молодий та амбітний Пабло Пікассо.

Коливання художньої манери

[ред. | ред. код]
Антоніо Муньйос. «Колос Родоський», 1914 р.

Капіталістичні паростки були особливо помітними в Каталонії, котра дещо менше була зачеплена економічною кризою. Антоніо Муньйос був художником перехідної доби, позаяк навіть у проблемній Іспанії в другій половині XIX ст. розпочалися зрушення суспільні, економічні, культурні і політичні. Його художня манера не була постійною і коливала від академізму до нічим не прикрашеного реалізму.

Антоніо Муньйос міг після створення «Старого паломника», «Сільського коваля» і непарадної Гранади («У Гранаді йде дощ»), реалістичних і правдиво-високохудожніх, створити «Колоса Родоського» (1914 р.), з переускладненою композицією, з безліччю побутових сценок і деталей, цілком в стилістиці салонного мистецтва і гірших рис академізму. Картину важко назвати вдалою навіть якщо розглядати її як суто декоративне і фантазійне полотно. Все це притаманно і картині «Купальня німф» останнього періоду творчості.

  • Антоніо Муньйос. «Молитва», 1871 р.
    Антоніо Муньйос. «Молитва», 1871 р.
  • Антоніо Муньйос. «Отелло і Дездемона», 1880 р.
    Антоніо Муньйос. «Отелло і Дездемона», 1880 р.
  • Антоніо Муньйос. «Купальня німф», перші десятиліття 20 ст.
    Антоніо Муньйос. «Купальня німф», перші десятиліття 20 ст.

Смерть

[ред. | ред. код]

Художник помер 12 жовтня 1924 р. Мармурове погруддя на честь художника встановили в парку Малаги.

Обрані твори (неповний перелік)

[ред. | ред. код]
Худ. Франсіко Домінгес Маркес. «Майстерня Антоніо Муньйоса Деграна у Валенсії». 1867 рік. Національний музей Прадо
Антоніо Муньйос Дегран. «Фантазійна баталія», бл. 1900 р.
  • «Долина Мурта (Алсіра)»
  • «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман», 1866
  • «Молитва», 1871
  • Плафон «Алегорія» для театру Сервантеса, місто Малага, 1870
  • «Хор чорниць»
  • «Милосердя»
  • «Аве Марія»
  • «Старий паломник по святим місцям»
  • «Праля»
  • «Іспити на знання католицької доктрини», 1876
  • «Останній друг», 1879
  • «Хвалько», 1880
  • «Отелло і Дездемона», 1881
  • «Спогади про Гранаду», 1881
  • «До весілля», 1882
  • «Венеція, лагуна», 1886
  • «Дездемона», 1887
  • «У Гранаді йде дощ»
  • «Повінь в Мурсії», 1892
  • «Багаття на березі Тібру», 1893
  • «Фантазійна баталія», бл. 1900 р.
  • «Вогонь», 1900
  • «Захід сонця», 1900
  • «Жінки-пралі», 1903
  • «Толедо, дворик», 1904
  • «Хлопчик в капелюшку», 1906
  • «Сільський коваль», 1909
  • «Христос на Тіверіадському озері», 1909
  • «Панорама в Арагоні», 1912
  • «Колос Родоський», 1914
  • «Куточок Венеції», 1914
  • «Краєвид Гранади», 1915

Обрані твори (галерея)

[ред. | ред. код]
Антоніо Муньйос. «У Гранаді йде дощ», Національний музей Прадо, друга половина 19 ст.
  • Антоніо Муньйос. «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман», 1866 р., Національний музей Прадо, Мадрид
    Антоніо Муньйос. «Пейзаж Ель-Пардо з вершником, коли розвіявся туман», 1866 р., Національний музей Прадо, Мадрид
  • Антоніо Муньйос. «Останній друг», 1879 р.
    Антоніо Муньйос. «Останній друг», 1879 р.
  • Антоніо Муньйос. «Єрусалим вночі», 1882 р.
    Антоніо Муньйос. «Єрусалим вночі», 1882 р.
  • Антоніо Муньйос. «Багаття на березі Тібра», 1893 р.
    Антоніо Муньйос. «Багаття на березі Тібра», 1893 р.
  • Антоніо Муньйос. «Христос на Тіверіадському озері», 1909 р.
    Антоніо Муньйос. «Христос на Тіверіадському озері», 1909 р.
  • Антоніо Муньйос. «Жінки-пралі», 1903 р.
    Антоніо Муньйос. «Жінки-пралі», 1903 р.
  • Антоніо Муньйос. «Сільський коваль», 1909 р.
    Антоніо Муньйос. «Сільський коваль», 1909 р.
  • Антоніо Муньйос. «Куточок Венеці», 1914 р.
    Антоніо Муньйос. «Куточок Венеці», 1914 р.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антоніо Муньйос Дегран

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.abc.es/museo-prado/clara-peeters/todas-las-artistas-del-prado/
  2. ↑ а б https://rkd.nl/explore/artists/21434
  3. ↑ Antonio Muñoz Degrain
  4. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  5. ↑ RKDartists
  6. ↑ Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 4 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 5 лютого 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Rodríguez García, Santiago, Antonio Muñoz Degraín. Pintor valenciano y español, Valencia, Instituciò Alfons el Magnànim, 1966.
  • Antonio Muñoz Degraín, cat. exp., Madrid, Caja de Madrid, 1995.
  • Muñoz Degrain, Antonio [Архівовано 26 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (біографія)


Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Антоніо_Муньйос_Дегран