Апасіаки
| Апасіаки |
|---|
Апасіаки (Пасіаки[1]; дав.-гр. απασιακαι) — давнє масагетське плем'я[2], що мало основною своєю базою Хорезмський оазіс[ru][3]. Апасіаки були одним із чотирьох племен, згаданих античними джерелами як учасники завоювання Бактрії[4].
Першовідкривач давньохорезмійської цивілізації С. П. Толстов[ru] ототожнює плем'я апасіаків з огузським племенем печенігів, яких грецькі автори називали пацанак (дав.-гр. πατζινακϊται[5]):
Локалізація стародавніх поселень печенігів у ІХ-Х ст. в Пріаральї ..., по суті повністю збігається з локалізацією апасіаків античними авторами, що підкріплюється археологічними даними, робить встановлений зв'язок безперечним: в імені печеніг збереглися сліди історичної наступності цієї ранньосередньовічної приаральської народності, яка згодом буде відігравати таку істотну роль в історії степів Східної Європи[6].
Локалізація апасіаків була уточнена за часів СРСР. Було встановлено, що вони між IV ст. до н. е. та першими століттями до і після н. е. (коли їх ще знали під різними іменами Полібій, Страбон, Помпоній Мела, Птолемей, Стефан Візантійський) займали території північно-західних та північно-східних околиць дельти Амудар'ї, де найбільш достовірними пам'ятками їхньої культури є античні шари городищ Девкесен і Шахсенем (сучасний Туркменістан) на заході, а на сході — городище Чирик-Рабат (сучасний Казахстан) і навколишній комплекс руїн[7].
Багато уваги Дж. Р. Гардінер-Гарден приділяє апасіакам — племені, тісно пов'язаному з парфянською історією (IV, с. 18-20, 40-43). Античні відомості про цей далекий скіфський народ фрагментарні і досить невиразні, тому і в тлумаченні їх сучасними дослідниками немає згоди[3].
- ↑ Vladimir Aleksandrovich Kuznet︠s︡ov (kandidat istoricheskikh nauk.). Очерки истории алан. — Ир, 1992. — 400 с. — ISBN 978-5-7534-0316-2.
- ↑ Мутал Мухамедович Эрматов. Этногенез и формирование предков узбекского народа. — Узбекистан,, 1968. — 208 с.
- ↑ а б Пьянков Игорь Васильевич. Античные авторы о Средней Азии и Скифии (критический обзор работ Дж. Р. Гардинер-Гардена) // Вестник древней истории №4 (211) : [рос.] / Гл. ред. Бонгард- Левин Г. М.. — Москва : Наука, 1994. — С. 205—206. — 240 с.
- ↑ Материалы Хорезмской экспедиции : [рос.] / Отв. ред. Толстов С. П.. — Москва : Изд-во Академии наук СССР, 1959. — С. 62. — 208 с.
- ↑ Печенеги, народ // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
- ↑ С.П.Толстов (1950, № 4). Огузы, печенеги, море Даукара (заметки по исторической этнонимике Восточного Приаралья). журнал «Советская этнография». Институт этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая РАН. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 30 червня 2021.
- ↑ Толстов С.П. Аугассии — огузы (Огузы, печенеги, море Даукара) //. Апасиаки (пасианы)— печенеги (Огузы, печенеги, море Даукара) // Советская этнография №4 : [рос.]. — Москва : Изд-во Академии наук, 1950. — С. 51—52. — 49-54 с. с.