Антьє Боетьюс
Антьє Боетьюс | |
---|---|
Народилася |
5 березня 1967[1][2] (57 років) Франкфурт-на-Майні, Дармштадт, Гессен, ФРН[1] |
Країна | Німеччина |
Діяльність | професор, морський біолог |
Alma mater | Гамбурзький університет |
Галузь | біологія океану |
Заклад |
Бременський університет Constructor Universityd Інститут Альфреда Вегенера[3] |
Членство |
Леопольдина Академія наук і літератури в Майнці |
Нагороди | |
Антьє Боетьюс у Вікісховищі |
Антьє Боетьюс (нар. 5 березня 1967) — німецький морський біолог. Вона є професором геомікробіології в Інституті морської мікробіології Макса Планка Бременського університету[4]. У березні 2009 року Боетьюс отримала премію імені Готфріда Вільгельма Лейбніца за дослідження мікроорганізмів морського дна, які впливають на глобальний клімат[5]. Вона також очолює німецький центр полярних досліджень, Інститут Альфреда Вегенера[6].
Боетьюс стала першою людиною, яка описала анаеробне окислення метану[5] та вважає, що найдавніші форми життя Землі могли існувати на метані за відсутності молекулярного кисню (замість того, щоб відновлювати кисневмісні сполуки, як-от нітрати або сульфати)[7]. Вона також припускає, що такі форми життя можуть зменшити швидкість зміни клімату у майбутньому[7]. Вона є одним із лауреатів екологічної премії 2018 року (Німецький фонд навколишнього середовища)[8]. Боетьюс також лауреатка премії Ерни Гамбургер 2019 року[9].
Боетьюс здобула ступінь біології у Гамбурзькому університеті у 1992 році[10]. Перш ніж розпочати аспірантуру, вона провела деякий час в Інституті океанографії Скріппса у Південній Каліфорнії, де черпала натхнення в морських мікробіологів, зокрема у Фарука Азама[11]. Перебуваючи у Скріппсі, Боетьюс працювала з відкладеннями, зібраними у зоні розломів Кларіона-Кліппертона, досліджуючи дрібних тварин морського дна (веслоногих раків, нематод)[11], але зрештою вирішила вивчити ще менші організми: мікроби.
Боетьюс працювала над докторською дисертацію з біології за порадою Віктора Сметачека, присвятивши галузі якою хотіла найбільше займатися: мікробіологією глибоководного середовища[11]. Під час роботи над докторським дослідженням вона здійснила 14 глибоководних експедицій через 7 морів[11]. У 1996 році вона здобула ступінь доктора філософії (PhD) у Бременському університеті[10], опублікувавши дисертацію "Mikrobieller enzymatischer Abbau organischer Substanzen in Tiefseesedimenten" (Мікробна ферментативна деградація органічних речовин у глибоководних відкладеннях)[12].
Боетьюс приєдналася до Інституту морської мікробіології імені Макса Планка та пройшла постдокторантуру та стала асистентом професора у 2001 році[10] й асоційованим професором у 2003 році[10]. Її дослідницькі інтереси зосереджені на морському метановому циклі, екології хемосинтетичних середовищ існування, мікробних процесах раннього діагенезу у глибоководних відкладеннях, впливу тиску та температури на мікробні процеси, мікробному симбіозі, геомікробіології та глобальному вуглецевому циклі[4][10]. На додаток до своєї посади професора геомікробіології, яку вона обіймає з березня 2009 року[13], вона також є керівником HGF-MPG Bridge Group з глибоководної екології та технологій[13] і лідером «Групи мікробного середовища проживання», яка досліджує біогеохімію, транспортні та мікробні процеси у бентосних середовищах[13]. Вона отримала посаду директора Інституту Альфреда Вегенера[6] у листопаді 2017 року[14].
Боетьюс також займається дослідженнями та обговореннями «питань глибоководних екосистем, біорізноманіття та бачення того, як жити з майбутнім океаном»[11]. Останні проєкти досліджують взаємозв'язок між підводним розробленням родовищ корисних копалин, екологією та сталістю[11][15]. Її дослідження підводного розроблення родовищ корисних копалин опубліковане у журналі «Science Advances» у квітні 2020 року[16]. Авторка зауважила, що «наш експеримент справді показує, що такі фізичні процеси не дозволять тваринам і мікробам повернутися, щоб відновити це середовище існування»[15] і, відповідно, посилається на необхідність «перевірити, чи існують способи зробити підводне розроблення певною мірою сталим, наприклад, шляхом створення охоронюваної зони для кожної експлуатованої території»[11].
- 2019: Премія Ерни Гамбургер[9]
- 2019: Премія Роберта Л. і Бетті П. Коді у галузі наук про океан, Інститут океанографії Скріппса[17]
- 2018: Екологічна премія (Німецький фонд навколишнього середовища)[18]
- 2018: Медаль Вернадського, European Geosciences Union[19]
- 2009: Премія імені Готфріда Вільгельма Лейбніца[20]
- Бременський університет Якобса, член Ради керуючих (з 2018 року)
- Німецьке науково-дослідницьке співтовариство (DFG), член Сенату
- Наукове товариство імені Лейбніца, член Сенату
- Музей природознавства, Берлін, член Науково-консультативної ради
- Товариство дослідження природи Сенкенберга, член Науково-консультативної ради
- Американський геофізичний союз (AGU), член
- Американське товариство мікробіології (ASM), член
Боетьюс виросла у Франкфурті, Німеччина, і в дитинстві часто відпочивала на морському узбережжі[11]. Вона проводила час у Південній Каліфорнії, навчаючись і працюючи в Інституті океанографії Скріппса[11].
Mission Medico описує її інтереси: «La bonne cuisine, le bon vin, la bonne compagnie, la bonne musique, la mode et la vie citadine» (фр.) «Хороша їжа, хороше вино, хороша компанія, хороша музика, мода та міське життя»)[21].
Її дідусь Едуард Боетьюс працював штурманом на дирижаблі "Гінденбург" і був одним із небагатьох членів екіпажу, які вижили у катастрофі дирижабля.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #114615756 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
- ↑ а б Prof. Dr. Antje Boetius. www.mpi-bremen.de. Процитовано 7 травня 2023.
- ↑ а б 2009 Leibniz prizewinners, Eurekalert, retrieved 28 May 2010.
- ↑ а б Management – AWI. www.awi.de. Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ а б Brown, Paul; correspondent, environment (9 серпня 2002). Methane-eating life form may halt global warming. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 7 травня 2023.
- ↑ German Environmental Prize goes to Marine Biologist Boetius and Leipzig Waste Water Experts. www.dbu.de (англ.). Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 29 жовтня 2018.
- ↑ а б Erna Hamburger 2019. wishfoundation-2 (англ.). Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ а б в г д Jacobs University Bremen: Prof. Dr. Antje Boetius. jacobs-university.de. 12 червня 2008. Архів оригіналу за 12 June 2008. Процитовано 26 квітня 2022.
- ↑ а б в г д е ж и к Marlow, J. (1 травня 2018). Antje Boetius: exploring the living infinite. У Whitaker; Barton (ред.). Women in Microbiology. American Society of Microbiology. с. 9–18. doi:10.1128/9781555819545. ISBN 978-1-55581-953-8.
- ↑ Boetius, Antje (1996). Mikrobieller enzymatischer Abbau organischer Substanzen in Tiefseesedimenten (Дипломна робота). S.l.: [s.n.] OCLC 841757104.
- ↑ а б в Antje Boetius [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи
|url=
value. Порожньо.], curriculum vitae at the University of Bremen, retrieved 28 May 2010. - ↑ PDF Curriculum Vitae available at: Employees – AWI. www.awi.de. Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ а б Ackerman, Daniel. Deep-Sea Mining: How to Balance Need for Metals with Ecological Impacts. Scientific American (англ.). Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ Vonnahme, T. R.; Molari, M.; Janssen, F.; Wenzhöfer, F.; Haeckel, M.; Titschack, J.; Boetius, A. (1 травня 2020). Effects of a deep-sea mining experiment on seafloor microbial communities and functions after 26 years. Science Advances (англ.). 6 (18): eaaz5922. Bibcode:2020SciA....6.5922V. doi:10.1126/sciadv.aaz5922. ISSN 2375-2548. PMC 7190355. PMID 32426478.
- ↑ Robert L. and Bettie P. Cody Award in Ocean Sciences. Scripps Institution of Oceanography (англ.). Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ Professor Antje Boetius Receives German Environmental Award 2018. www.uni-bremen.de (амер.). Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ Antje Boetius. European Geosciences Union (EGU) (англ.). Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ Gottfried Wilhelm Leibniz Prize – Universität Bremen. www.uni-bremen.de (амер.). Процитовано 20 березня 2021.
- ↑ Boetius, (фр.) Mission Medico, retrieved 28 May 2010.
|