Анфаль
| Анфаль | |
 | |
| Місце розташування | Ірак |
|---|---|
| Момент часу | 1986 |
| Час/дата початку | 1986 |
| Час/дата закінчення | 1989 |
| Учасник(и) | Саддам Хусейн, Алі Хасан аль-Маджидd, Республіка Ірак[d], Демократична партія Курдистану, Патріотичний союз Курдистану, Izzat Ibrahim al-Dourid, Sultan Hashim Ahmad al-Taid, Hussein Rashid al-Tikritid, Farhan Jubourid, Saber Abdel Aziz al-Dourid, Taher Tawfiq al-Anid, Wafiq al-Samarraid і Масуд Барзані |
| Кількість загиблих | 50 000 і 180 000 |
 | |
 Анфаль у Вікісховищі | |
33° пн. ш. 43° сх. д. / 33° пн. ш. 43° сх. д.
Ця стаття про військову операцію, стаття про суру Корану «аль-Анфаль» див: Сура Аль-Анфаль
Анфаль (араб. حملة الأنفال; курд. Şallawî Enfal) — кодова назва програми боротьби з курдським населенням Північного Іраку, яку реалізовували в Іраці в 1987—1989 роках. У перекладі з арабської мови назва програми означає «Трофеї».
Першою акцією масового геноциду курдів було знищення всіх чоловіків (з 15-річного віку) курдського племені барзан, здійснене ще влітку 1983 року. Іракські солдати оточили табори, в яких перебували депортовані барзанці, завантажили всіх чоловіків і вивезли в невідомому напрямку.
За тією ж схемою, але набагато більш масштабно діяла іракська влада під час власне «операції Анфаль», яка проводилася армією з 29 березня 1987 по 23 квітня 1989 року під загальним керівництвом генерального секретаря Північного бюро партії Баас, двоюрідного брата Саддама Хусейна Алі Хасана аль-Маджида, який дістав прізвисько «Хімічний Алі». Всього внаслідок геноциду загинули або пропали безвісти, за підрахунками організацій Human Rights Watch і Міжнародна амністія, приблизно 182 000 курдів. Доля більшості з них залишалася неясною аж до повалення Саддама Хусейна, коли по всьому Іраку почали знаходити масові поховання страчених. З 5 тис. курдських сіл повністю були зруйновані 4 тис., 700 тис. осіб були поміщені в концентраційні табори, а біженцями стали близько 1 млн осіб [1].
Найбільш жорстокими складовими частинами плану стали хімічні бомбардування курдських населених пунктів іракською авіацією, які проводилися кілька разів. Особливого розголосу набула газова атака в Халабджі в березні 1988 року, проте перші випадки використання хімічної зброї проти цивільного курдського населення мали місце роком раніше, коли в квітні 1987 року 24 села в долині Балісан (провінції Ербіль), в районі Карадаг (на півдні Сулейманії) і Яхсомер в Іракському Курдистані двічі за менш ніж 48 годин зазнали хімічної бомбардування через відкриту опозицію їхнього населення режиму в Багдаді.
У рамках плану «Анфаль» широко практикувалося знищення курдських сіл, мешканці яких виселялися або їх примусово виганяли. Водночас на територію іракського Курдистану, особливо в місто Кіркук, цілеспрямовано переселяли бідне арабське населення з південних районів країни, щоб змінити етнічний склад регіону. Багато курдських районів були повністю спустошені, селища й містечка (до 4000) стерли зі світу, а населення переселено в «зразкові селища», що нагадують концтабори.
Після повалення режиму Саддама Хусейна президент і ряд його соратників постали перед судом за злочини, скоєні в роки правління партії Баас. Серед звинувачень фігурували справи про Анфаль і Халабджу. Процес щодо Анфаль проходив з серпня 2006 по червень 2007 року. Суд визнав ряд колишніх чиновників винними у вчиненні злочину проти курдського населення Іраку. У справі про Анфаль перед судом постали такі особи:
| Ім'я | Портрет | Посада під час Анфаль | Вирок |
|---|---|---|---|
 (1937—2006) |
|||
 (1941—2010) |
|||
 .
|
|||
- ↑ Туреччина-Курдистан: лінія фронту // «Російський репортер» №3 (33) 31 Січня 2008. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 25 вересня 2017.